4. Основні риси адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність характеризується рядом ознак:

1. Адміністративна відповідальність має публічний державно-обов'язковий характер. Проявляється це в тому, що проступок за будь-яких умов, навіть коли він спрямований проти особи (фізичної чи юридичної), є порушенням правового порядку, охо­рона якого - мета і функція держави. Будучи похідним від дер­жавної волі, адміністративне переслідування, осудження і пока­рання (коли є для того достатні фактичні та юридичні підстави), не тільки право, а й обов'язок держави, який здійснюється орга­ном адміністративної юрисдикції від імені держави і незалежно від волі і бажання зацікавлених у справі осіб (наприклад, потер­пілого). Державні органи не можуть займати сторонню позицію, або ж упереджене щодо конкретної особи ставлення. Відповідні дії кваліфікують як службові злочини, зокрема бездіяльність, перевищення влади та ін.

2. Наявність юридичних повноважень у органів, наділених пра­вом адміністративного покарання.

Право на покарання складається з:

- виявлення у діянні повного зовнішнього складу проступку, що закріплено у нормах КУпАП (йдеться про встановлення фак­тичних і юридичних підстав застосування відповідальності); наявність винної особи та досягнення нею віку, який надає мож­ливість застосувати адміністративну відповідальність; можливість застосування покарання в конкретному випадку, тобто відсутність причин, що його унеможливлюють (строк дав­ності, смерть, неповноліття, крайня необхідність, необхідна обо­рона, помилування, скасування акта, що встановив адміністра­тивну відповідальність);

- відсутність щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови про застосування адміністративно­го стягнення за той самий проступок або кримінального пере­слідування за те саме діяння;

- наявність процесуальних умов, до яких належать: компетент­ність посадової особи, що порушує адміністративне переслі­дування, компетентність органу адміністративної юрисдикції, виконання встановлених законом для адміністративного пере­слідування формальних вимог.

3. Адміністративна відповідальність має репресивний характер. Це положення полягає у тому, що керуючись власною само­свідомістю, компетентна інституція накладає на винного певні обмеження матеріального чи фізично-морального характеру, у виді та обсязі, визначеними санкцією статті КУпАПу, за якою і відбувається кваліфікація діяння. Такі обмеження є негативни­ми для суб'єкта, котрий їх зазнає, а отже такий дискомфорт де­термінує особистісне аксіологічне репозиціонування та сприяє превентуванню потенційно-можливих актів деліквенції.

4. В адміністративній відповідальності знаходять відображення обидва аспекти правової відповідальності: позитивна (абсолют­на) та ретроспективна. Перша, яка є безособовою, регламенту­ється адміністративно-правовими нормами взагалі як обов'язок (правовий, соціальний) виконувати норми права, їх приписи, нести відповідальність за порушення таких, підлягати (добро­вільно чи примусово) дії адміністративних санкцій. Це ініці­ативне спрямування відповідальності виховує почуття права, морального обов'язку, внутрішньої потреби виконувати правові приписи, заборони.

Ретроспективна відповідальність є відповідальністю за адміні­стративний проступок, тобто за вже вчинене діяння.

5. Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність ма­ють допоміжне значення щодо багатьох інших галузей. Норми адміністративної відповідальності "обслуговують" нор­ми інших галузей права (цивільного, трудового, кооперативного, земельного, фінансового, транспортного та ін.) своїм правоохо­ронним, заборонним, каральним впливом, гарантуючи юридичну обов'язковість приписам багатьох юридичних галузей. Звідси і їхній відсильний характер до численних загальнообов'язкових правил, закріплених у нормах різних галузей права.

6. Значна кількість норм КУпАП містять дискреційні повнова­ження органам, уповноваженим розглядом справи про конкрет­ні правопорушення.

Це є особливою ознакою адміністративно-правової відповідаль­ності. Вона означає, що уповноваженні державні органи (посадові особи) мають право діяти на власний розсуд при встановленні ад­міністративних заборон або виду покарання, при застосуванні аль­тернативних стягнень, при визнанні обставин скоєння проступків такими, що пом'якшують відповідальність, при обранні місця роз­гляду адміністративної справи, форми оскарження, скасування, змі­ни постанови по адміністративній справі. Лише за розсудом суду, визначають такі оціночні поняття, як "істотна шкода", "значні збит­ки", "тяжкі наслідки", "значні розміри" тощо.

Саме право діяти на власний розсуд (звичайно, у межах юридич­них приписів) є гарантією стабільності адміністративно-правових норм і водночас гнучкості у застосуванні заходів адміністративної відповідальності.

