3.3.1. Порушення публічного позову

1. Порушення публічного позову. 2. Попереднє слідство.

3. Мандати про явку, привід, затримання, арешт.

4. Дізнання. 5. Перевірка особи. 6. Віддання до суду.

1. Порушення публічного позову (кримінального переслідування), а також керівництво судовою поліцією, нагляд за розслідуванням і підтримання обвинувачення в суді, забезпечення виконання судових рішень покладено на прокуратуру.

До системи органів прокуратури входять: прокурор Республіки (знаходиться при кожному трибуналі великої інстанції й одночасно особисто або через поліцейського комісара чи офіцера поліції обслуговує трибунал нижчої інстанції); генеральний прокурор при апеляційному суді (йому підпорядковуються всі прокурори Республіки в районі компетенції апеляційного суду); генеральний прокурор при Касаційному суді (він не має адміністративних функцій, але може давати керівні вказівки прокурорам при судових органах нижчого рівня на підставі практики Касаційного суду).

Кожен прокурор має заступників і помічників. Діяльністю органів прокуратури керує міністр юстиції, але сам він прокурорських функцій не виконує. Всі прокурори у Франції призначаються Президентом Республіки за поданням міністра юстиції.

Міністр юстиції має право повідомити генеральному прокуророві при апеляційному суді про всі відомі йому випадки порушення кримінального закону, запропонувати йому самому порушити або дати розпорядження про порушення кримінального переслідування. Такі ж повноваження генеральний прокурор при апеляційному суді має щодо прокурорів Республіки. Під його наглядом перебувають посадові особи й агенти судової поліції. Він може доручити їм збирання всіх відомостей, які вважає корисними в інтересах найкращого відправлення правосуддя.

Прокурор Республіки приймає скарги й повідомлення про злочини й вирішує, які заходи щодо них вжити: дати розпорядження про проведення всіх дій, необхідних для розшуку й переслідування осіб, винних у порушенні кримінального закону; повідомити поліцейським комісарам або офіцерам поліції й дати розпорядження про порушення кримінального переслідування; зажадати початку попереднього розслідування.

Попереднє розслідування у французькому кримінальному процесі має дві форми: попереднє слідство й дізнання.

2. Попереднє слідство є обов'язковим лише в справах про злочин. В окремих випадках воно може провадитися й у справах про делікти й проступки. У Франції кримінальні діяння за ступенем їхньої суспільної небезпеки, характером і розміром санкції поділяються на три категорії: а) злочини – діяння, за які призначають найбільш тяжкі покарання: довічне або довгострокове позбавлення волі, вигнання (смертна кара була скасована в 1981 р.); б) делікти – діяння, які караються позбавленням волі на строк понад два місяці і, як правило, не більш як на п'ять років і (або) штрафом понад дві тис. франків; в) проступки – незначні правопорушення, які караються позбавленням волі на строк до двох місяців і (або) штрафом до двох тис. франків. У 1986 р. порушення були розділені на п'ять класів, залежно від чого вони караються штрафом від ЗО франків до 10 тис. франків. Максимальний строк позбавлення волі залишився два місяці (за повторне порушення п'ятого класу). Перші три класи порушень караються лише штрафом.

Проведення попереднього слідства є прерогативою слідчого судді, а в справах про діяння неповнолітніх – судді в справах неповнолітніх. Він призначається з числа суддів вищих трибуналів декретом Президента Республіки за поданням міністра юстиції строком на три роки з правом відновлення цього строку.

Слідчий суддя може проводити слідство лише на підставі вимоги прокурора Республіки, в тому числі й у випадку явного проступку чи делікту.

Якщо потерпілий (у французькому кримінальному процесі він називається цивільним позивачем) подав скаргу слідчому судді, останній дає розпорядження про направлення її прокуророві Республіки з тим, щоб той заявив необхідні вимоги. При цьому в тих випадках, коли його скарга приводить у рух цивільний позов, потерпілий під загрозою неприйняття його позовної скарги мусить внести до канцелярії трибуналу суму, визнану необхідною для забезпечення витрат, пов'язаних з процесом. Ця сума встановлюється постановою слідчого судді.

Вимога прокурора Республіки про порушення справи може мати місце стосовно як визначеної, так і ще не відомої слідству особи.

