4. Підстави та порядок відшкодування збитків, заподіяних власникам земель і землекористувачам

Статті 156 та 157 Земельного кодексу передбачають підстави й порядок відшкодування збитків власни­кам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних діля­нок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних її властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагар­ників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та у непридатний для використання стан;

д) недодержання заходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

У цих випадках збитки підлягають відшкодуванню з боку органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадян та юридичних осіб, які використовують земельні ділянки, а також діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, втому числі «наслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.

Відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, ви­робничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, за винятком того, коли підприємства, установи та організації, яким відводяться земельні ділянки, будують на ново­му місці житлові будинки, виробничі та інші будівлі замість тих, що вилучаються у громадян та сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, установ і організацій: вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових та деревинно-чагарникових насаджень; водних джерел, зрошувальних та противоселевих споруд; понесені витрати на покращання якості земель за період використання земельної ділянки з урахуванням кадаст­рової оцінки та незавершене сільськогосподарське виробництво (орання, внесення добрив, посів та інші види робіт), на дослід­ницькі та проектні роботи; інші збитки власників і землекористу­вачів, включаючи неотриманні доходи, якщо вони обґрунтовані.

Значну роль у захисті прав власників землі і землекористувачів покликані відігравати суди. Постановою № 13 Пленуму Верховно­го Суду України від 25 грудня 1996 року «Про практику застосуван­ня судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або зем­лекористувачам без відшкодування витрат, зроблених за час неза­конного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, що вимагає знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридич­них осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При розгляді позовів про відшкодування збитків, заподіяних псуванням чи забрудненням землі, судам слід з'ясовувати на­явність у відповідача можливості провести роботи по відновленню попередньої якості землі. Якщо така можливість є, суд може з ура­хуванням думки позивача зобов'язати відповідача згідно зі ст. 453 Цивільного кодексу відшкодувати шкоду в натурі, встановивши для нього відповідний строк.

У справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням зе­мельного законодавства, суд відповідно до ч. 7 ст. 203 Цивільного про­цесуального кодексу вправі вийти за межі заявлених позовних вимог.

Зменшення на підставі ст. 454 Цивільного кодексу розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, може мати місце тільки у виняткових випадках, залежно від його майнового стану.