logo
Adm_9474_n_9474_strativne_pravo_lekts_9474__948

3. Прокурорський нагляд за законністю і дисципліною в державному управлінні. Громадський контроль

Конституція України покладає на прокуратуру:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у ви­падках, визначених законом;

3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої сво­боди громадян (ст. 121).

Закон України «Про прокуратуру» надає прокуратурі також право здійснювати нагляд за дотриманням і правильним застосу­ванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, дер­жавними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, урядом АРК, місцевими радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

При здійсненні нагляду прокурори не можуть втручатися в ді­яльність піднаглядних їм органів, не наділені безпосереднім пра­вом застосовувати заходи примусового впливу, скасовувати про­тизаконні акти управління та змінювати їх. Вони також не можуть притягати винних до правової відповідальності.

Завдання прокурорського нагляду за дотриманням законів - це діяль­ність органів прокуратури, спрямована на всемірне утвердження верхо­венства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспіль­ного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав націо­нальних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнарод­ними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу міс­цевих рад, органів самоорганізації населення.

Здійснюючи нагляд, прокурори застосовують певні методи і форми. До методів діяльності прокурорів належить їх право:

- вимагати подання їм документів та відомостей;

- безперешкодно входити у приміщення;

- здійснювати на місцях перевірку законів; вимагати від відповід­них органів і посадових осіб проведення перевірок і ревізій під­порядкованих об'єктів;

- вимагати від посадових осіб і громадян письмових чи усних по­яснень з приводу порушень закону.

Підставою для цих дій з боку прокурорів є інформація про порушен­ня законності, яку прокурори можуть одержувати будь-якими законни­ми способами: із засобів масової інформації (телебачення, радіо, преса), звернень громадян, громадських об'єднань, оперативним шляхом та ін.

У разі підтвердження інформації прокурор реагує на порушен­ня законності і дисципліни шляхом видання актів прокурорського реагування. Закон України «Про прокуратуру» називає чотири форми прокурорського реагування: протест, письмовий припис, подання та постанову.

Протест на акт, що суперечить закону, надається прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до органу вищо­го рангу. У такому самому порядку подається протест на незаконні рішення чи дії посадової особи (ст. 21).

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність до закону, а також припинення не­законної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і під­лягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслід­ки розгляду протесту в цей самий строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта не­законним. Подавання такої заяви, так само як і протест, зупиняє дію правового акта.

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допус­тили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення (ст. 22).

Припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам дер­жави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо воно не буде негайно усунуте. Припис підлягає негайному ви­конанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення вищого за посадою прокурора є остаточним.

Подання з вимогами усунути порушення закону, причини цих порушень і умови, що їм сприяють, вносяться прокурором, його за­ступником до державного органу, громадської організації або поса­довій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів щодо усунення порушень за­кону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору (ст. 23).

Залежно від характеру порушення закону прокурор (його за­ступник) виносить вмотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або порушення кримінальної справи щодо винних осіб (ст. 24).

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає роз­гляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження. Про результати розгляду повідомляється прокурору.

Невиконання посадовими особами законних вимог прокурора (його заступника) тягне за собою застосування адміністративних покарань. Чинне законодавство встановлює адміністративну відпо­відальність за ухилення від виконання законних вимог прокурора про проведення перевірок, ревізій, подання необхідних матеріалів прокурору, виділення відповідних спеціалістів для проведення пе­ревірок, які потребують спеціальних знань. Посадові особи і грома­дяни також підлягають адміністративній відповідальності за ухи­лення від явки в прокуратуру за викликом прокурора.

Громадський контроль

Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі, які мають ознаки контролюючих органів.

Наприклад, профспілки контролюють дотримання ад­міністрацією підприємств, установ, організацій законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці, житлово-побутове обслуговування працівників та ін.

Закон України від 15 грудня 1993 року «Про захист прав спо­живачів» надає право об'єднанням споживачів:

• здійснювати контроль за дотриманням прав громадян як споживачів;

• проводити незалежну експертизу та випробування продукції;

• разом з відповідними державними органами здійснювати конт­роль за якістю продукції, торговельного та інших видів обслуго­вування, застосування цін;

• вносити в правоохоронні органи та органи державного управ­ління матеріали про притягнення до відповідальності осіб, вин­них у випуску та реалізації неякісної продукції, та ін. Представники деяких громадських угруповань наділені пра­вом складати протоколи про адміністративні правопорушення. Це члени інспекції робочого контролю профспілок, члени громадських формувань, громадські мисливські, лісові інспектори, інспектори ри­боохорони та ін., які мають повноваження здійснювати перевірку дотримання законодавства у відповідних сферах діяльності. Окремі з них наділені, у деяких випадках, правом доставляти правопоруш­ників до міліції чи виконкому сільської (селищної) ради.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 7

1. Закон України від 22 грудня 1997 року «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

2. Закон України від 4 квітня 1995 року «Про комітети Верховної Ради України».

3. Закон України від 17 листопада 1992 року «Про статус народно­го депутата України» (зі змінами).

4. Закон України від 11 липня 1996 року «Про Рахункову палату Верховної Ради України», який з 23 грудня 1997 року діє як За­кон «Про Рахункову палату».

5. Закон України від 5 липня 1991 року «Про Президента Украї­ни».

6. Закон України від ЗО червня 1993 року «Про дорожній рух» (зі змінами).

7. Закон України від 26 січня 1993 року «Про державну контроль­но-ревізійну службу в Україні».

8. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

9. Закон України від 16 жовтня 1996 року «Про Конституційний Суд України».

10. Закон України від 4 червня 1991 року «Про арбітражні суди».