1.3.1. Загальні положення

1. Загальні положення. Кримінально-процесуальне право Франції являє собою форму змішаного чи континентального процесу, який прийшов на зміну інквізиційному процесу феодальної абсолютистської держави. Для цієї форми кримінального процесу характерні такі чинники: наявність самостійної стадії попереднього розслідування, чітке розмежування розслідування і стадії судового розгляду кримінальної справи по суті, причому на відміну від попереднього розслідування судовий розгляд заснований на принципах гласності, усності, безпосередності й змагальності у веденні процесу. Змішаний кримінальний процес Франції слугував зразком для інших держав континентальної Європи. Законодавче вираження він одержав у Кримінально-процесуальному кодексі Франції 1808 р. (кодексі Наполеона), який діяв 150 років з деякими змінами й доповненнями.

У 1959 р. набув чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс Франції. Він вирізняється високим рівнем законодавчої техніки, якістю і детальністю. Весь кодекс складається із п'яти частин, кожна з яких має власну нумерацію статей (всього їх понад 800).

Перша частина складається із п'яти книг: книга 1 "Про провадження з публічного позову та про наслідки", книга 2 " Про юрисдикції, що вирішують справи по суті", книга 3 "Про надзвичайні способи оскарження", книга 4 "Про деякі особливі види провадження" та книга 5 "Про виконавче провадження". У 2000 р. КПК доповнений преамбулою і загальними положеннями.

Друга частина, статті якої мають літеру "R." – rеgiement (постанова) складається із постанов уряду та декретів, затверджених Державною Радою, стосовно регламентації провадження з кримінальних справ.

Третя частина, статті якої мають літеру "D" – decret (декрет), складається із нормативних актів, що іменуються декретами, більша частина яких присвячена пенітенціарному режиму.

Четверта частина, статті якої миють літеру "А" – аrrkte (акт виконавчої влади), складається з актів міністерств і відомств (МВС, Мін'юсту), які стосуються конкретних питань, що мають кримінально-процесуальне значення.

П'ята частина, статті якої мають літеру "С" – сirculeire (циркуляр, інструкція). Це загальна інструкція щодо застосування КПК, прийнята Міністерством юстиції при введенні кодексу в дію 2 березня 1959 р.

З моменту дії до КПК внесені численні зміни і доповнення. Проведена 4.01.1993 р. реформа кримінально-процесуального права торкнулася близько 250 статей кодексу. Ця реформа була проведена у ліберальному дусі, особливо щодо стадії попереднього розслідування. Застосування зміненого КПК на практиці викликало певні непорозуміння між інтересами суспільства та особами, які піддавались кримінальному переслідуванню. Не пройшло і року, як послідували нові зміни КПК. Закон від 24.08.1993 р. підправив найбільш радикальні зміни і повернув функціонування кримінального судочинства у нормальне русло.

Суттєві зміни до КПК внесені від 15 червня 2000 р. Більшість його положень введені в дію з 1.01.2001 р., а деякі з 15.06.2002 р., про що буде більш детально висвітлено в наступних параграфах роботи.

Конститутція Французької Республіки 1958 р. має розділ VIII "Про судову владу", в якому закріплено принципи незалежності, незмінності судової влади, законності. У преамбулі Конституції міститься норма, яка підтверджує дію "Декларації прав людини і громадянина" 1789 р. і презумпцію невинуватості.

Джерелами французького кримінально-процесуального права є також і норми міжнародного права:

• Конвенція про захист прав людини і основних свобод1950 р., ратифікована в 1973 р.;

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права1966 р., ратифікований в 1971 р.;

• Європейська конвенція про видачу 1957 р.;

• Європейська конвенція про взаємно-правову допомогуз кримінальних справ 1959 р.;

• Закон від 26.02.2002 р., який доповнив КПК положеннями про співробітництво з Міжнародним кримінальним судом, та ін.