19.2.19. Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі

Стаття 389 КК передбачає відповідальність за ухилення від сплати штрафу чи від позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудже­ною до цих видів покарання (ч. 1 ст. 389 КК).

Частина 2 ст. 389 КК передбачає відповідальність за ухи­лення від відбування громадських чи виправних робіт.

Відповідальність за ст. 389 КК настає незалежно від спо­собу ухилення та інших обставин. Поважні причини ухилен­ня від відбування покарання, наприклад, тяжка хвороба, ви­ключають відповідальність.

Ухилення від відбування покарання вчинюється умисно.

Відповідальними є особи, що були засуджені судом до

цих видів покарань.

Карається ухилення від покарання, не пов'язаного з по­збавленням волі:

за ч. 1 ст. 389 КК - виправними роботами на строк до

двох років або обмеженням волі на стой самий строк,

за ч. 2 ст. 389 КК - арештом на строк до шести місяців

або обмеженням волі на строк до трьох років.

19.2.20. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

Стаття 390 КК України передбачає кримінальну відпові­дальність осіб, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях і у виховно-трудових колоніях, яким на підставі ст, 39 ВТК був дозволений короткочасний виїзд з місця позбавлення волі.

Склад злочину, передбаченого ст. 390 КК, утворює само­вільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського поряд­ку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390 КК), а також не­повернення до місця відбування покарання особи, засудже­ної до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390 КК) чи не­повернення до місця відбування покарання особи, засудже­ної до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом, оскільки він вчинюється з метою ухилитися від подальшого відбування покарання.

Відповідальність за ст. 390 КК України настає з шістна­дцяти років.

Карається ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі:

за ч. 1 ст. 390 КК - позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 390 КК - обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. З ст. 390 КК - позбавленням волі на строк до трьох років.

19.2.21. Злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи

Діяння, передбачене ст. 391 КК України, посягає на дія­льність виправно-трудових установ, чинить перешкоди ад­міністрації цих установ у виконанні ними своїх функцій.

Склад злочину утворюють злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває поскарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі,

якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або перєводилась на більш суворий режим відбування покарання.

Об'єктивною стороною діяння є: а) злісна непокора закон­ним вимогам адміністрації і б) протидія адміністрації у здій­сненні її функцій незалежно від способів таких дій, наприклад, відмова від роботи без поважних причин, продовження пору­шень режиму після неодноразових вимог їх припинення тощо.

Непокора і протидія адміністрації ВТУ вчинюється уми­сно, оскільки склад злочину утворює лише злісне діяння.

Суб'єктами відповідальності за ст. 391 КК України є особи, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, які за порушення вимог режиму відбування покарання про­тягом року переводилися в одиночну камеру або в тюрму.

Карається злісна непокора вимогам адміністрації виправ­ної установи - позбавленням волі на строк до трьох років.

19.2.22. Дії, що дезорганізують роботу виправних установ

Дезорганізація роботи виправних установ полягає у те­роризуванні засуджених, у нападах на адміністрацію уста­нови, у створенні угруповання з метою вчинення нападів на адміністрацію установи і активна участь у діяльності такого

угруповання.

Тероризування засуджених посягає на діяльність виправ­но-трудових установ, життя і здоров'я засуджених.

Об'єктивна сторона цього злочину проявляється в Чоти­рьох формах:

- тероризуванні засуджених, які стали виправлятися, з метою їх залякування і перешкоджанню їх перевиховання;

- нападах на адміністрацію виправної установи з метою

паралізувати її діяльність;

- створенні злочинного угруповання з метою нападу на адміністрацію виправної установи;

- активної участі у такому злочинному угрупованні.

Суспільно-юридична сутність цього злочину полягає в тероризуванні засуджених і нападах на адміністрацію з ме­тою перешкодити виконанню адміністрацією виправної установи своїх обов'язків і примусити засуджених, які ста­ли виправлятися, від сумлінного дотримання вимог режиму відбування покарання, від сумлінного ставлення до праці, до виконання громадських обов'язків по підтриманню в установі дисципліни і порядку.

