4.1.4. Порядок судового розгляду

1. Частини судового розгляду. 2. Підготовна частина судового засідання. 3. Судове слідство. 4. Судові дебати. 5. Останнє слово підсудного. 6. Постановлений ви-' року. 7. Особливі порядки провадження.

1. Частини судового розгляду. Судовий розгляд справискладається з п'яти частин: підготовчої частини судовогозасідання; судового слідства; судових дебатів; останнього слова підсудного; постановлення і проголошення вироку, постанови або ухвали.

2. Підготовча частина судового засідання починається зйого відкриття. У призначений для розгляду справи час суддя або головуючий відкриває судове засідання й оголошує, якасправа розглядатиметься.

Потім суддя або головуючий оголошує про явку до суду прокурора, підсудного, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, перекладача, свідків, експертів і спеціалістів і повідомляє про причини неявки відсутніх.

Суд перевіряє повноваження представників громадських організацій, які прибули для участі в справі й вирішує питання про допуск їх до участі в справі. Коли в розгляді справи бере участь перекладач, суддя або головуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робити потрібний у судовому засіданні переклад і попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий переклад, про що від перекладача відбирається підписка.

Встановлюється особа підсудного. Після цього суддя або головуючий запитує, чи вручена йому й коли саме копія обвинувального висновку. В разі невручення або вручення у строк менший, як за три дні до розгляду справи в судовому засіданні, розгляд справи необхідно відкласти на три дні з обов'язковим врученням підсудному обвинувального висновку чи копії постанови судді та повістки у справах приватного обвинувачення. При несвоєчасному врученні підсудному зазначених документів справа може бути розглянута в судовому засіданні лише в разі, якщо про це просить підсудний.

Після виконання зазначених дій суддя або головуючий оголошує учасникам судового розгляду склад суду в даній справі, прізвище запасного судді, якщо він є, прокурора, захисника, перекладача, експерта, секретаря, роз'яснює підсудному та іншим учасникам судового розгляду належне їм право відводу та запитує їх, чи заявляють вони проти кого-небудь відвід, і вирішує заявлені клопотання.

Коли підсудний не з'явиться без поважних причин у судове засідання в справах, у яких його явка обов'язкова, суд відкладає розгляд справи й може покласти на підсудного судові витрати, пов'язані з відкладеним засіданням. Крім того, суд має право прийняти рішення про привід підсудного й про заміну запобіжного заходу на більш суворий або про обрання запобіжного заходу, якщо його не було обрано раніше.

Якщо в судове засідання не з'явиться прокурор або захисник і їх неможливо замінити іншими особами, слухання справи належить відкласти. Заміна захисника, що не з'явився, допускається тільки за згодою підсудного. Прокуророві, а також захисникові, які вперше вступили в справу, суд зобов'язаний надати час для ознайомлення з матеріалами справи й підготовки до участі в судовому засіданні. Про неявку прокурора або адвоката в судове засідання суд повідомляє відповідні органи.

У разі неявки в судове засідання потерпілого суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про розгляд справи або відкладення його залежно від того, чи можливо за відсутності потерпілого з'ясувати всі обставини справи й захистити його права та законні інтереси. У разі неявки без поважних причин потерпілого або його представника в справах приватного обвинувачення справа підлягає закриттю, однак за клопотанням підсудного в цих випадках вона може бути розглянута за відсутності потерпілого.

До потерпілого, який не з'явився без поважних причин, суд може застосувати привід. За злісне ухилення від явки до суду потерпілий несе відповідальність за ч. 1, ст. 185³ Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд у виняткових випадках може звільнити потерпілого, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше (ст. 290 КПК).

Якщо в судове засідання не з'явиться цивільний позивач або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства. Суд може за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов за його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або ж позов заявлений установою, підприємством чи організацією, суд розглядає його незалежно від явки цивільного позивача або його представника.

У разі неявки свідка, експерта або спеціаліста суд вислуховує думку учасників судового розгляду про можливість розгляду справи або відкладення її. Відкладаючи розгляд справи, суд вживає заходів щодо виклику осіб, які не з'явилися. Якщо свідок не з'явився без поважних причин, суд має право застосувати примусовий привід через органи міліції. Суд у виняткових випадках може звільнити свідка, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше (ст. 292 КПК).

