logo search
pravoznavstvo_KONSPEKT

3. Політичні права й свободи громадян України

Політичні права й свободи визначають можливості громадян брати участь у здійсненні влади, у керівництві державними справами та в суспільно-політичному житті.

Головна особливість політичних прав і свобод полягає в тому, що їх носіями, суб'єктами цих прав і свобод є тільки громадяни України, а не всі особи, що мешкають на її території. Разом з тим слід підкреслити, що політичні права й свободи мають самостійне значення і саме як такі закріплені в Конституції України та багатьох міжнародних документах, починаючи з Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Уже сама назва цього міжнародного документа свідчить, що ці різновиди прав і свобод людини органічно пов'язані між собою, є одним цілим.

Важливою особливістю політичних прав і свобод є також те, що вони, хоча й належать конкретному громадянинові, в деяких випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі громадян у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур.

До політичних прав і свобод належать:

Сьогодні повноцінне життя людини неможливе без права вільно висловлювати свої думки, свої переконання, без доступу до інформації. Без свободи слова неможливе існування демократії.

В Конституції України записано: “Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань” (ст. 34).

Свобода думки і слова — це можливість виражати власну думку, погляди та переконання в будь-якій формі, яка не заборонена законом, і таким чином впливати на суспільно-політичні процеси.

До політичних свобод належить також можливість кожного шукати, одержувати й поширювати різноманітну інформацію.

Конституція України посилається на закони, які мають регулювати здійснення свободи думки й слова та права на інформацію. В Україні таким законом є Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року, який закріплює право громадян на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності, стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

Під інформацією закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, в державі та навколишньому природному середовищі.

Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного й державного життя України.

24 грудня 1993 року прийнято Закон України “Про національний архівний фонд і архівні установи”. Цей закон регулює суспільні відносини, зв'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням національного архівного фонду, та інші основні питання діяльності архівних установ.

Національний архівний фонд України — є складовою частиною вітчизняної й світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства. В Законі підкреслюється неприпустимість створення таємних архівів, передбачаються правові гарантії доступу громадян до архівних фондів.

Однією з гарантій політичної свободи думки і слова є свобода зборів, мітингів і демонстрацій, де кожна особа має право висловити власні погляди і таким чином реалізувати свої політичні права. Зміст цієї свободи полягає в тому, що кожна особа має право висловити свою думку та погляди не тільки за допомогою засобів масової інформації, а й безпосередньо на зборах. Але про їх проведення необхідно завчасно повідомити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Така необхідність викликана, насамперед, інтересами громадського порядку.