Тема 18. Посадові злочини

18 1. Загальна характеристика посадових злочинів

Посадовими називаються злочини, що вчинюються посадовими особами з використанням наданих їм зако­ном прав і повноважень на шкоду інтересам служби, або невиконання чи неналежне виконання ними своїх поса­дових обов'язків.

Всі посадові злочини посягають на державне чи громад­ське управління як певну систему суспільних відносин. Без­посередніми об'єктами цих злочинів можуть бути, поруч з державним чи громадським управлінням, також відносини власності, система господарювання, особа, громадська без­пека та деякі інші важливі суспільні цінності, блага.

Залежно від конкретних особливостей окремих посадових злочинів і їх законодавчої конструкції всі вони віднесені за ознаками безпосереднього об'єкта посягання до різних роз­ділів Особливої частини Кримінального кодексу. У чинному Кримінальному кодексі України посадовими є злочини, пе­редбачені статтями 158, 159, 160, 172, 173, 207,210, 211, 236, 238, 244, 272, 273, 285, 364-368, 371-375 КК України. Част­ково посадовими можна назвати злочини, передбачені ст. 271, 272-275, 287, 334, 340 КК України. Ці останні злочини хара­ктерні тим, що у певній кількості вони вчинюються і посадо­вими особами з використанням своїх посадових повнова­жень або з невиконанням чи неналежним виконанням поса­довими особами своїх посадових обов'язків.

Головним у визначенні посадових злочинів є ознаки суб'єкта - посадової особи. Відповідно до закону (ст. 364 КК України) посадовими визнаються особи, які постійно чи тимчасово виконують функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або вико­нують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Певне суспільне небезпечне діяння може бути визнане

посадовим злочином і кваліфікуватися за відповідною стат­тею Кримінального кодексу лише у тому випадку, якщо воно вчинене посадовою особою, тобто особою, яка була наділена повноваженнями представника влади або яка виконувала обов'язки, пов'язані з організаційно-розпорядчими або адмі­ністративно-господарськими функціями. Якщо на певну осо­бу в установленому порядку такі обов'язки покладені не бу­ли, то ця особа не може бути відповідальною за посадові злочини. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що до представників влади належать працівники державних орга­нів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалеж­но від їх відомчої належності чи підлеглості.

Організаційно-розпорядчі обов'язки - це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окре­мих працівників на підприємствах, в установах чи організаці­ях незалежно від форм власності. Такі функції, зокрема, вико­нують керівники міністерств, відомств, державних, колектив­них чи приватних підприємств, державних, колективних чи приватних установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відді­лами, лабораторіями, кафедрами, їх заступники тощо), керів­ники ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири і т. п.).

Адміністративно-господарські обов'язки - це повно­важення по управлінню чи розпорядженню державним, ко­лективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення конт­ролю за цими операціями тощо). Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступників, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів цих підприємств, відомчих ревізорів і контролерів тощо.

Особа є посадовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, але й тоді, коли вона їх виконує тимчасово або за спеціальним повноважен­ням за умови, що ці обов'язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним ор­ганом або посадовою особою.

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 364 КК посадовими добами визнаються також іноземці і особи без громадянства які виконують обов'язки посадової особи, зазначені у пункті 1 примітки до ст. 364 КК.

Посадовими можуть бути визнані лише ті особи, коло по­вноважень яких визначено у пункті 1 примітки до ч. 1 ст. 364 КК України, за умови, що такими повноваженнями вони бу­ли наділені в установленому порядку (призначені чи обрані на посаду) або вони виконували певні обов'язки за спеціаль­ним розпорядженням, вказівкою відповідних органів або осіб. Не можуть бути визнані посадовими особи, які видава­ли себе за осіб, наділених певними адміністративно-влад­ними повноваженнями, або самовільно присвоїли собі певні звання чи повноваження. Дії таких осіб, що видавали себе за посадових, пов'язані із заподіянням злочинної шкоди грома­дянам або державі, кваліфікуються як шахрайство за ст. 190 ЮС України або за ст. 353 КК України як самовільне присво­єння влади або звання посадової особи.