У випадку винесення! судом ухвали про. відкладення єішра-ви суд може допитати свідків,, експерта або; спеціаліста, ж»-терпілого, цивільного позивача, извільмого відтюадачіа або їхніх представників, які з'явилися. Якщ© після відкладення розгляду справи вона розглядається⁵ в тожу ж складі суду,, шю вторний виклик зазначених осіб у судове засідання прогадаться лише в необхідних випадках (ст. 292¹ КПК).

Після перевірки судом явки учасників судового розгляду й позитивного вирішення питання про можливість почати слухання справи суддя або головуючий дає розпорядження про видалення свідків із зали судового засідання в окрему кімнату. Вживаються заходи для того, щоб допитані свідки не спілкувалися з недопитаними. Потерпілий, експерт і спеціаліст із зали суду не видаляються.

Суддя або головуючий роз'яснює підсудному, потерпілому, цивільному позивачеві, спеціалістові, експерту їхні права та обов'язки в судовому засіданні, попереджає експерта про кримінальну відповідальність за відмову виконувати обов'язки експерта й за дачу завідомо неправдивого висновку; опитує учасників судового розгляду, чи мають вони клопотання про виклик нових свідків та експертів, про витребування нових доказів. При заявленні клопотання суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду й розв'язує ці клопотання постановою або ухвалою. Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти їх протягом усього судового слідства.

Суд може з власної ініціативи винести постанову або ухвалу про виклик у судове засідання нових свідків, про призначення експертизи й витребування документів та інших доказів.

У тих випадках, коли суд визнає за необхідне викликати нових свідків та експертів чи витребувати інші докази, він або відкладає розгляд справи, або забезпечує явку свідків та експертів чи витребування інших доказів, продовжуючи розгляд справи.

3. Судове слідство – центральна частина судового розгляду, в якій суд та інші учасники процесу досліджують усі докази, необхідні для вирішення справи.

Починається судове слідство з читання обвинувального висновку. В справах приватного обвинувачення оголошується скарга потерпілого. Якщо в справі заявлено цивільний позов, оголошується також позовна заява. Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін – тільки резолютивну частину обвинувального висновку, скарги – потерпілий чи його представник, позовну заяву – цивільний позивач чи його представник. Після цього суддя або головуючий роз'яснює підсудному, а коли підсудних декілька – кожному з них суть обвинувачення і запитує, чи воно їм зрозуміле, чи визнають вони себе винними й чи бажають давати показання, а також чи визнають вони позов.

Суддя або головуючий запитує учасників судового розгляду, в якій послідовності, на їхню думку, належить допитувати підсудних, потерпілих, свідків, експертів і провадити дослідження інших доказів, після чого суд своєю ухвалою встановлює порядок дослідження доказів.

Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються постановою судді чи ухвалою суду. Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.

Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного. Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань, провадиться обов'язково (ст. 299 КПК).

Важливим засобом одержання доказів на суді є допит. КПК встановлює коло осіб, які провадять допит, і його порядок.

Допит підсудного починається з пропозиції судді або головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач або їхні представники, захисник, інші підсудні. Потім підсудного допитують судді та народні засідателі. Суд має право протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Оголошення судом показань підсудного, даних під час до-судового розслідування або на суді, дозволяється як з ініціативи суду, так і за клопотанням прокурора та інших учасників судового розгляду в таких випадках:

1. за наявності істотних суперечностей між показаннями,які підсудний дав на суді й під час досудового слідства абодізнання;

2. у разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві;

3. коли справа розглядається за відсутності підсудного.

У разі, коли відповідно до ст. 299 КПК суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного, він після допиту останнього опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадках заявлення клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя – постанову. Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим і переходить до судових дебатів.

Допит потерпілого провадиться перед допитом свідка за тими ж правилами, що й свідка. Перед дачею кожним з них показань головуючий встановлює їхню особу, попереджає про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідка – й про кримінальну відповідальність за відмову дати показання.

Свідки допитуються по одному за відсутності інших, ще не допитаних свідків. Кожному свідкові перед допитом його по суті справи ставляться запитання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі. Після того його допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, судді та народні засідателі.

Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано. Свідок, викликаний з ініціативи суду, допитується в загальному порядку. Допитані свідки залишаються в залі судового засідання й не можуть покинути його до закінчення судового розгляду без дозволу судді або головуючого. Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших, уже допитаних свідків або на очній ставці.