7. Адміністративна відповідальність допускає заміну видів відпо­відальності, а також заміну суб'єктів відповідальності. Інститут заміни стягнень, що застосовуються до суб'єктів ад­міністративної відповідальності (наприклад, виправних робіт на штраф або адміністративний арешт, заходів адміністративної від­повідальності - на заходи громадського впливу) і навіть заміни суб'єктів відповідальності (коли притягаються до відповідальності посадові особи за недотримання адміністративно-правових норм ін­шими особами, або батьки - за проступки неповнолітніх дітей згід­но з ч.ч. 1-4 ст. 184 КУпАП).

8. Ознаки, що характеризують адміністративну відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності:

- власний об'єкт правоохорони;

- власний метод правоохорони (адміністративний та адміністра­тивно-судовий);

- юридична цілісність галузі, що проявляється у наявності як ма­теріальних, так і процесуальних норм;

- здатність до саморозвитку, систематизації нормативного фонду галузі.

Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють питан­ня встановлення адміністративної відповідальності складає Кон­ституція України. У статтях, які зобов'язують громадян виконувати конституційні норми, приписи законодавчих і підзаконних актів щодо захисту Батьківщини, охорони громадського порядку, приро­ди, власності и т.п., містяться вимоги та обов'язки, які реалізуються шляхом встановлення та застосування юридичної, зокрема адміні­стративної відповідальності.

Основним джерелом правоохоронних норм є Кодекс України про адміністративні правопорушення (прийнятий 07.12.1984 р.). Паралельно з цим Кодексом діють норми, що встановлюють адмі­ністративну відповідальність, але містяться у законодавчих міжга­лузевих актах (Митний кодекс, Повітряний кодекс, закони України

"Про охорону державного кордону", "Про надзвичайний стан та ін.), які з різних причин не внести до зазначеного Кодексу.

Вчинення адміністративного проступку і момент притягнення до відповідальності розходяться в часі. Водночас, законодавство про адміністративну відповідальність може зазнати змін. Ось чому законодавець передбачив, що правопорушник притягається до від­повідальності на підставі законодавства, яке діє на час і за місцем скоєння проступку. При цьому акти, що пом'якшують чи відміняють відповідальність, мають зворотню силу, а ті акти, що встановлюють чи посилюють відповідальність, - зворотньої сили не мають.

Щодо процедури розгляду адміністративних справ, то вона здій­снюється на підставі процесуальних норм, які діють на час і за міс­цем розгляду справи.

Адміністративна відповідальність є ефективним засобом бо­ротьби з правопорушеннями. Водночас, законодавство України пе­редбачає можливість звільнення осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, від того чи іншого виду відповідальності.

Тут слід розрізняти обставини, що виключають адміністративну відповідальність, а такими згідно зі ст. 17 КпАП, є крайня необхід­ність, необхідна оборона, стан неосудності і підстави звільнення від адміністративної відповідальності осіб, що вчинили правопорушен­ня. Такими обставинами є малозначність правопорушення (ст. 22 КУпАП) і передавання матеріалів про правопорушення на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу за місцем праці, навчання порушника.

Крайня необхідність має місце, коли дія, передбачена нормою КУпАП, або іншим нормативним актом, містить ознаки правопору­шення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунен­ня небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам та свободам громадян, встановленому порядку управління, якщо ця небезпека не могла бути усунена іншими засо­бами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шко­да. Така дія не є адміністративним правопорушенням.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка має ознаки правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаю­чому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час чинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані нео­судності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу пси­хічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану пси­хіки.

Підставами звільнення від адміністративної відповідальності осіб, що вчинили адміністративне правопорушення, є:

1. Згідно зі ст. 21.КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відпові­дальності з передаванням матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громад­ського впливу.

2. При малозначності вчиненого адміністративного правопору­шення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відпові­дальності і обмежитись усним зауваженням. При цьому очевид­но, що усні зауваження, зроблені правопорушнику, не тягнуть ніяких юридичних наслідків (ст. 22 КУпАП).

Згідно зі ст. 15 КУпАП, військовослужбовці і призвані на збо­ри військовозобов'язані, а також особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміні­стративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За по­рушення правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства, митних правил і контрабанду, вчинення корупційних діянь і ряду інших ці особи несуть адміністративну відповідальність на загаль­них підставах.

Тривалий час в адміністративному праві не було загальних норм, які б вміщали характеристику обставин, що пом'якшують і обтяжу­ють відповідальність. Нині перелік таких обставин вміщено в ст. ст. 34-35 КУпАП.

Обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністра­тивне правопорушення:

- щире розкаяння винного;

- відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, до­бровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шко­ди;

- вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обста­вин;

- вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопо­рушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Перелік обставин, що пом'якшують вину може бути розшире­ний органом (посадовою особою), що розглядає конкретну справу.

Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення:

- продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

- повторне протягом року вчинення однорідного правопорушен­ня, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

- втягнення неповнолітнього в правопорушення;

- вчинення правопорушення групою осіб;

- вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за ін­ших надзвичайних обставин;

- вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

Перелік обтяжуючих обставин є вичерпним і розширеному тлу­маченню не підлягає.

Розглянемо види адміністративних стягнень. Адміністративне стягнення можна визначити як необхідний наслідок порушення (невиконання) адміністративних заборон (приписів), що полягає в осуді поведінки порушника і обмеженні його особистих благ, мате­ріальних та інших правових інтересів.

У ст. 24 КУпАП дається перелік адміністративних стягнень, які мо­жуть застосовуватись за вчинення адміністративних правопорушень:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення, або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпо­середнім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, отриманих внаслідок скоєння адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого певному громадянино­ві (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

У статтях 25-32 КУпАП дається характеристика кожного з ви­дів адміністративних стягнень.

Усі стягнення, які пов'язані між собою, утворюють єдину систе­му. Системотворчим чинником є мета, яка передбачається стягнен­ням. Цю мету складають:

- покарання правопорушника;

- припинення протиправного вчинку;

- відновлення правовідносин, порушених проступком;

- виправлення, виховання порушника;

- попередження можливих нових проступків;

- відшкодування завданих правопорушенням збитків.

Для системи стягнень характерними є: послідовність розміщення їх за тяжкістю кари, захисний характер: вони передбачають не помсту за вину або спокутування її, а є вимушеними правозахисними засобами.

Адміністративні стягнення можна поділити на основні і додаткові.

Більшість стягнень належить до основних, які безпосередньо і в повному обсязі застосовуються до правопорушників (штраф, ви­правні роботи, адміністративний арешт).

Оплатне вилучення і конфіскація предметів можуть застосову­ватися як додаткові стягнення, тобто разом з основними, але можуть застосовуватися і як основні стягнення.

У разі ухилення особи, що вчинила дрібне хуліганство (ст. 173) від виправних робіт (ст. 325 КУпАП), законодавством передбачена можливість заміни їх на інший вид стягнення у порядку дискрецій­них повноважень судді.

Суб'єктом права покарання за адміністративні правопорушення є держава в особі уповноважених органів, які об'єднуються понят­тям "органи адміністративної юрисдикції".

Розрізняють три групи таких органів:

1 ) адміністративно-юрисдикційні органи: адміністративні комісії, суди;

2) органи, що поряд з іншими здійснюють і юрисдикційні повно­важення: міліція, військкомати, виконкоми місцевих рад;

3) громадські формування, яким передані адміністративно-юрисдик­ційні повноваження: товариські суди, комісії по боротьбі з пияцтвом. У третьому розділі КУпАП (ст. 213-244-8) перераховуються органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні пра­вопорушення та наводиться їх компетенція щодо розгляду конкрет­них правопорушень і прийняття відповідних рішень.

У ст. 222 КУпАП визначається, розгляд яких адміністративних правопорушень належить до компетенції органів внутрішніх справ та повноваження конкретних посадових осіб ОВС щодо розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення і застосування ад­міністративних стягнень.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ З

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Закон Української PCP "Про міліцію"// Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 4. - Ст. 20.

3. Кодекс Украинской ССР об административных правонарушениях: научно-практический комментарий. - К.: Украина, 1991. - 623 с.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // ВВР УРСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1122.

5. Голосніченко I. П. Адміністративне право України (основні ка­тегорії і поняття): Посібник. - І.,1998.

6. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 1999. - С. 333-355.

7. Кисин В. Р. Производство по делам об административных пра­вонарушениях, рассматриваемых органами внутренних дел (ми­лицией). - M.: МВШМ МВД СССР, 1989.

8. Административное право. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. А. П. Коренева. - М.: МВШМ МВД СССР, 1986. -С.236-252.

9. Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодав­ством України: Навч. посіб. - К.: УАВС, 1995. - 78 с.

10. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. - К.: Основи, 1996.

11. Бахрах Д. Н. Состав административного проступка: Учеб. пособ. -М., 1976. - С. 228.