Розслідуючи справу, слідчий суддя має право пред'явити обвинувачення будь-якій особі, але у вчиненні лише того діяння, яке вказане у вимозі прокурора. Якщо ж у ході розслідування слідчому судді стало відомо про діяння, не вказані у вимозі прокурора, він зобов'язаний негайно повідомити його про скарги, які надійшли до нього, або передати йому протоколи, в яких вони зафіксовані.

Слідчий суддя проводить усі слідчі дії, які він вважає за необхідні для встановлення істини. Якщо ж він не в змозі провести всі слідчі дії, то може дати письмове доручення посадовим особам судової поліції або судовим магістратам про проведення необхідних слідчих дій (за винятком допитів обвинуваченого та очних ставок з його участю). Цивільного позивача вони вправі допитати лише за його клопотанням.

Під час першої явки обвинуваченого слідчий суддя зобов'язаний встановити його особу, повідомити точно, яке діяння ставиться йому за вину, і роз'яснити його право не давати ніяких показань, про що робиться відмітка в протоколі. Якщо обвинувачений захоче давати показання, слідчий суддя повинен негайно провести допит.

Слідчий суддя зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому його право обрати собі захисника, а в разі неможливості зробити вибір, сам призначає захисника, якщо обвинувачений просить його про це. Для обвинувачених, які не мають достатніх коштів, захисник призначається старшиною адвокатської колегії, як правило, з числа початкуючих адвокатів. Затриманий обвинувачений має право після першої ж явки до слідчого судді вільно спілкуватися зі своїм захисником.

Із загального правила про те, що коли обвинувачений забажає мати захисника, то до допиту можна приступити лише в присутності останнього, існують винятки: за так званих невідкладних обставин (свідок при смерті, існує загроза втрати доказів) слідчий суддя, обминувши процедуру дій при "першій явці", має право приступити за відсутності захисника до допиту обвинуваченого й проведення очних ставок.

Цивільний позивач також має право користуватися допомогою свого представника з моменту першого допиту.

Матеріали справи мають бути передані захисникові обвинуваченого й представникові цивільного позивача не пізніше ніж за 24 години до кожного допиту відповідно обвинуваченого чи цивільного позивача.

Слідчий суддя може залежно від обставин видати мандат про явку, на привід, на затримання або арешт обвинуваченого.

3. Мандати про явку, привід, затримання, арешт. Мандат про явку має на меті покласти на обвинуваченого обов'язок з'явитися до судді в указаний день і час.

Мандат на привід являє собою розпорядження, видане слідчим суддею публічним збройним силам (армії, жандармерії, поліції та органам державної безпеки) про негайне супроводження до нього обвинуваченого.

Мандат на затримання – це розпорядження, видане слідчим суддею коменданту арештного будинку прийняти й утримувати обвинуваченого.

Мандат на арешт являє собою звернене до публічних збройних сил розпорядження про розшук обвинуваченого й супроводження його в указаний у мандаті арештний будинок, де його приймуть і будуть утримувати.

Мандати підлягають виконанню на території всієї Республіки.

Слідчий суддя негайно допитує обвинуваченого, викликаного мандатом про явку. Обвинуваченого, затриманого на підставі мандату про привід, також допитують негайно, а якщо це неможливо – супроводжують до арештного будинку, де він не може бути затриманим більш як на 24 години.

Обвинуваченого, затриманого на підставі мандату про арешт, негайно супроводжують до арештного будинку. Він має бути допитаним протягом 48 годин після затримання. Якщо допит не проведений в указаний термін, комендант арештного будинку зобов'язаний направити обвинуваченого до прокурора Республіки, який заявляє вимогу слідчому судді або за його відсутності – голові трибуналу про негайне провадження допиту. Якщо допит не провадиться, обвинувачений підлягає звільненню.

Взяття під варту – винятковий запобіжний захід. Він не може перевищувати чотирьох місяців. Але якщо необхідно надалі тримати обвинуваченого під вартою, слідчий суддя має право подовжити цей строк ще до чотирьох місяців спеціальною мотивованою постановою, заснованою на матеріалах справи, а також за мотивованою вимогою прокурора Республіки.