Свідок, даючи показання, може мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко утримати в пам'яті. Свідкові дозволяється зачитувати документи, які стосуються даного ним показання. Ці документи належить пред'явити суду й учасникам судового розгляду на їхню вимогу; за постановою судді чи ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи.

Суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка, дані під час досудового розслідування або на суді, у випадках; 1) наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді й під час досудового слідства або дізнання; 2) неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих чи інших причин неможлива.

Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.

У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Якщо допитати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок видаляється із залу судового засідання. Після повернення підсудного до залу суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу (ст. 303 КПК).

Експертиза в суді призначається у випадках, коли для вирішення певних питань необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Експерт у судовому засіданні бере участь у дослідженні доказів і може з дозволу суду ставити запитання підсудному, потерпілому й свідкам про обставини, які мають значення для його висновку.

Після з'ясування обставин, що мають значення для висновку експерта, суддя або головуючий пропонує прокуророві, підсудному, його захисникові та іншим учасникам судового розгляду подати у письмовому вигляді питання, які вони бажають поставити експертові. Суд обмірковує ці питання, враховуючи при цьому думку учасників судового розгляду, усуває ті з них, які не стосуються справи або не належать до компетенції експерта, а також формулює ті питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи. Питання, на які мусить відповісти експерт, суддя або головуючий оголошує і передає експертові у письмовому вигляді, після чого останній складає висновок. Висновок експерта дається у письмовому вигляді, оголошується ним у судовому засіданні й приєднується судом до справи.

Після оголошення висновку експертові можуть ставитися запитання про роз'яснення і доповнення його висновку. Питання, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться до протоколу судового засідання. Суд може призначити додаткову або повторну експертизу. У цих випадках розгляд справи може бути відкладено.

Речові докази мають бути оглянуті судом і пред'явлені учасникам судового розгляду, а коли це необхідно – свідкам і експертам. Особи, яким пред'явлені речові докази, можуть звертати увагу суду на ті або інші особливості, які мають значення для вирішення справи, про що відзначається у протоколі судового засідання. Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, провадиться у разі необхідності на місці їх знаходження.

Документи, що є доказами у справі, мають бути оглянуті або оголошені в судовому засіданні. Ці дії можуть провадитися як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду в будь-який момент судового слідства. З приводу відомостей, які містяться в документі, в необхідних випадках можуть бути допитані підсудні, потерпілі, свідки, витребувані й перевірені інші докази.

Огляд місця події в необхідних випадках провадиться судом з участю прокурора, підсудного, його захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників, а коли цього вимагають обставини справи – то й з участю свідків та експертів. Прибувши на місце огляду, суддя або головуючий оголошує судове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експертам можуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання. Обвинувач, підсудний, його захисник та інші учасники судового розгляду мають право при огляді звертати увагу на все те, що, на їхню думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи. Хід проведення огляду та його результати фіксуються в протоколі судового засідання.

З метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд вмотивованою ухвалою, а суддя – постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі чи постанові зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення.

Особа, яка виконує доручення проводить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами 11 – 18 КПК. Протоколи слідчих дій та інші здобуті докази передаються суду, який дав доручення. Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення досліджуються в судовому засіданні й приєднуються до справи (ст. 315^і КПК).

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, суддя або головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство й чим саме. У випадках заяв-лення клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить постанову чи ухвалу. Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій суддя або головуючий оголошує судове слідство закінченим.

4. Судові дебати. Після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів, які є важливою складовою частиною судового розгляду. В ході дебатів підводяться підсумки судового слідства, провадяться аналіз та оцінка зібраних і досліджених у суді доказів, робляться висновки в справі.

Дебати полягають у промовах прокурора, потерпілого – в справах приватного обвинувачений, а в справах, в яких прокурор не бере участі, – цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників, захисника, а за його відсутності – самого підсудного.

Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час цих дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.

Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Суддя або головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі справи, що розглядається.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить захисникові, а коли його немає – підсудному. Репліка являє собою коротке заперечення на промову, виголошену тим чи іншим учасником судових дебатів. Наприклад, прокурор може виступити з реплікою, в якій наводить ті чи інші заперечення проти яких-небудь положень, висловлених у промові захисника. Репліку можна використати лише один раз.

