Характеристика правового режиму майна державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств.

Найчастіше під терміном «майном» фізичної чи юри­дичної особи, в тому числі сільськогосподарського товаровироб­ника, розуміють сукупність речей, належних їм на тому чи іншо­му праві: власності, повного господарського відання, оперативного управління, за договором оренди тощо.

Нерідко під майном розуміють не тільки речовий склад, але й нематеріальні цінності, тобто не тільки речі, а й гроші та цінні па­пери, майнові права, роботи та послуги, інформацію, результати інтелектуальної діяльності. Отже, майном суб'єктів сільського гос­подарювання вважаються їх матеріальні та нематеріальні активи, крім того, до складу майна включаються і пасиви.

Майно поділяється на рухоме і нерухоме. До нерухомого майна належать земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об'єкти і все, що пов'язане з зем­лею: ліси, багаторічні насадження, будівлі, споруди.

Законодавством визначаються основні джерела формування майна суб'єктів господарської діяльності. Воно може формуватися за рахунок таких джерел: грошових і матеріальних внесків засновника чи засновників; доходів, одержаних від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходів від цінних паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; над­ходжень від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатних чи благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян; інших джерел, не заборонених законодавчими актами України.

Залежно від правових засад володіння майном визначається його правовий режим. Під правовим режимом державного та ко­мунального майна розуміють установлені правовими засобами по­рядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення зазна­ченими суб'єктами правомочностей володіння, управління май­ном, а також його правову охорону¹.

Таким чином, правовий режим майна державних та комунальних суб'єктів господарювання - це встановлені нормативними актами правила, можливості, межі «панування» над належним їм майном. Певні можливості щодо цих суб'єктів господарської діяльності надає право господарського відання та право оперативного управління.

Ці правомочності відрізняються від права власності тим, що власник згідно з законодавством² на свій розсуд володіє, корис­тується і розпоряджається належним йому майном. Він вправі дія­ти щодо нього будь-яким чином, але так, щоб це не суперечило закону. Власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, пере­давати його безоплатно чи за плату у володіння та користування іншим особам. Конституція України містить застереження з цьо­го приводу: використання власності не може завдавати шкоди пра­вам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, по­гіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Результати господарського використання свого майна (виго­товлена продукція, одержаний прибуток) належить власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором (напри­клад, договором оренди).

Управління ж державним та комунальним майном здійснюють уповноважені державні і комунальні органи, які вирішують питання створення відповідних підприємств, визначення цілей їх діяль­ності, реорганізації і ліквідації, контролюють ефективність вико­ристання та збереження довіреного їм державного й комунально­го майна відповідно до законодавства. Майно, яке є державною чи комунальною власністю і закріплене за відповідними підприєм­ствами, належить їм на праві повного господарського відання чи оперативного управління (казенні підприємства).