Обвинувачений, який був попередньо звільнений або який у ході розслідування не був арештований (був під заставою), повинен з'явитися під варту не пізніше ніж напередодні судового розгляду. Після закінчення слідства матеріали направляються прокурору Республіки, який зобов'язаний повідомити слідчому судді свої вимоги не пізніше триденного строку.

У постанові, винесеній слідчим суддею після закінчення попереднього слідства, вказуються прізвище та ім'я, місце, дата народження, місце проживання, професія обвинуваченого, юридична кваліфікація діяння, мотиви, на підставі яких обвинувачення визнається обгрунтованим чи необгрунтованим.

Про всі постанови слідчого судді представників обвинуваченого й цивільного позивача належить сповіщати рекомендованим листом протягом 24 годин. З матеріалами попереднього слідства вказані особи не знайомляться. На найважливіші постанови слідчого судді заінтересовані особи можуть принести апеляцію до обвинувальної камери.

4. У більшості випадків попереднє розслідування провадиться у формі поліцейського дізнання. До складу судової поліції входять посадові особи, чиновники й агенти. Посадовими особами судової поліції є: мери та їхні помічники; офіцери, чини жандармерії й окремі жандарми; поліцейські комісари, офіцери та деякі чини державної безпеки; комісари поліції, їхні помічники й офіцери поліцейської префектури.

Стадія дізнання починається з моменту отримання або виявлення інформації про вчинений злочин і закінчується прийняттям прокурором рішення про порушення кримінального переслідування (публічного позову). Існує чотири форми дізнання: дізнання очевидних злочинів (проступків); початкове (первісне) дізнання; "дізнання сумнівної смерті" і перевірка особи. Дізнання очевидних злочинів (проступків) поділяється на три групи:

♦ умови проступку очевидні – злочин здійснюється в , момент виявлення або щойно завершений;

♦ умови очевидності презумуються – скоро після здійснення злочину підозрюваний переслідується "криками людей", коли при ньому виявлені предмети або на ньому є сліди, що дають підстави вважати його причетним до щойно здійсненого злочину;

♦ умови проступку прирівнюються до очевидного – коли. злочинне діяння здійснено в жилому приміщенні і його господар (власник) запрошує прокурора чи офіцера судової поліції засвідчити цю обставину.

Це форма дізнання відрізняється тим, що при її провадженні поліція має широкі повноваження, враховуючи, що факт вчинення злочину очевидний. Це стосується, зокрема, права на застосування заходів процесуального примусу. Строк дізнання очевидних злочинів – не більше восьми днів.

Початкове (первісне) дізнання проводиться при відсутності ознак (умов) очевидності. Прокурор, отримавши повідомлення про здійснення злочину, якщо в ньому немає ознак очевидності і в той же час недостатньо інформації, щоб відразу порушити публічний позов, може направити судовій поліції вказівку про провадження дізнання. Офіцери та агенти судової поліції мають почати початкове дізнання (ех оШсіо). Але всі їх процесуальні дії в такому випадку виконуються під контролем прокурора. Особливістю цієї форми дізнання є те, що права судової поліції щодо заходів процесуального примусу обмежені. Останніми роками у зв'язку зі справами про тероризм поліція отримала право на примусовий привід свідків, обшуки, виїмки (з санкції судді). Дозволено за згодою прокурора обшукувати автомобілі та проводити обшуки особи.

Закон від 15 червня 2000 р. визначає такі строки дізнання:

♦ якщо дізнання розпочато за ініціативою прокурора, то він і встановлює строк в кожному конкретному випадку (з правом продовження);

♦ якщо поліція діє за власною ініціативою, то про результати дізнання прокурор має бути повідомлений не пізніше, ніж через шість місяців після його початку.

Крім того, як тільки поліція встановила особу, яка підозрюється у скоєнні злочину, вона зобов'язана довести це до відома прокурора.

Якщо в ході дізнання застосовувалось затримання, то його строк не повинен перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку прокурор зобов'язаний прийняти рішення про порушення кримінального переслідування або про відмову в його порушенні.