5. Останнє слово підсудного. Після промови захисника або підсудного суддя чи головуючий оголошує судові дебати закінченими й надає підсудному останнє слово. У ньому підсудний повідомляє суду все, що він вважає за потрібне сказати перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постанов-лення вироку. Суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом. Ставити запитання підсудному під час останнього слова не дозволяється. Коли підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для справи, суд із своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному.

Заслухавши останнє слово підсудного, суд негайно переходить до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що суддя або головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

6. Постановлення вироку. КПК України вирок суду визначає як рішення суду першої інстанції про винність або невинність відданої до суду особи (ст. 32). Велике соціальне й правове значення вироку визначають ті високі вимоги, яким він повинен відповідати з точки зору його змісту, структури, порядку постановлення. Основні вимоги – законність та обґрунтованість.

Законним є вирок, винесений на основі правильного застосування матеріального закону і з дотриманням при розслідуванні та розгляді справи вимог процесуального закону. Обгрунтованість вироку означає, що його зміст і висновки мають відповідати фактичним обставинам справи, базуватися на доказах, розглянутих у судовому засіданні.

Вирок постановляється в окремому приміщенні – на-радчій кімнаті. Під час наради й постановлення вироку в на-радчій кімнаті можуть бути присутніми лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювалися в нарадчій кімнаті.

Постановленню вироку передує нарада суддів. Головуючий повинен ставити на обговорення кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь. При вирішенні кожного окремого питання ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються більшістю голосів.

Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає. Коли кримінальна справа, в якій є окрема думка, не розглядалася судом апеляційної інстанції, то після того, як вирок суду набрав законної сили, окрема думка разом зі справою направляється голові вищестоящого суду для вирішення питання про необхідність перегляду справи в касаційному порядку.

Коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства залежно від його результатів суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає підсудному останнє слово й виходить до нарадчої кімнати, щоб постановити вирок, або якщо дослідження цих обставин у суді виявилося неможливим, винести ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування.

Постановляючи вирок, суд має вирішити такі питання:

• чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

• чи містить це діяння склад злочину та якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

♦ чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

♦ чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

• чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного, та які саме;

• яка саме міра покарання має бути призначена підсудному й чи повинен він її відбувати;

• чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі й чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, якщо цивільний позов не був заявлений;

• що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову й можливої конфіскації майна;

♦ що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

♦ на кого покладаються судові витрати і в якому розмірі;

♦ який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

♦ чи слід застосовувати до підсудного примусове лікування, чи встановити над ним опікування. Примусове лікування може бути застосоване лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи.

Відповідно до закону вирок може бути двох видів: обвинувальним або виправдувальним (ст. 327 КПК).

Суд виносить обвинувальний вирок, коли винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише на достовірних доказах. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх не можна усунути, тлумачаться на користь підсудного.

Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільне небезпечною.

Виправдувальний вирок постановляється: а) коли не встановлено події злочину; б) коли в діянні підсудного немає складу злочину; в) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Незалежно від того, з яких підстав винесено виправдувальний вирок, він цілком реабілітує підсудного, визнає його невинним у пред'явленому обвинуваченні. При постановленні виправдувального вироку суд зобов'язаний роз'яснити виправданому порядок відновлення його порушених прав і відшкодування матеріальних збитків.

Постановляючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову задовольняє цивільний позов цілком або частково чи відмовляє в цьому. При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або за відсутністю події злочину суд відмовляє в цивільному позові. При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду.

При задоволенні цивільного позову суд до набрання вироком законної сили може постановити про вжиття заходів щодо забезпечення цивільного позову, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Розв'язавши в нарадчій кімнаті всі питання, що підлягають вирішенню, суд переходить до складання вироку. Кожен вирок незалежно від його виду й характеру складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині вироку вказується, що він постановлений ім'ям України, зазначаються назва суду, який виносить вирок, місце й час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім'я та по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, й кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

Мотивувальна частина обвинувального вироку містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу, мотивів і наслідків учиненого злочину. В ній наводяться обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, докази, на яких грунтуються висновки суду щодо кожного підсудного, із зазначенням мотивів, що пояснюють, чому суд грунтує свій вирок саме на цих доказах і відкидає інші. У разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою суд повинен указати підстави цього. Суд зобов'язаний також навести мотиви зміни обвинувачення та обрання даної міри покарання або звільнення підсудного від покарання, підстави до застосування умовного засудження або покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, а також підстави обрання міри покарання, яка може призначатися лише за обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин, що зазначені в законі, за яким кваліфіковано злочин.