Вчинення певних діянь відносно засуджених або пред­ставників адміністрації на грунті особистих неприязних сто­сунків не утворює складу злочину, передбаченого ст. 392 КК України. Такі дії кваліфікуються як злочини проти особи.

Злочинне угруповання, створене у виправно-трудовій установі з метою нападу на її адміністрацію, відрізняється

від банди лише однією ознакою - відсутністю зброї. Якщо злочинне угруповання володіє зброєю (хоча б один із його членів), то таке угруповання є бандою, і дії його членів кваліфікуються за ст. 257 КК України. Якщо напад, вчине­ний злочинним угрупованням, був поєднаний з убивством чи з захопленням заручників, то вчинене утворює сукуп­ність злочинів, передбачених ст. 392 КК і ст. 115 КК або ст. 147 КК України. Тероризування засуджених і напади на адміністрацію виправно-трудової установи вчинюються умисно, умисел прямий, оскільки винні особи діють з ме­тою паралізувати діяльність цієї установи.

Відповідальними за ст. 392 КК є особи, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі.

Караються дії, що дезорганізують роботу виправних установ, позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

19.2.23. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

Втеча є спосіб ухилення від відбування покарання.

За ст. 393 КК відповідальність настає за втечу з місця по­збавлення волі - з виправної установи чи з тюрми, з-під варти — із слідчого ізолятора МВС і Служби безпеки або з гауптвахти.

Втеча, вчинена повторно або, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здо­ров'я інших осіб, або поєднана з заволодінням зброєю чи її використанням, або із застосуванням насильства чи погро­зою його застосування, або способом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, ква­ліфікується за ч. 2 ст. 393 КК.

Втеча, поєднана з нападом на адміністрацію ВТУ, утво­рює сукупність злочинів, передбачених ст. 392 КК і ет. 393 КК України.

Втеча - злочин умисний, оскільки вчинюється з метою ухилитися від відбування покарання.

Відповідальними за втечу є лише особи, засуджені до позбавлення волі, заарештовані на підставах і в порядку, передбачених законом, які досягли шістнадцятирічного віку.

Карається втеча з місця позбавлення волі або з-під варти:

за ч. 1 ст. 393 КК - позбавленням волі на строк від трьох ДО п'яти років;

за ч. 2 ст. 393 КК - позбавленням волі на строк від п'яти До восьми років.

19.2.24. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу

Стаття 394 КК України передбачає кримінальну відпові­дальність за ухилення від лікування в спеціалізованих ліку­вальних закладах.

Способом вчинення цього злочину є втеча із лікувально­го закладу або по дорозі до нього.

Діяння, передбачене ст. 394 КК України, вчинюється умисно, з метою ухилитися від лікування.

Відповідальними за втечу із спеціалізованого лікуваль­ного закладу є лише особи, які за вироком суду чи постано­вою судді направлені на примусове лікування від алкоголіз­му чи наркоманії.

Карається втеча із спеціалізованого лікувального за­кладу позбавленням волі на строк до двох років або ареш­том на строк до шести місяців.

19.2.25. Порушення правил адміністративного нагляду

Положенням про адміністративний нагляд органів внут­рішніх справ з метою запобігання вчинення нових злочинів за особами, які звільняються з місць позбавлення волі, вста­новлюється адміністративний нагляд.

Адміністративний нагляд полягає в обмеженнях і

обов'язках:

а) з'являтись на виклик в органи міліції;

б) повідомляти органи міліції про зміну місця роботи і

місця проживання;

в) не залишати помешкання в установлений час;

г) не перебувати у визначених місцях тощо.

Склад злочину утворює злісне порушення цих вимог і об­межень, тобто самовільне залишення особою місця проживан­ня з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обра­ного місця проживання особи, щодо якої встановлено адмініст­ративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Відповідальними за діяння, передбачене ст. 395 КК України, є лише особи, щодо яких згідно із законом встано­влено адміністративний нагляд.

Карається порушення правил адміністративного нагля­ду арештом на строк до шести місяців.