"Дізнання сумнівної смерті". У випадку виявлення трупа, незалежно від того, чи йде мова про насильницьку смерть чи ні, але причини якої невідомі чи підозрілі (ст. 74 КПК Франції), офіцер судової поліції має повідомити про це прокурору, який або особисто прибуває на місце виявлення трупа для з'ясування обставин смерті, або доручає це офіцеру судової поліції. В результаті проведення дізнання констатується природна смерть особи, або, при зворотному висновку, наступає подальша кримінально-процесуальна діяльність по розслідуванню причин смерті.

5. Перевірка особи. КПК Франції розрізняє перевірку особи у тісному значенні (сопігоіе сГісіешліе), коли відсутні заходи процесуального примусу і встановлення особи (уегігіса-ііоп сі'ісіешліе), коли такі заходи застосовуються.

Перевірка особи в тісному значенні (ст. 78-2 КПК) дає поліції право запропонувати будь-якій особі подати про себе відомості, якщо є докази, які дозволяють вважати, що дана особа скоїла або намагається скоїти кримінальне правопорушення, що вона готувалась його здійснити, що вона у змозі подати відомості з приводу здійсненого злочину або, вкінець, що вона розшукується владою.

Установлення особи (ст. 78-3 КПК Франції) проводиться, якщо громадянин відмовляється або не здатний подати про себе відомості. Поліція має право його затримати строком на чотири години, про що він може відразу ж повідомити прокурора, а також членам сім'ї та іншим особам. За час затримання поліція вживає заходи до того, щоб установити особу затриманого і зібрати про неї відомості. Як крайній засіб застосовується фотографування і дактилоскопування. По закінченню чотирьох годин складається протокол, який направляється прокурору для прийняття рішення.

Після закінчення перевірки особи може початися дізнання чи попереднє слідство. В іншому випадку затриманий має бути звільнений, причому всі матеріали перевірки особи підлягають тоді знищенню під контролем прокурора не пізніше, ніж через шість місяців.

Посадові особи провадять усі необхідні дії з дізнання і мають право арештувати обвинуваченого. Про всі відомі їм злочини вони зобов'язані негайно інформувати прокурора Республіки, а після закінчення дізнання направити йому матеріали справи.

6. Віддання до суду. Органом, який здійснює віддання до суду осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, є обвинувальна камера. Вона складається з голови і двох членів апеляційного суду. Обвинувальна камера збирається не рідше одного разу на тиждень, а з ініціативи голови чи на вимогу генерального прокурора – щоразу, коли в цьому виникає потреба.

Генеральний прокурор направляє справу зі своїм висновком до обвинувальної камери й сповіщає рекомендованим листом кожну із сторін про дату розгляду справи на засіданні обвинувальної камери. Сторони та їхні представники до засідання обвинувальної камери мають право викласти в письмовому вигляді свої міркування, які вони направляють прокуророві та іншим сторонам.

Розгляд справи відбувається в закритому засіданні в такому порядку. Спочатку з доповіддю виступає член обвинувальної камери, потім генеральний прокурор і представники сторін за своїм бажанням викладають коротко свої міркування. Після закінчення дебатів сторін обвинувальна камера вирішує питання про те, чи зібрано проти обвинуваченого достатньо доказів.

Якщо обвинувальна камера приходить до висновку, що діяння обвинуваченого не містить складу злочину, ні делікту, ні проступку, або коли особа, яка вчинила діяння, залишилася невідомою, або якщо немає достатніх доказів проти обвинуваченого, вона оголошує про припинення кримінального переслідування. Коли обвинувальна камера приходить до висновку, що діяння обвинуваченого є деліктом або проступком, вона розпоряджається про направлення справи відповідно до виправного або поліцейського трибуналу. Якщо діяння обвинуваченого містить склад злочину, обвинувальна камера виносить постанову про віддання обвинуваченого до суду присяжних. Обвинувальна камера може за клопотанням генерального прокурора, однієї із сторін або з власної ініціативи дати розпорядження про проведення додаткових слідчих дій, які вона вважає корисними. Додаткове розслідування провадиться одним із членів обвинувальної камери або слідчим суддею, уповноваженим нею для цієї мети.

Спеціальної процедури віддання до суду в справах про делікти й проступки немає. Справа про таке діяння направляється слідчим суддею, коли він його розслідував, або прокурором на розгляд відповідно виправного або поліцейського трибуналу.