Якщо суд визнає необхідним застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним опікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення. За наявності клопотань громадських організацій або трудових колективів про умовне засудження і про передачу їм підсудного для перевиховання і виправлення суд у мотивувальній частині вироку зазначає мотиви задоволення чи відхилення клопотань.

Мотивувальна частина виправдувального вироку має містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному й визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення до вироку формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого. Викладаються також підстави для задоволення або відхилення цивільного позову.

У резолютивній частині обвинувального вироку вказуються: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному за кожним з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбування покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано умовне засудження; рішення про цивільний позов, речові докази, судові витрати, залік попереднього ув'язнення, запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

Міра покарання визначається таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду й розміру покарання, призначеного судом. Коли підсудному було пред'явлено кілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то в резолютивній частині вироку зазначається, в яких із них підсудний виправданий, а в яких – засуджений.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, заходів щодо забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і порядок та строк оскарження вироку.

Після підписання вироку судді повертаються до зали засідання, де суддя або головуючий проголошує вирок. Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі й члени суду, заслуховують вирок стоячи. Суддя або головуючий роз'яснює підсудному зміст вироку, а також строки й порядок його оскарження. Якщо підсудного засуджено до довічного позбавлення волі, головуючий роз'яснює йому його право подати клопотання про помилування. Якщо підсудний не володіє українською мовою, то після проголошення вироку перекладач зачитує його рідною мовою підсудного або мовою, якою він володіє.

При виправданні підсудного чи звільненні його від відбування покарання або при засудженні його до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

З метою забезпечення засудженому чи виправданому можливості своєчасного оскарження вироку закон зобов'язує суд вручити йому копію вироку не пізніше трьох днів після його проголошення.

Одночасно з постановленням вироку суд за наявності для того підстав має право винести окрему ухвалу (постанову), яка оголошується в судовому засіданні. Окрема ухвала виноситься, коли при розгляді справи встановлені порушення закону чи прав громадян, допущені при провадженні досудового розслідування, причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, аморальні вчинки окремих осіб чи інші обставини, на які суд вважає необхідним реагувати, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду й потребують улаштування або встановлення над ними опіки чи піклування, та в деяких інших випадках (ст. 23² КПК).

7. Особливі порядки провадження. Істотні особливості провадження в окремих категоріях справ зумовлюються специфічним суб'єктом злочину (неповнолітні) чи іншого суспільно небезпечного діяння (неосудні) або ж специфікою процесуальної діяльності в стадіях порушення справ про деякі злочини й попереднього розгляду справи (справи приватного обвинувачення і протокольна форма досудової підготовки матеріалів).

Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів (убивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я, крадіжка, грабіж, розбій та деякі інші) – з 14 років (ст. 22 КК). Зважаючи на неповну фізичну й соціальну зрілість цих осіб, їх обмежену право- і дієздатність, законодавець передбачив такі особливості провадження, які надають їм додаткові, порівняно з дорослими, гарантії на захист, дозволяють процесуальним органам звільнити їх від кримінальної відповідальності або відбування покарання.

Насамперед визначимо особливості предмета доказування в справах про злочини неповнолітніх. Закон передбачає, що при провадженні досудового слідства й розгляді таких справ у суді крім обставин, які підлягають доказуванню в кожній справі (ст. 64 КПК), необхідно також з'ясувати: точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження); стан його здоров'я і загального розвитку, причому за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, з'ясовується, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою керувати ними; характеристику особи неповнолітнього; умови його життя і виховання; обставини, які негативно впливали на його виховання; наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягли неповнолітнього в злочинну діяльність.

В усіх випадках про злочини неповнолітніх провадження досудового слідства є обов'язковим. Воно здійснюється слідчими органів внутрішніх справ або прокуратури. Ведення таких справ покладається на слідчих, які спеціалізуються на них.

У справах про злочини неповнолітніх участь захисника обов'язкова з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання неповнолітнього як підозрюваного або застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення – з моменту оголошення йому протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше як за 24 години з моменту затримання.

