5.2. Зґвалтування

Найпоширенішим серед статевих злочинів є зґвалтування..

Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози або з ви­користанням її безпорадного стану.

Зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. По­терпілою від зґвалтування може бути особа жіночої і чоло­вічої статі.

Деякі автори вважають, що об'єктом зґвалтування є ста­тева недоторканість жінки. Таке міркування неправильне, бо доросла жінка вільна в статевому відношенні, а не недо­торкана. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Це означає, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не оозуміють значення сексуальних дій чи не мають можливо­сті чинити їм опір або суперечити, статевою волею не во­лодіють Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди.

Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо опір жінки статевому акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка ні­бито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту .

У кожній кримінальній справі ця обставина повинна бу­ти з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникну­ти помилки і не засудити невинного.

При зґвалтуванні статевий акт вчинюється насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утриманням силою, зв'язуванням, нанесенням ударів, побоїв і такими подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу при­пинити опір, зламати його).

Якщо при цьому потерпілій будуть заподіяні легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне ква­ліфікується за ч. 1 ст. 152 КК. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією ст. 152 КК².

При зґвалтуванні статевий акт вчинюється із застосуван­ням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій чи й близьким та рідним (дітям, батькам), за умо­ви, що винний погрожував здійснити погрозу негайно³.

Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір:

а) застосувати насильство колись, у майбутньому;

б) знищити чи пошкодити малоцінне майно;

Ця особливість згвалтування була позначена уже в «Руській Правді» - «А ежели несколько времени о том умолчит, и того часу жалоби не принесет, но умолчит єдиний день или более потом, то весьма по видимому видно будет, что и она к тому охоту имела».

Див.: п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини».- Постанови Пленуму Верховного Суду України-К„ 1993 р.-С. 99.

Див.: п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.- Там само.- С. 99.

в) розповсюдити вигадки чи дійсні факти, які можуть

уразити гідність потерпілої.

Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілої особи можливості вжити відповідних засобів захисту.

Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо він був вчинений з використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій, або чинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хво­роби, похилий вік, фізичні недоліки, малолітність, патоло­гічне сп'яніння і т. ін.

Фізіологічне сп'яніння, алкогольне чи наркотичне теж може бути визнано безпорадним станом, але таке буває лише тоді, коли потерпіла була такою і настільки п'яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти того, що з нею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.

Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через які причини виник безпорадний стан потерпілої - чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій'.

Для визначення, чи була потерпіла особа у безпорадно­му стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших силь­нодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.

Не визнається зґвалтуванням:

а) статевий акт із застосуванням обману (наприклад брех­ливої обіцянки одружитися) або зловживання довір'ям ;

б) вимагання вчинити статевий акт будь-яким чином, окрім застосування фізичного насильства, погрози чи вико­ристання безпорадного стану потерпілої.

Потерпілою від зґвалтування визнається особа незалеж­но від її взаємостосунків із винним (знайома, дружина, ро­дичка чи зовсім незнайома), незалежно також від того, були чи не були перед тим між потерпілою та винним статеві стосунки. Для визнання особи потерпілою не мають зна­чення ні її вік, ні її попередня поведінка, ні її моральне об­личчя, ні попередні статеві стосунки.

' Див.: п. 9 і 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. -Постанови Пленуму Верховного Суду України.-К., 1993-С. 99.

² Див.: п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.-Там само.- С. 99.

Закінченим зґвалтування вважається з моменту початку

статевого акту у фізіологічному розумінні, тобто з моменту заходження статевого органа чоловіка у статеві органи жін­ки незалежно від дефлорації і сім'явиливу. Якщо ж винний не зміг за причин від нього незалежних, ввійти своїм орга­ном v стате¹⁸¹ органи жінки, то його дії кваліфікуються як замах на зґвалтування за ст. 15 та ч. 1 ст. 152 КК.

Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили погроз чи з використанням безпорадного стану по-теопілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випад­ках коли винний через малоліття чи старість або фізичні недоліки об'єктивно не міг вчинити фізіологічний статевий

