7.2.1. Розкрадання чужого майна способом крадіжки

Найпоширенішим є таємний спосіб розкрадання - кра­діжка. Головна ознака крадіжки - це таємний спосіб роз­крадання чужого майна.

Таємно - означає непомітно:

1) для власника, володаря або охоронця - за їхвідсутності, чи і в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (через різні особливі об­ставини);

2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викра­дення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно спо­стерігається і усвідомлюється співучасниками та особами, причетними до цього злочину.

Найскладніше визначити,- таємний чи відкритий харак­тер має розкрадання чужого майна тоді, коли воно вчинює­ться в присутності сторонніх осіб (які не є матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особа­ми, що використовують його для роботи тощо). Такі роз­крадання трапляються на багатьох виробництвах - конди­терської, горілчаної, м'ясо-молочної промисловості і т. ін.- в присутності співпрацівників, співслужбовців, які бачать і усвідомлюють викрадення, що розуміє і винна особа.

За таких обставин розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним оцінки присутніми його поведінки. Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому схвалюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до цього, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає, як оцінюють присут­ні його дії, а тим більше, коли знає, що присутні не схва­люють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнає­ться відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчи­нюється в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через малоліття (до 5-6-літнього віку), хворобливість, або через інші особливі обставини. При від­межуванні крадіжки від грабежу,- зазначив Пленум Верхов­ного Суду України,- належить виходити з направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали по­терпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як кра­діжку не лише тоді, коли воно вчинюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але й тоді, коли воно чиниться в їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту проти­правного вилучення майна'.

' Див.: п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 гру дня 1992р.-Там само-С. 113.

Вирішальним для відмежування таємного і відкритого

розкрадання є суб'єктивний фактор - думка, міркування вінной особи, її оцінка, оцінки присутніми щодо його дій. Тому якщо винний сумлінно помилявся, вважав, що чинне ним викрадення або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерегають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається тобто не усвідомлюють факту викрадення, то воно визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винно-хтось спостерігав і розумів: вчинюється викрадення. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний з огляду на особливі обставини вважав, що його дії хтось спо­стерігає, тобто розумів, що він вчиняє викрадення в присут­ності сторонніх, яких він не знає і не знає їх оцінки своїх дій, то в таких випадках викрадання визнається відкритим.

Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до су­шильної камери рибозаводу і став викрадати в'ялену рибу. Коли П. склав у мішок близько 40 кг риби, то побачив, що одна із дверей камери почала повільно відчинятися. У ка­морі світло було слабке, і П. здалося, що до камери захо­дять робітники іншої зміни. Щоб не бути затриманим, П. схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді П. стверджував, що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робітники іншої зміни, помітили його, і він змуше­ний був тікати. У справі було доведено, що в той час, ко­ли П. викрадав рибу. до камери ніхто не заходив і його там ніхто не бачив. Районний суд засудив П. за грабіж, кваліфі­куючи його дії як відкрите викрадення.

Таке рішення треба визнати правильним, відповідним закону, оскільки головне у злочині - це лиха воля, злочинна рішучість вчинити зло. тобто суб'єктивна сторона дії. Саме тому кримінальна відповідальність грунтується на суб'єктив­них підставах, а об'єктивна осудність відхиляється, виклю­чається у демократичному суспільстві, демократичним за­конодавством.

З усього наведеного треба зробити висновок: головна різ­ниця між таємним та відкритим викраденням в тому, що при відкритому викраденні винний долає істотну психічну пе­решкоду, психічний бар'єр, докладає значні вольові зусил­ля, для того, щоб їх подолати, розуміючи, що його дії усві­домлюють, розуміють і осуджують присутні при цьому осо­би (власники, володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар'єр виникає і тоді, коли в дійсності факту ви­крадення ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сум­лінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і в кожну мить можуть затримати, покликати міліцію тощо.

