7.2.5. Вимагання чужого майна чи грошей

Вимагання чужого майна чи грошей (ст. 189 КК) полягає у вимозі передачі винному:

1) чужого майна, грошей;

2) права на майно, або

3) виконання на користь винного будь-яких дій майно­вого характеру під погрозою:

а) насильства над потерпілим чи володарем, охоронцем майна або над близькими їм особами (погроза вбити, запо­діяти тілесні ушкодження);

б) обмеження прав, свобод або законних інтересів потер­пілого;

в) розголошення відомостей, які ганьблять потерпілого, володаря чи охоронця майна або близьких їм осіб;

г) пошкодження або знищення майна потерпілого, володаря чи охоронця чужого майна, що перебуває у їх віданні чи під охороною.

Погроза при вимаганні чужого майна чи грошей повин­на бути дійсною, а не уявною, вигаданою, і звернена у не­далеке майбутнє. Форма погрози вирішального значення не має. Вона може бути заявлена письмово, усно, по телефону, через інших осіб тощо.

Насильством, що не є небезпечним для життя чи здо­ров'я потерпілого (ч. 1 і ч. 2 ст. 189 КК), визнається заподі­яння йому легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильни­цьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи неза­конне позбавлення волі) за умови, що вони не були небез­печними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені при вимаганні, повністю охоп­люються ч. 1 і ч. 2 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за

іншими статтями КК не потребують'.

Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насиль­ства (ч. З ст. 189 КК) - це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильни­цькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були не­безпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Це може бути насильство, що призвело до втрати свідомості чи носило характер мордування, стискування шиї, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Застосування до потерпілого наркотичних засобів, от­руйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволо-діння його майном кваліфікується як вимагання за ч. 1 і ч. 2, або ч. З ст. 189 КК в залежності від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було.

Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподі­яння легкого тілесного ушкодження, що спричинило корот­кочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату праце­здатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушко­дження, кваліфікується як вимагання за ч. З ст. 189 КК за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподі­яння таких наслідків².

' Див.: п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С. 114.

2Див.: п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від

25 грудня 1992 р-Там само-С. 114. 184

Заподіяння в процесі вимагання легкого (ст. 125 КК) середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК) позбав­лення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 146 КК), нанесення побоїв, що носили характер мордування (ч, 2 ст. 126 КК) повністю охоплюються ч. З ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за зазначеними статтями не потребує.

Вбивство з необережності при насильницькому вимаганні також повністю охоплюється ч. 4 ст. 189 КК за ознакою спричинення тяжких наслідків і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребує. Якщо в процесі вимагання потерпі­лому або близьким йому особам було умисно заподіяно тяж­ке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть по­терпілого, або кого-небудь з них було умисно вбито, то дії винного утворюють сукупність злочинів і вони кваліфікую­ться за ч. 4 ст. 189 КК (за ознакою насильства, небезпечного для життя або спричинення тяжких тілесних ушкоджень) і ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК або п. 6 ч. 2 ст. 115 КК'.

Психічне насильство при вимаганні полягає в погрозі негайно чи в майбутньому застосувати насильство до по­терпілого або близьких йому осіб (родичів, інших осіб, до­ля яких не байдужа потерпілому).

Якщо винний погрожував потерпілому вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то його дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 189 КК. Додаткової кваліфікації за ст. 129 КК ці дії не потребують.

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він не виконає вимоги передати майно чи гроші, то ця погроза буде реалізована.

Відомостями, що ганьблять потерпілого чи його близьких або рідних, вважаються такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії і дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, принизить честь і гідність його чи близьких йому людей. Це можуть бути відомості про інтимні сторони життя, захворювання, негідні вчинки, дійсні чи вигадані фізичні або психічні вади тощо.

Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідо­мити про них тій особі (особам), якій вони невідомі і чи ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Погроза пошкодити або знищити майно стосується май­на належного потерпілому або його близьким чи рідним.

Див.: п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р-Там само-С. 114-115.

Умисне знищення або пошкодження майна при вима­ганні, якщо воно було вчинене не підпалом чи іншим за-гальнонебезпечним способом, кваліфікується за ч. 2 ст. 189 КК, а в разі заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ~ за ч. 4 ст. 189 КК. Додатково кваліфікувати ці дії ще й за ч. 1 ст. 194 КК або ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК не потрібно'.

Якщо ж майно було знищене чи пошкоджене підпалом або іншим загальнонебезпечним способом, то дії винної особи додатково кваліфікуються і за ч. 2 ст. 194 КК

За багатьма ознаками вимагання майна чи грошей має схожість із розбоєм. Відрізняються ці злочини тим, що:

1. При вимаганні винний може вимагати передати йому не тільки чуже майно чи гроші, але і право на чуже майно (незаконно видати ордер на квартиру, незаконно призначи­ти пенсію, премію, передати йому право на житло, житлову площу тощо).