Згідно із законодавчим визначенням були визнані поса­довими особами: механік комбінату комунальних підпри­ємств', наглядач кладовища², інспектор оперативної части­ни ВТУ³, черговий помічник спецкомендатури РВВС⁴, ліс­ничий⁵. Для визнання особи посадовою не має значення, постійно чи тимчасово вона обіймала певну посаду, була призначена на цю посаду чи обрана, працювала за платню чи безоплатно. Посадовими визнаються також особи, які виконують посадові обов'язки на громадських засадах. По­садовою особою визнаються і керівники, наприклад, само­діяльної туристської групи за умови, що вони були затвер­джені керівниками походу відповідною організацією (уста­новою), яка проводить такий похід чи мандрівку.

1Див.: постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988 р. у справі Р.- Практика судів України в кримінальних справах- К.,1993- С. 158-159.

2Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 29 червня 1982 р. у справі Т- Там само- С. 165-166.

3Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 25 липня 1985 р. у справі Н.-Там само- С. 168-169.

4Див.: постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 1987 р. у справі О- Там само- С. 170.

5 Див.: постанова президії Закарпатського обласного суду від 16 серпня 1990 р. у справі Л- Там само,- С. 155-156.

Не визнаються посадовими особи, які виконують у дер­жавних або громадських організаціях, установах чи на під­приємствах не організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, а функції виробничо-професійні або тільки професійні (лікарі, вчителі, адвокати та ін.). При цьому для кваліфікації діяння вирішальне значення має не найменування посади чи установи (організації), а характер обов'язків, які виконує певна особа. Тому для правильної кваліфікації посадового злочину завжди необхідно чітко визначити правовий статус притягуваної до відповідально­сті особи, коло її посадових повноважень і характер покла­дених на неї обов'язків.

Лікар, який отримує від хворого винагороду за виконан­ня своїх професійних обов'язків, а не за виконання функцій посадової особи, не може бути визнаний суб'єктом посадо­вого злочину. Безпідставно, наприклад, був засуджений за ч. 2 ст. 368 КК України С., який працював завідуючим хі­рургічним відділенням районної лікарні і неодноразово одержував від оперованих ним хворих винагороду за якісне проведення операцій і за післяопераційний догляд.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що С. отримував винагороду не за вико­нання функцій посадової особи, а за належне виконання ним професійних обов'язків. На цій підставі судова колегія Верховного Суду України постановлені судові рішення щодо С. скасувала і справу провадженням закрила за відсут­ністю в його діях складу злочину.'

Необгрунтоване були визнані посадовими особами: при-ймально-здавальник багажу на залізничній станції², фельд­шер наркологічного кабінету поліклініки районної лікарні, провідник залізничного вагону, оскільки особи, що обійма­ють такі посади, не наділені організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими повноваженнями і фактич­но таких функцій не виконують.

Характерна особливість посадових злочинів полягає в тому, що вони завжди проявляються як спосіб використан­ня наданих особі за посадою повноважень для виконання нею покладених на неї обов'язків. Посадова особа може бути відповідальною лише в межах наданих їй прав і по­кладених на неї обов'язків.

' Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 29 жовтня 1987 р. у справі С- Практика судів України в криміналь­них справах- К., 1993.- С. 163.

² Див.: постанова президії Чернігівського обласного суду від

31 березня 1988 р. у справі Ф.-Там само.- С. 214.

³ Див.: Н. И. Коржанский. Квалификация следователем должнос-

тных преступлений.- Волгоград, 1986- С. 8-9.

Будь-яке інше суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з виконанням особою своїх посадових обов'язків або з використанням наданих їй повно­важень, не може кваліфікуватися як посадовий злочин.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що діяння може кваліфікуватися як посадовий злочин лише у випадках, коли дії винної особи були зумовлені її службовим станови­щем і перебували у зв'язку зі службовими повноваженнями цієї особи.' Такі діяння, які не пов'язані з використанням осо­бою своїх посадових повноважень кваліфікуються як злочини проти особи, проти власності, громадського порядку (ст. 121, 122-125, 191 КК України). Зокрема, згідно із законом за ст. 354 КК України, кваліфікуються дії осіб, які не є посадо­вими, хоча ці особи працюють у державних або громадських організаціях, установах чи підприємствах торгівлі, транспор­ту, медицини і таких інших, що обслуговують населення.