Наприклад, вироком судової колегії Миколаївського об­ласного суду М. засуджено за те, що він, перебуваючи у стані сп'яніння, завіз до лісу ученицю 4-го класу С. і, за­стосовуючи фізичне насильство, зґвалтував її. Судова коле­гія Верховного Суду України, розглянувши справу, визна­ла, що М. засуджено безпідставно. Кваліфікуючи таким чином дії засудженого, суд виходив із того, що М. довів до кінця свій намір. Але цей висновок суду є помилковим. Як засвідчила потерпіла С., М. намагався вчинити з нею насиль­ницький статевий акт, але вона кричала, відштовхувала його. За висновком судово-медичної експертизи, у потерпі­лої не виявлено тілесних ушкоджень статевих органів, ха­рактерних для вчинення насильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органів потерпілої свід­чить лише про намагання М. здійснити статевий акт, чого він не міг зробити через фізіологічну невідповідність Отже, М. свій злочинний намір до кінця не довів із незалежних від нього причин. За таких обставин судова колегія визна­ла, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на зґвал­тування малолітньої потерпілої. У зв'язку з цим, вирок що­до М. змінено, дії засудженого перекваліфіковано на ст. 15 іч.4ст. 152КК'.

У тих випадках, коли винний відмовився від зґвалтування добровільно, хоча мав можливість це зробити, він звільняє­ться від відповідальності за замах на зґвалтування (ст. 17 КК)².

Див.: Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 3 ве­ресня 1992 р.- Практика судів України в кримінальних справах.- К., 1991-С. 15-16.

Див.: Ухвала судової колегії Верховного Суду України в справі В. Там само.-С. 19.

При добровільній відмові від зґвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять у собі склад

закінченого іншого злочину.

Наприклад, П. був засуджений за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав на тому, щоб X. вступила з ним у статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідо­мість, а коли прийшла до пам'яті, то побачила, що напівроз­дягнутий П. сидить поруч. Президія обласного суду, розгля­нувши справу, вказала у своїй постанові, що суд вірно вста­новив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про на­явність у неї тілесних ушкоджень. З цих матеріалів справи вбачається, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити у статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії засудженого кваліфіковано, як замах на зґвалтування без достатніх під­став. Відповідно до ст. 15 КК замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, коли при цьому останній не було доведено до кінця з при­чин, незалежних від винної особи. У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кін­ця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у не­притомному стані, і ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненнями X., вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею . в статеві зносини й у відповідь на відмову побив її.

Отже, у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого злочинного наміру - зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й те, що П. умисно за­подіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. У зв'язку з цим президія Обласного суду перекваліфікувала дії засудженого на ч. 11 СТ.125КК'. З Добровільна відмова від зґвалтування можлива лише до початку статевого акту, бо з цього моменту злочин

вважається уже закінченим, а від того, що уже закінчилось (вже минулого), відмовитися не можна.

' Див.: Практика судів України в кримінальних справах.- К., 1993-С. 20-21.

Для визнання відмови від зґвалтування добровільною необхідно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від нього і з власної волі припинила злочинні дії У таких випадках особа може нести відпові­дальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворю­ють склад іншого злочину. Не може визнаватися доброві­льною відмова, якщо винний не зміг продовжувати і закін­чити злочин з причин, не залежних від його волі (коли йому хтось перешкодив, чи він не зміг подолати опору по­терпілої або не міг зґвалтувати потерпілу з фізіологічних причин тощо) .

Кримінальна відповідальність можлива і за готування до зґвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила такі дії які безсумнівно свідчать - винний готувався зґвалтува­ти'певну потерпілу, мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприк­лад, для того, щоб пов'язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукав певну потерпілу і т. ін.

Безпосереднім виконавцем зґвалтування може бути осо­ба чоловічої чи жіночої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК). Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки і жінки.

Частина 2 ст. 152 КК передбачає відповідальність за по­вторно вчинене зґвалтування, тобто вчинення цього злочи­ну два або більше рази.

Зґвалтування визнається вчинене повторно, тобто осо­бою, яка раніше вчинила такий злочин (ч. 2 ст. 152 КК):

1. Якщо відносно попереднього зґвалтування ще не за­кінчилися строки відповідальності за нього (ст. 49 КК) або не знята чи не погашена судимість (ст. 88, 91 КК);

2. Якщо винний вчинив попереднє зґвалтування чи за­мах на цей злочин;

3. Якщо він у попередньому злочині був виконавцем йо­го або співучасником;

4. Незалежно від того, чи було його засуджено за попе­реднє зґвалтування;

5. Незалежно і від того, хто був потерпілою у поперед­ньому та повторному зґвалтуванні: та ж сама жінка чи це були різні особи. Потерпілою при повторному зґвалтуванні може бути і та сама жінка, якщо умисел її зґвалтувати ви­ник у винного вдруге. Дії особи, яка за єдиним умислом, без значної перерви у часі, двічі зґвалтувала одну й ту ж потерпілу, повторності не утворюють і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.

Див.: п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р- Там само. - С. 102.