У тих випадках, коли при викраденні такої психічної пе­решкоди не виникає, воно повинно визнаватись таємним.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, будучи впевненим у тому, що його дії ніхто не спостері­гає, не бачить, не усвідомлює факту викрадення, а при­сутні при цьому сторонні особи не осуджують його дій або ставляться до них байдуже.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, вчи­нення розкрадання групою осіб, у великих розмірах) кра­діжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена З проникненням у житло, приміщення чи інше сховище (ч.Зст.185КК).

Проникнення - це термін не технічний, а юридичний. Головне в ньому - не фізичне пересування чи перебування, не фізичний рух, а його юридичний зміст - за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщені, сховищі чи в жит­лі; легальне чи нелегально вона ввійшла, вторглась до при­міщення, сховища, житла. Проникнення можна визначи­ти як протиправне, недозволене вторгнення в примі­щення, сховище, чи житло з метою вчинити крадіжку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно з приміщення, сховища чи житла без входу до них'.

Проникнення - це нелегальне, без дозволу, поза волею посадових чи матеріально відповідальних осіб або грома­дян, працюючих чи відпочиваючих в приміщенні, сховищі, чи мешканців житла, або в даний час відсутніх.

Проникнути в приміщення, сховище чи житло винний

може:

а) з допомогою усунення перешкод (запертя, замків, за­городи, охорони тощо);

б) з подоланням опору людей;

в) з допомогою обману;

г) з використанням зручних обставин, наприклад, при залишенні приміщення, сховища чи житла незачиненими,

без охорони тощо.

' Див.: п. ЗО Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р-Там само-С. 120-121.

Не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, сховище чи житло викрадення, якщо винна особа була допущена у приміщення, сховище чи в житло уповноваженою або мешкаючою там особою, або опинила­ся там з їх дозволу, за їх запрошенням, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, наприклад, викрадення това-оів з магазину під час його роботи не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, оскільки за та­ких обставин немає проникнення.

Не можуть вважатися проникнутими до приміщення чи сховища ті особи, які в цих приміщеннях працюють - сто­рожі, підсобні робітники, вантажники, якщо вони вчинили викрадення під час роботи.

Не може бути кваліфікуючої ознаки «проникнення у жи­тло» в діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квар­тирі Таку помилку зробив районний суд у справі Б., засу­дивши його за ч. З ст. 185 КК. Його було визнано винним у тому, що, заволодівши ключем від квартири своєї матері, він викрав у неї 7 800 крб. Того ж дня Б. було затримано, гроші у нього вилучено і повернуто матері.

Президія обласного суду визнала таку кваліфікацію дій Б. неправильною і зазначила, що Б. був членом сім'ї матері, постійно жив у й квартирі. Тому висновок органів попереднього слідства і суду, що Б. протиправне проник у квартиру, де проживав, є невірним і суперечить змісту ч. З ст. 185 КК.

У зв'язку з цим президія обласного суду дії Б. переква­ліфікувала з ч. З на ч. 2 ст. 185 КК за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди'.

Проникнення у приміщення, сховище чи житло є квалі­фікуючою ознакою не само по собі, а лише при наявності мети - викрасти майно чи гроші. При чому, треба довести, що цю мету винний мав, уже проникаючи у приміщення, сховище чи житло. Якщо ж така мета виникла у винного уже під час перебування в приміщені, сховищі чи житлі, куди він увійшов легальне, за дозволом чи на запрошення, то його дії не мають такої кваліфікуючої ознаки. У тих ви­падках, коли винний потрапив до приміщення, сховища чи у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід з метою викрадення майна чи заволодіння ним, його дії кваліфікуються як вчинені з про­никненням до приміщення, сховища чи у житло².

«Приміщенням» визнається будова, споруда призначе­на для розташування там людей чи матеріальних цінностей.

Див.: постанова президії Донецького обласного суду від 15 бе­резня 1989 р, у справі Б.- Практика судів України в кримінальних справах- С. 76-77.

Див.: п. ЗО Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р-Там же-С. 120-121.

Воно може бути як постійним, так і тимчасовим, як стаціо­нарним, так і пересувним. «Інше сховище» - це відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянки території, які обладнані загородою чи технічними засобами або забезпечені іншою охороною: пе­ресувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи і такі інші сховища.