Разом з тим і дії осіб, які не є посадовими, кваліфікуються за ст. 354 КК України лише у тому випадку, коли ці особи одержують незаконну винагороду способом вимагання за виконання своїх безпосередніх службових обов'язків, пов'я­заних з обслуговуванням населення. Якщо ж ці особи одер­жують винагороду із застосуванням і внаслідок обману, то їх дії кваліфікуються за ст. 190 КК України як шахрайство.

Особливість посадових злочинів полягає і в тому, що су­спільно-громадська сфера їх вчинення не має обмежень. Аналіз слідчо-судової практики та керівних постанов Пле­нуму Верховного Суду України свідчить, що посадові зло­чини вчинюються у всіх сферах господарської, культурної, громадської діяльності. Пленум Верховного Суду України у своїх керівних роз'ясненнях вказав, що повинні кваліфі­куватися як посадові злочини:

1) дії службових осіб виправно-трудових установ, які пов'язані з незаконною передачею засудженим забороне­них предметів, за наявністю необхідних ознак складу зло­чину залежно від обставин справи можуть кваліфікуватися за ст. 364 КК України;

2) дії працівників контрольно-ревізійного апарату, а та­кож інших службових осіб, які з корисливої чи іншої особистої заінтересованості умисно приховують розкрадання і нестачі, кваліфікуються як зловживання службовим стано­вищем, а якщо такі дії були поєднані зі співучастю в роз­краданні або з хабарництвом - за сукупністю ст. 365 КК

України та розкрадання або хабарництво;

3) шахрайство, вчинене посадовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживанням довір'ям зловживала вла­дою або посадовим становищем, кваліфікується за сукупніс­тю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 190 і ст. 364 КК України;

4) дії посадових осіб, які допустили внаслідок зловжи­вання владою чи посадовим становищем або халатності введення в експлуатацію нових і реконструйованих підпри­ємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд, коли при цьому заподіяно істотну шкоду державним чи громадським інтересам, кваліфікуються за ст. 367 КК України, а при забрудненні водойм чи атмосфер­ного повітря і за ст. 241 або ст. 242 КК України.

Притягнення до кримінальної відповідальності за поса­довий злочин (як і за будь-який інший) вимагає повного і всебічного дослідження всіх обставин вчинення злочину, встановлення всіх ознак складу злочину. Пленум Верхов­ного Суду України вимагає, щоб у справах про посадові злочини були глибоко досліджені обставини справи про перевищення влади чи посадових повноважень, забезпечені повнота, всебічність і об'єктивність попереднього слідства, щоб вирок грунтувався на доказах, ретельно перевірених у ході судового розгляду. При цьому необхідно з'ясувати всі фактичні обставини, у тому числі посадове становище і ко­ло повноважень особи, обвинуваченої у вчиненні посадово­го злочину, її поведінку до вчинення злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв'язок з посадовим становищем притягнутої до відповідальності особи та наслідки, що на­стали. Д° кримінальної справи мають додаватися копії по­ложень, інструкцій та інших документів, що розкривають характер повноважень посадової особи. Але ці вимоги Пленуму Верховного Суду виконуються не завжди. Необ-тунтовано була засуджена, наприклад, за ч. 1 ст. 364 КК України Р. Вона була визнана винною в тому, що, працюю­чи начальником райсількомунгоспу, фіктивно оформила Г. на роботу сторожем і одержала через його дружину 439 крб. 95 коп. нарахованої заробітної плати, які використала на виробничі потреби, закупивши різне обладнання та інвен­тар для райсількомунгоспу. Ці дії Р. суд кваліфікував як зловживання службовим становищем із заподіянням дер­жавним інтересам істотної шкоди. Президія обласного су­ду, розглянувши справу, визнала таку кваліфікацію дій Р. необгрунтованою і вказала на те, що Р. використала нара­ховані Г. гроші на виробничі потреби. З акту інвентаризації видно, що в райсількомунгоспі придбане Р. обладнання є. Отже, фіктивно оформивши на роботу Г. і використавши нараховану йому заробітну плату для придбання обладнан­ня, Р. не мала корисливої мети або іншої особистої заінте­ресованості. Таким чином,- зазначила президія,- засуджен­ня Р. за ч. 1 ст. 364 КК України є необгрунтованим через відсутність у її діях передбаченого цією нормою складу злочину. На цій підставі президія обласного суду дирок щодо Р. скасувала із закриттям провадження у справі.