4. Паювання земель

Земельні питання і аграрні проблеми завжди були непростими у світовій практиці економічного розвитку. Нелегко вони вирішуються і в Україні. Незважаючи на декларування Законом України «Про форми власності на землю» приватної власності на землю, її фактична приватизація тривалий час просувалася дуже важко. Лише Указ Президента України від 8 серпня 1995 року «Про поря­док паювання земель, переданих у колективну власність сільсько­господарським підприємствам і організаціям» став початком дійсних перетворень відносин земельної власності на селі. Указом встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угід­дя, передані в колективну власність колективним сільськогоспо­дарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, в тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогоспо­дарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гекта­рах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцін­ки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затверд­женої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначається, виходячи із вартості земельної частки (паю) і серед­ньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Розміри земельного паю обчислюються комісіями, що створю­ються в підприємствах, кооперативах, товариствах із числа їх ро­бітників і затверджуються райдержадміністрацією, яка і видає гро­мадянам сертифікати на земельний пай.

У разі виходу власника земельного паю із підприємства, ко­оперативу, товариства за його заявою здійснюється відведення зе­мельної ділянки в натурі і видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Згідно з наведеним Указом Президента стосовно постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 року «Про стан рефор­мування земельних відносин», наказом голови Державного коміте­ту України по земельних ресурсах, Міністерства сільського гос­подарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року № 47/172/48 затверджені 4 червня 1996 року «Методичні рекомендації щодо порядку передачі земель­ної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій».

Відповідно до вказаних Рекомендацій передача в натурі земельної частки (паю) здійснюється громадянину України, який має сертифікат на право на земельну частку (пай), згідно з його заявою, після складання «Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)». Місце розташування та першочерговість виділення земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території, компактності землекористуван­ня відповідно до проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій та іншої техніч­ної документації.

Складанню Схем передують різного роду підготовчі роботи, в процесі яких вивчається громадська думка щодо черговості паю­вання сільськогосподарських угідь з урахуванням регіональних особливостей їх використання, особливо тих, де виділення окре­мих часток (паїв) неминуче призведе до зниження ефективності їх використання (меліоративні землі, масиви багаторічних насад­жень, спеціалізованих сівозмін), та визначаються площі угідь, які не підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі у зв'язку з можливим при цьому надмірним подрібненням.

На Схемі виокремлюються земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні паї без обмежень у часі, а також земельні ма­сиви, які поділяються на земельні паї після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу.

Крім того визначаються:

1. земельні ділянки, що поділяються одночасно, без подрібнен­ня в натурі на окремі паї (зрошувальні угіддя, сади, виноградники);

2. земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні викори­стовуватися сумісно (законсервовані угіддя, невеликі площі сіль­ськогосподарських угідь, в результаті поділу яких на окремі земельні ділянки стає неможливим механізований обробіток ґрунту).

Крім того, Рекомендації пропонують, з метою уточнення площі сільськогосподарських угідь підприємств, що підлягають поділу на земельні паї в натурі, визначати площі, які необхідні для створен­ня системи полезахисних лісових смуг і захисних лісових насад­жень будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд і т. ін.

Наведене свідчить про те, що розміри сільськогосподарських угідь, які підлягають паюванню, можуть суттєво скорочуватися, що призведе, звичайно, і до зменшення розмірів земельних паїв громадян.

Встановлення та закріплення меж земельної ділянки в натурі має відбуватися з участю громадянина, якому передається земельна ділянка, представника від підприємства, а також власників землі і землекористувачів суміжних ділянок.

Після визначення меж у натурі має складатися акт передачі зе­мельної ділянки.