До «інших сховищ» не відносяться ділянки території, які використовуються не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи, садки, башта­ни, ставки тощо). Безпідставно, наприклад, були кваліфі­ковані за ч. З ст. 185 КК дії К. як учинені з проникненням у приміщення. К. був визнаний винним в тому, що вночі, за попередньою змовою з іншою особою, проник до теплиці радгоспу, звідки викрав 110 кг огірків на суму 60 500 крб.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій К. неправильною і вказала, що теплиця за своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка не створена для зберігання матеріальних цін­ностей, а для вирощування городніх культур, і не може бу­ти визнана приміщенням чи іншим сховищем. Тому дії К. треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК'. Не були визнані «іншим сховищем» монетоприймачі телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 185 КК. Він був визнаний вин­ним у тому, що за посередньою змовою з О., викрав із трьох телефонів-автоматів три скарбнички з розмінною монетою на суму 260 крб. Оскільки за змістом закону «ін­ше сховище»,- зазначила президія обласного суду,- це від­ведена для постійного або тимчасового зберігання матері­альних цінностей ділянка території, обладнана огорожею, чи технічними засобами або забезпечена іншою охороною. З матеріалів же справи видно, що С. разом з О. викрали гроші з трьох телефонів-автоматів, що знаходились у кабі­нах, які на ніч не замикались і ніким не охоронялись. Тому дії С. неправильно кваліфіковано як викрадення грошей з проникненням у сховище .

' Див.: Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховно­го Суду України від 17 березня 1994 р.- Практика судів України у кримінальних справах. 1993-1995.- Київ, Юрінком, 1996.- С. 68-69.

² Див.: Постанова президії Кримського Обласного суду від 6 червня 1986 р. у справі С.- Практика судів України в кримінальних справах.- С. 63.

«Житло» - це приміщення, яке призначене для постій­ного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок то­що) а також ті складові його частини, які використовують­ся для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призна­чені і не пристосовані для постійного чи тимчасового про­живання (відокремлені від житлових будівель погреби, га­ражі, інші будівлі господарського призначення) .

Якщо викрадення було вчинене з проникненням у при­міщення, сховище чи житло за попередньою змовою гру­пою осіб, то дії винних кваліфікуються за частиною тре­тьою ст. 185 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за частиною другою цієї статті не потрібно. Але осудними у вину по­винні бути поставлені всі кваліфікуючі ознаки злочину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у приміщення чи інше сховище було вчинене за попередньою змовою з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. З ст. 185 КК. Крадіжка визнається ква­ліфікованою і в тих випадках, коли цим потерпілому була заподіяна значна шкода (ч. 2 ст. 185 КК).

Для визначення розміру шкоди враховуються:

а) вартість викраденого на час вчинення злочину;

б) кількість викраденого майна;

в) значущість майна для потерпілого;

г) матеріальне становище потерпілого;

д) наявність у потерпілого утриманців та інші обставини. Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцит­ність викраденого, престижність володіння певним май­ном), при визначені розміру викрадання, не враховуються. Розмір заподіяних потерпілому збитків визначається, вихо­дячи з вартості майна на момент вчинення злочину за дер­жавними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосує­ться і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи добуті на законних підста­вах. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи ко­місійними цінами, вартість повинна визначатися, виходячи з цих цін на час вчинення злочину².

Крадіжка - злочин умисний, умисел тільки прямий, оскільки суб'єкт діє з корисливою метою - звернути чуже майно у свою власність - використати його чи розпоряди­тися ним як своїм.

Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України ві 25 груд­ня 1992 р.- Там само.- С. 120.

Див.: п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.- С. 120.

Відповідальними за крадіжку (ст. 185 КК) згідно з ч. 2 ст. 22 КК є всі осудні особи, що досягли чотирнадцятиріч­ного віку.

Карається крадіжка:

за ч. 1 ст. 185 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправними робо­тами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 185 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. З ст. 185 КК - позбавленням волі на строк від трьох до шести років;

за ч. 4 ст. 185 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років;

за ч. 5 ст. 185 КК - позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.