2. При розбою погроза спрямована тільки на особу, під­палу нападу, а при вимаганні погроза може бути спрямова­на і на інших осіб (рідних та близьких потерпілого).

3. На відмінність від розбою, погроза при вимаганні по­лягає в застосуванні насильства не негайно, не під час ви­моги передачі винному майна чи грошей, а в недалекому майбутньому, якщо вимога не буде виконана.

Пленум Верховного Суду України в Постанові, від 25 грудня 1992 № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності») зазначив, що при відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою нале­жить виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір за­стосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосу­вати насильство до потерпілого або близьких йому осіб у майбутньому, кваліфікується як вимагання за ст. 189 КК.

' Див.: п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С 116.

Якщо погроза насильством або саме насильство були засто­совані з метою заволодіння майном потерпілого в момент. нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу його винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи кваліфікуються залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і за відповід­ною ст. 189 КК, якщо останні дії являли собою вимагання'.

Вимагання - це незаконна вимога передати винному чуже майно чи гроші². На їх отримання винний немає ніяких під­став. Тому не буде злочином, передбачена ст. 189 КК, вимо­га передати майно чи гроші, хоча із застосуванням насиль­ства чи погроз його застосування, але з приводу того майна, на отримання якого ця особа має право.

Не вважається вимаганням також вимога, поєднана з відповідними погрозами чи насильством повернути борг, якщо він виник на законних підставах.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, попе­редня змова, група осіб та ін.), вимагання визнається квалі­фікованим, якщо воно вчинене:

а) організованою групою або

б) завдало великої шкоди, або

в) вчинене посадовою особою.

Організованою групою називається стійке об'єднан­ня двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності, про наявність цієї ква­ліфікуючої ознаки можуть свідчити;

а) розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину;

б) розподіл ролей;

в) наявність організатора (керівника) групи;

г) прикриття своєї діяльності, як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (в тому числі і підкупом хабара­ми посадових осіб);

д) вербування нових членів;

е) наявність загальних правил поведінки;

ж) наявність матеріальної бази - транспорту, приміщень, сховищ, коштів тощо.

Див.: п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С. 116, .

Вимагання як назва злочинів, передбачених ст. 189 КК, дуже невдала, оскільки вимагання, по-перше, не повно і неточно викриває сутність цих злочинів, а по-друге, вимагання чужого майна (грошей) е обов'язковою ознакою багатьох інших злочинів, наприклад, перед­бачених ст. 354 КК. Більш вдалою назвою цих злочинів було б «здирство», як їх називав М. Грушевський.- Див.: М. Грушевський. Історія України-Руси. Т. П. Київ, Наукова думка, 1995-С. 375.

Від банди організована група відрізняється лише озна­кою озброєності. Тому якщо організована група озброєна, то відповідальність її керівника і членів, які вчинили вимагання чужого майна чи грошей, настає за ст. 257 КК. Ква­ліфікувати їх дії додатково за ч. 4 ст. 189 КК непотрібно'.

При визначенні шкоди у великих чи особливо великих розмірах враховуються:

а) вартість викраденого на час вчинення злочину;

б) кількість викраденого майна;

в) значущість викраденого майна для потерпілого;

г) матеріальне становище потерпілого;

д) наявність у нього утриманців тощо.

Не враховуються при цьому критерії, які не мають мате­ріального змісту (дефіцитність викрадених речей, престиж­ність володіння ними тощо).

Великої шкоди завдають збитки, заподіяні передачею май­на чи грошей винному, а також збитки, заподіяні потерпілому чи його близьким або рідним знищенням або пошкодженням їх майна.

Розмір заподіяних потерпілому збитків визначається, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це сто­сується визначення вартості й тих речей, які були створені чи вирощені потерпілим трудовою діяльністю.

Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комі­сійними цінами, то його вартість визначається, виходячи з цих цін на час вчинення злочину.

За відсутності цін на майно його вартість визначають експерти.

Для кваліфікації дій винної особи за ч. З ст. 189 КК за ознакою заподіяння потерпілому шкоди у великому розмірі необхідно довести, що така шкода справді мала місце. Не­правильно, наприклад, за ч. З ст. 189 КК було кваліфікова­но дії М. і П. Вони були засуджені за те, що вимагали у Д. 15 тис. крб., погрожуючи застосувати до нього і членів його сім'ї насильство. Судом було встановлено, що засуджені, погрожуючи застосувати насильство до потерпілого і чле­нів його сім'ї, вимагали у нього 15 тис. крб. На їх вимогу Д. поклав у обумовленому місці грошову «ляльку», в якій фа­ктично було 100 крб. Коли М. і П. забирали пакунок, їх за­тримали працівники міліції.

Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначи­ла, що кваліфікація дій М. і П. як вимагання, що заподіяло потерпілому великої шкоди, є помилковою.

' Див.: п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С. 119-120. М. Й. Коржанський. Кваліфікація злочинів.- Київ, Юрінком, 1998.- С. 75-83.

Вимагання є закінченим з моменту пред явлення вимоги про передачу чужого майна під погрозою заподіяти шкоду потерпілому або його близьким. Лише така кваліфікуюча ознака цього злочину, як заподіяння потерпілому великої шкоди, перед­бачає відповідно до ч. З ст. 189 КК настання реальних на­слідків від злочинних дій винних осіб. Проте в даному ви­падку Д матеріальної шкоди фактично не заподіяно, отже в діях засуджених немає зазначеної ознаки.

На цих підставах президія обласного суду перекваліфі­кувала дії М. і П. на ч. 2 ст. 189 КК'.

Частина 4 ст. 189 КК визнає вимагання особливо квалі­фікованим, якщо воно було вчинене із заподіянням тілес­них ушкоджень, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу чи інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, заподіяння смерті чи таких само тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння остан­нім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд з ураху­ванням конкретних обставин може визнати тяжкими.

Якщо винна особа вчинила крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, привласнення чи розтрату, або вимагання і в її діях є декілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті, вчинене кваліфікується за тією частиною, яка передбачає більш тяжкий злочин.

Див.: Постанову президії Вінницького обласного суду у справі М і П.- Практика судів України в кримінальних справах.- С. 82-83. Зда­сться, що кваліфікація дій М. і П за ч. 2 ст. 189 КК теж неправильна. Адже судом і президією було встановлено, що М. і П. мали намір вчи­нити вимагання із заподіянням потерпілому великої шкоди (вимагали 15 тис. крб.), але цього наслідку не досягай з причин, від них не зале­жних, що відповідно до ч. 2 ст. 15 КК є замах на злочин. Твердження президії обласного суду про те, що вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги передати майно, відноситься лише до частини 1 ст. 189 КК. Кваліфіковані види вимагання чужого майна, відносно яких законом передбачено настання певних наслідків - зни­щення майна, велика шкода, інші тяжкі наслідки (ч. 2 і 3 ст. 189 КК) -можуть визнаватися закінченими лише тоді, коли такі наслідки на­стали. Якщо ж винні прагнули досягти цих наслідків, мали намір заподіяти потерпілому велику шкоду, але досягти цих наслідків не змогли з причин, від них не залежних, то їх дії належить кваліфіку­вати як замах на цей злочин за ч. 2 ст. 15 і ч. З ст. 189 КК. Кваліфіку­вати дії М. і П. за ч. 2 ст. 189 КК означає безпідставно звільнити їх від відповідальності за більш тяжкий злочин, який вони в дійсності вчинили.

При цьому всі кваліфікуючі ознаки злочину повинні бути осудні винному і вказані у всіх процесуальних документах - у постанові про притягнення як обвинуваченого, обвину­вальному висновку і в мотивованій частині вироку.

Суб'єктивна сторона вимагання чужого майна (ст.189 КК) характеризується прямим умислом і корисливою ме­тою - застосуванням погрози заволодіти чужим майном.

Кримінальна відповідальність за вимогами чужого май­на настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК).

Карається вимагання:

за ч. 1 ст. 189 КК - обмеженням волі на строк до п'яти

років або позбавленням волі на той самий строк,

за ч. 2 ст. 189 КК - позбавленням волі на строк від трьох

до семи років;

за ч. З ст. 189 КК - позбавленням волі на строк від п'яти

до десяти років із конфіскацією майна;

за ч. 4 ст. 189 КК - позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

7.2.6. Розкрадання чужого майна способом обману (шахрайство)

Шахрайством називається викрадання чужого майна або протизаконне набуття права на чуже майно обманом чи зловживанням довір'я. Від інших форм розкрадання шахрайство відрізняється способом заволодіння чужим май­ном чи правом на майно: для цього винний застосовує обман чи зловживає довір'ям потерпілого (володаря майна).

Обман - це призведення до помилки потерпілого чи володаря майна повідомленням йому неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин з метою викликати у потерпілого (чи володаря майна) впевненість про вигідність або обов'язковість передачі майна чи права на майно.

Зловживання довір'ям - це несумлінне використання довір'я

потерпілого чи володаря майна для заволодіння їх майном.

