1. Характеристика організаційно-правового забезпечення раціонального використання земель та інших природних ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва

За природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбагатших країн світу. Найціннішим природним ресурсом є земля. Близько 27 відсотків чорноземів земної кулі розмішені в нашій державі.

Багатоплановість експлуатації землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у простор0исувають на перший план проблему раціонального її використання та охорони. Актуальність цієї проблеми все більш зростає у зв'язку з науково-технічним прогресом, ростом виробни­чих сил, які потребують залучення в господарське користування нових земельних ресурсів. Тому концепція сучасної земельної ре­форми в Україні ґрунтується, в першу чергу, на принципах раціонального, високоефективного і еколого безпечного використання земельних ресурсів, підвищення родючості та охорони ґрунтів.

Право має своїм завданням забезпечити охорону природи і раціональне використання природних ресурсів правовими засоба­ми. Природоохоронні норми визначають правовий режим природ­них ресурсів, регулюють відносини щодо збереження, раціональ­ного використання, відтворення та розвитку всіх природних ре­сурсів, встановлюють відповідальність за порушення цих норм.

Серед таких нормативних актів важливе місце посідає Закон «Про охорону навколишнього природного середовища». Він ви­значає мету, зміст, принципи охорони природи, об'єкти, що підля­гають охороні, та ін.

Земельний кодекс регулює раціональне використання земель­них ресурсів і охорону ґрунтів, передусім у сільському господарстві, передбачає обов'язки землекористувачів. Особлива увага при­діляється здійсненню комплексу організаційно-господарських, агротехнічних, гідротехнічних заходів щодо попередження ерозії ґрунтів, їх засмічення, заболочування, забруднення тощо.

Регулювання відносин по охороні та раціональному використан­ню вод здійснюється відповідно до Водного кодексу. Законодавство зобов'язує підприємства, діяльність яких впливає на водний режим, будувати очисні споруди. Правові норми закріплюють нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у водоймах.

Правове регулювання використання лісових ресурсів та надр за­безпечують відповідно Лісовий кодекс та Кодекс про надра.

Проблема правового забезпечення раціонального використан­ня природних ресурсів надто багатогранна. Відносини раціональ­ного природокористування, що мають важливе суспільне значен­ня, регулюються, крім екологічного, адміністративним, цивільним, фінансовим, кримінальним правом.

Для регулювання раціонального використання і охорони при­родних ресурсів велике значення мають локальні нормативні акти, а саме — бізнес-плани сільськогосподарських підприємств, яких передбачаються розділи щодо впливу господарської діяльності на природне середовище та застосування природоохоронних заходів.

Раціональне використання природних ресурсів вимагає, щоб кожне підприємство, кожен природо користувач орієнтувався на дбайливе господарське використання ресурсів природи з найбіль­шою вигодою. Вимоги раціонального використання виражені в пра­вових формах, набувають характеру приписів, обов'язковість яких при невиконанні забезпечується можливістю державного примусу.

Обов'язок суб'єктів аграрного підприємства найбільш раціо­нального використання землі відповідно до її господарського при­значення містить такі найважливіші елементи:

1. внутрішньогосподарський землеустрій, або організацію зе­мельної території підприємства;

2. цільове використання землі відповідно до її господарського призначення;

3. охорона земель як об'єкта природного середовища.

Система правових, організаційно-господарських, земельно-технічних заходів, що забезпечують правильну організацію земель­ної території, називається землеустроєм. Основні завдання землеустрою полягають у такій орга­нізації земельної території, яка б відповідала всім вимогам агротех­нічної науки, забезпечувала еколого-економічне обґрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розробку заходів щодо охорони земель.

Внутрішньогосподарський землеустрій сприяє зростанню культури землеробства та продуктивності сільськогосподарських угідь, повному і правильному використанню кожного гектара землі, високовиробничому застосуванню техніки і раціональній організації виробництва сільськогосподарських підприємств.

Цільове використання землі відповідно до її господарського призначення є основним обов'язком усіх суб'єктів землекористування.

Раціональне та ефективне використання землі означає не тільки отримання максимуму необхідної сільськогосподарської продукції, а й підвищення її родючості. В разі неправильного використання землі, порушень правил агротехніки якість земель знижується, а родючість зменшується, тому сільськогосподарські підприємства повинні застосовувати певні організаційно-господарські, агро­технічні, меліоративні та гідротехнічні заходи щодо землі.

Стаття 206 Земельного кодексу України передбачає заходи еко­номічного стимулювання раціонального використання та охоро­ни земель, до яких, зокрема, належать: 1) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійсню­ють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель: 2) ви­ділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини.

Контроль за використанням і охороною земель здійснюється радами, Державним комітетом по земельних ресурсах, Міністер­ством охорони навколишнього середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.