Наприклад, безпідставно за ч. 2 ст. 152 КК були кваліфіковані дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння, у квар­тирі П. зґвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчи­нив щодо неї такий самий злочин із застосуванням погроз.

Як зазначено у постанові президії обласного суду, ква­ліфікуючи дії Д. за ч. 2 ст. 152 КК суд припустився помил­ки, оскільки виходив з того, що Д. зґвалтував потерпілу Н. повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин. Про­те зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї ж потерпі­лої, коли засуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійний злочин. Всі ці дії повністю охо­плюються ч. 1 ст. 152 КК¹.

При вирішенні питання про повторність зґвалтування не враховуються ті випадки, коли потерпіла від зґвалтування не подавала заяви про притягнення винного до відповідальності.

Не утворюють повторності:

а) зґвалтування, за які знята чи погашена судимість, сто­совно яких уже закінчилися строки притягнення до відпо­відальності;

б) якщо особа, яка вчинила злочин, за попереднє зґвал­тування була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності².

При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в од­ному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьо­му злочині, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії вин­ного кваліфікуються за сукупністю злочинів .

Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першого Зґвалтування не подала заяви про порушення справи про при­тягнення винного до кримінальної відповідальності. У такому випадку дії винного кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.

Кваліфікуючими ознаками ч. З ст. 152 КК є:

а) вчинення зґвалтування групою осіб;

б) зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього. Для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вима­гається попередньої змови між учасниками злочину.

Зґвалтування визнається груповим, якщо воно було

вчинене:

' Див.: Практика судів України в кримінальних справах.- К., 1993-С. 145.

² Див.: п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини».- Постанови Пленуму Верховного Суду України-К., 1993-С. 100.

³ Див.: п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.- Там само.- С. 100.

1 Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один із винних, а інші сприяли йому в цьому впливаючи фізично чи психічно на потерпілу. При цьому дії осіб, які особисто не мали статевого акту з потер­пілою, але під час такого застосували до потерпілої фізичне чи психічне насильство і цим допомагали іншим вчинити злочин, кваліфікуються за ч. З ст. 152 КК як співвиконав-ців.ан'еякпособників'.

Дії особи, яка сама не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне на­сильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, визнаються співвиконавством цього злочину.

Дії учасника групового зґвалтування кваліфікуються за ч. З ст. 152 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом під­став, не були притягнуті до кримінальної відповідальності".

2. Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинили всі чи декілька членів групи.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, припускає спільні погоджені дії двох або більше осіб, які вчинили зґвалту­вання однієї потерпілої по черзі кожен окремо без допомог ги іншого.

Зґвалтування визнається вчиненим групою осіб і в тих ви­падках, коли особи, які брали участь у зґвалтуванні, діяли по­годжено щодо потерпілої. Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремо не виклю­чає того, що вони діяли групою і не виключає цієї кваліфіку­ючої ознаки зґвалтування - вчинення його групою осіб.

3. Групою осіб щодо декількох потерпілих, коли кожен із винних зґвалтував одну із потерпілих, а їхні дії поєдну­валися спільністю наміру. Якщо ж насильство було засто­соване хоча і одночасно, в одному і тому самому місці різ­ними винними щодо різних потерпілих без такої єдності наміру, то таке зґвалтування не визнається груповим.

Співучасть у зґвалтуванні не завжди утворює групу. Дії особи, яка сприяла вчиненню зґвалтування, але сама особи­сто статевого акту з потерпілою не вчинила, під час вчи-

' Див.: п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.- Постанови Пленуму Верховного Суду України-К.1993р.-С. 100.

Див.: п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р.-Там само-С. 100-101.

нення з нею статевого акту іншою особою не застосовувала до потерпілої ні фізичного, ні психічного насильства, визнаються не співвиконавством, а пособництвом. Таке зґвал­тування, вчинене за допомогою пособника, не визнається вчиненим групою осіб і не кваліфікується за ч. З ст. 152 КК. У таких випадках дії виконавця злочину кваліфікують­ся за ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК, а дії пособника - за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК. Неправильно, наприклад, були кваліфіковані районним судом дії А. за ч. З ст. 152 КК, який в групі з іншими засудженими у цій справі А. і К. зґвал­тував потерпілу Л. У постанові по справі президія Облас­ного суду зазначила, що, як свідчать наявні у справі докази, він безпосередньої участі у зґвалтуванні потерпілої не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести Л. до місця зґвалтування - до квартири А., фотографував її голу. Коли К. і А. разом ґвалтували потерпілу, А. з приміщення вийшов, що підтвердила і потерпіла. Суд хоча і встановив ці обставини, але всупереч їм кваліфікував дії А. за ч. З ст. 152 КК, визнавши його співвиконавцем злочину.