Важливою обов'язковою ознакою шахрайства є добро­вільна передача потерпілим (володарем) майна чи права на

майно винному.

Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які

відносяться до особи винного, різних предметів і явищ. Існує п'ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

1. Видає себе за особу, яка має право на отримання май­на (грошей) і якою він в дійсності не є. Видає себе, наприк­лад, за інкасатора, за представника власника, за посланця близької потерпілому особи тощо.

2. Отримує плату за роботу, виконувати яку не має намі­ру чи кошти на придбання речі (майна), якщо взятого на себе зобов'язання виконувати наміру не має .

3. Змінює зовнішність речі чи видає одну річ за іншу (мідну за золоту, «ляльку» за пачку грошей і т. ін.);

4. Змовчує про обставини, які для цього випадку є істот­ними й обов'язковими (наприклад, отримання виплат на померлу дитину);

5. Надає підроблені документи для отримання майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні квит­ки тощо).

Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психіч­ними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном засобом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності до того підстав, може кваліфікуватися за ст. 185 КК, а заволодіння правом на майно - як недійсна угода (ст. 51, 52, 54, 55 ЦК України)². Зловживання довір'ям - це обман довір'я, яке було виражено потерпілим винному. Ви­користовуючи надане йому довір'я винний звертає у свою власність передане йому майно (наприклад, аванс за майбут­ню роботу, отримане напрокат тощо).

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання кваліфікується як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим май­ном мала мету його привласнити, а зобов'язання - не вико­нувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі у вигляді хабара, маючи намір не передавати їх, а привлас­нити, то вчинене кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на давання хабара, то його дії кваліфікуються за сукупніс­тю злочинів за ст. 190 КК і ст. 15, ст. 27 і відповідною час­тиною ст. 369 КК³.

Див.: п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Постанови Пленуму Верховного Суду України.-.117.

Див.: п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р-Там само-С. 117.

Див.: п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Постанови Пленуму Верховного Суду України.-Київ, 1993-С. 117.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин (ст. 353, 358 КК), її дії кваліфікуються за ст. 190 КК і за статтею, яка пе­редбачає відповідальність за цей злочин.

Шахрайство, вчинене посадовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям, зловживала вла­дою чи посадовими повноваженнями, кваліфікується за су­купністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей ст. 190 і 364 КК.

Найбільш істотними ознаками шахрайства є такі його властивості:

1. Особа, яка передає винному майно чи гроші, не усві­домлює факту обману.

2. Особа, яка передає винному майно чи гроші, помиля­ючись вважає, що отримання - передача майна є правомір­ною і вона добровільно передає його винному назавжди.

3. Разом з передачею майна чи грошей винному переда­ються і всі повноваження власника (або частина їх).

За цими ознаками шахрайство відрізняється від крадіж­ки, яка була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, що полегшили її вчинення, або з використанням доступу до майна. У деяких випадках крадіжка може бути вчинена від­носно майна, яке було передано винному з певною метою (передати, перевезти, зберегти).

Шахрайство відрізняється від такої крадіжки за характе­ром і змістом передачі майна:

1. Якщо при передачі майна винному передаються також і повноваження власника або хоча б частина їх, то викра­дання кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК.

2. Якщо ж при передачі майна винному ні в якій мірі пов­новаження власника не передаються, а майно йому пере­дається для охорони, передачі третім особам, перевезення, то викрадення кваліфікується як крадіжка за ст. 185 КК.

Шахрайство вважається закінченим з моменту заволо-діння майном, з моменту передачі йому майна, оскільки воно передається йому добровільно, то з цього моменту він має можливість ним розпоряджатися.

Спроба отримати майно чи гроші з допомогою обману чи зловживання довірою, якщо цей намір винному здійсни­ти не вдалося, кваліфікується як замах на шахрайство за ст. 15іст. 190 КК.

Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало потерпілому знач­ної шкоди, кваліфікується за ч. 2 ст. 190 КК, а вчинене у великих розмірах або з використанням електронно-обчислювальної техніки - за ч. З ст. 190 КК, а вчинене в особли­во великих розмірах або організованого групою - за ч. 4 СТ.190КК.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується пря­мим умислом і корисливою метою - застосуванням обману заволодіти чужим майном, грішми, цінностями.

Кримінальна відповідальність за шахрайство (ст. 190 КК) настає з шістнадцяти років.

Карається шахрайство:

за ч. 1 ст. 190 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, або виправними ро­ботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 190 КК - штрафом від п'ятдесяти до ста не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ними роботами на строк від одного до двох років, або об­меженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. З ст. 190 КК - позбавленням волі на строк від трьох до восьми років;

за ч. 4 ст. 190 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.