Враховуючи те, що А. особисто статевого акту з Л. не вчиняв і участі у подоланні опору під час її зґвалтування групою осіб не брав, а лише сприяв вчиненню вказаного злочину іншими особами, президія обласного суду пере­кваліфікувала його дії на ч. 5 ст. 27 і ч. З ст. 152 КК'.

Зґвалтування не визнається груповим і в тих випадках, коли під час вчинення статевого акту однією особою інціі особи з метою усунення перешкоди в цьому застосовували насильство до того (тих), хто намагався запобігти вчинен­ню зґвалтування.

Зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18-річного віку, має ознаки складу злочину ч. З ст. 152 КК, якщо винний знав або міг знати, що вчинює зґвалтування неповнолітньої. При сумлінній помилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої особи, його дії немає підстав кваліфікувати за ч. З ст. 152 КК.

Наприклад, вироком районного суду К. засуджено за ч. З ст. 152 КК за те, що, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він зґвалтував неповнолітню П. Як зазначено у вироку, К., зустрівши на вулиці потерпілу з подругами, став до неї чіплятися. Знаючи, що вона неповнолітня, він взяв її за руки, і, погрожуючи, силоміць завів до будинку сво­го знайомого, де зґвалтував її. Проте, як свідчать матеріали справи, висновок суду, що К. знав про неповноліття потер­пілої ґрунтується на суперечливих доказах. Зокрема, по­терпіла давала з цього приводу суперечливі показання. Так, під час попереднього слідства вона свідчила, що говори­ла К. про свій 16-річний вік, а в інших показаннях - що ска­зала йому про те, що навчається в технікумі. К. на поперед­ньому слідстві і в суді заперечував, що потерпіла повідо­мила його про свій вік, і заявив, що одні тільки розмови потерпілої давали підставу вважати, що їй близько 20 років. Суд не дав відповідної оцінки цим поясненням засуджено­го, так само як і поведінці потерпілої, яка палила, вживала жаргонні слова і за своєю зовнішністю, за показанням свід­ка А., виглядала як повнолітня. Крім того, суд послався у вироку на такі показання К. на попередньому слідстві, яких він насправді не давав.

Таким чином, ні слідством, ні судом не встановлено досто­вірних доказів того, що К. знав про неповнолітній вік потер­пілої або міг передбачити це. Тому президія обласного суду його дії перекваліфікувала з ч. З ст. 152 КК на ч. 2 цієї статті'.

Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування вважаю­ться особи віком від 14 до 18 років.

Кваліфікуючими бзнаками ч. 4 ст. 152 КК є:

1. Спричинення зґвалтуванням особливо тяжких наслідків;

2. Зґвалтування малолітньої потерпілої чи малолітнього потерпілого.

Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави ква­ліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 152 КК можуть бути ви­кликані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездат­ності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до ді­тонародження, а також зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування За ч. 4 ст. 152 КК зґвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачити.

Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із за­подіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на мо­мент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікую­ться за сукупністю ч. 1 ст. 121 КК і ч. 1 ст. 152 КК,

Якщо потерпіла при зґвалтуванні була поставлена в за­грозу зараження її вірусом імунодефіциту людини або си­філісом, але захворювання не настало, то дії винного ква­ліфікуються за сукупністю ст. 152 КК і ч. 1 ст. 130 КК або ч. 1 ст. 133 КК, оскільки такі наслідки не настали.

Заподіяння при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 КК. Якщо смерть була заподіяна необережно, то все скоєне охоплюється ч. 4 ст. 152 КК. До­даткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 119 КК буде зайвою.

У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внас­лідок зґвалтування її, а внаслідок того, що вона була зали­шена винним у небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються зач. 1ст. 152іч.2ст. 135 КК.

Зґвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14-ти років, кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький ста­тевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачи­ти. Якщо винний сумлінно помилявся щодо віку потерпі­лої, то його дії кваліфікуються за ч. 1 чи ч. З ст. 152 КК.

Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в такому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчи­нення статевого акту з малолітньою завжди належить ква­ліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК.

Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяж­ких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121 КК і ч. 4 ст. 152 КК України.

Малолітнім потерпілим може бути і особа чоловічої статі.

Відповідальність за зґвалтування настає з чотирнадцяти

років.

Карається зґвалтування за ч. 1 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, за ч. 2 ст. 152 КК -позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, за ч. З ст. 152 КК - позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років і за ч. 4 ст. 152 КК - позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.