Судовий розгляд справ зумовлюється додатковими гарантіями права неповнолітнього підсудного на захист, забезпечення виховного й запобіжного впливу судових процесів у цих справах, найбільш повного встановлення даних, які характеризують особу й поведінку підлітка, умов його виховання, навчання, роботи.

По-перше, за мотивованою ухвалою суду у справах осіб, які не досягли 16 років, допускається закритий судовий розгляд (ст. 20 КПК).

По-друге, в судове засідання викликаються батьки або інші законні представники неповнолітнього підсудного. Вони є учасниками судового розгляду й мають право заявляти відводи та клопотання, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

По-третє, про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд сповіщає службу в справах неповнолітніх, підприємство, установу та організацію, в яких навчався або працював неповнолітній. Суд управі викликати в судове засідання представників цих органів та організацій.

По-четверте, суд, вислухавши думку захисника й законного представника підсудного й висновок прокурора, вправі своєю ухвалою видалити неповнолітнього із зали судового засідання на час дослідження обставин, які можуть негативно вплинути на неповнолітнього. Якщо обставини, що досліджувалися за його відсутності, пов'язані з обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудному після повернення його до залу судового засідання.

По-п'яте, при постановленні вироку суд зобов'язаний у разі звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру відповідно до ст. 105 КК обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому вихователя і за позитивного вирішення цього питання вказати в мотивувальній частині вироку підстави, а в резолютивній – сформулювати рішення про необхідність призначення вихователя.

По-шосте, якщо суд прийде до висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який учинив злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, без застосування кримінального покарання, він може звільнити від відбування покарання з випробуванням. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу за її згодою або на її прохання обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи (ст. 104 КК).

Кримінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку. До осіб з одинадцятирічного до шістнадцятирічного віку суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

Суддя призначає справу до розгляду в судовому засіданні у строк не пізніше як за 10 днів. Розгляд справи провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника.

Ведеться протокол судового засідання. Після закінчення судової перевірки свої думки висловлюють прокурор і захисник. Після цього суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали.

Заходами виховного впливу є: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача під нагляд батьків, опікунів, піклувальників під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; відшкодування збитків (з п'ятнадцятирічного віку, якщо є майно або заробітки); направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи на строк до трьох років; призначення вихователя (ст. 105 КК).

За наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ухвали суд управі тимчасово, строком до ЗО діб, помістити цю особу в приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу (ст. 447 КПК).

Особливості провадження в справах приватного обвинувачення. Згідно з ч. 1 ст. 27 КПК справи про умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), побої і мордування (ч. 1 ст. 126 КК), ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК) порушуються за скаргою потерпілого, якому й належить у такому разі право підтримувати обвинувачення.

У цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю у разі примирення потерпілого з обвинуваченим. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку. Законодавець виходить з того, що зазначені злочини не являють собою великої суспільної небезпеки, й конфлікти, які лежать в їх основі, можуть бути розв'язані й без втручання прокурора, слідчих органів і суду.

Скарга потерпілого повинна відповідати вимогам, які встановлені ст.ст. 223, 224 КПК щодо обвинувального висновку. Суддя, одержавши від потерпілого скаргу з проханням порушити справу, приймає одне із таких рішень: 1) залишає скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає вимогам, зазначеним у КПК, та повертає її особі, яка подала скаргу; 2) за наявності до того підстав відмовляє в порушенні кримінальної справи або надсилає її за належністю прокурору; 3) за наявності достатніх даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого ст. 27 КПК, порушує кримінальну справу і призначає її до розгляду.

Підсудному не пізніше як за три доби до слухання справи має бути вручена повістка про виклик його в судове засідання із зазначенням статті кримінального закону, за якою він обвинувачується. Про час вручення повістки зазначається в протоколі судового засідання.

У випадку надходження до суду скарги про зустрічне обвинувачення у вчиненні злочину, вказаного в ч. 1 ст. 27 КПК, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи за зустрічним обвинуваченням. Зустрічні обвинувачення можуть бути об'єднані в одну справу, що сприяє всебічному, повному й об'єктивному дослідженню її обставин, економії процесуальних засобів, сил і часу суду та учасників судового розгляду.

У виняткових випадках справа про злочини, вказані в ч. 1 ст. 27 КПК, може бути порушена й за відсутності скарги потерпілого. Таке право надане законом тільки прокурору й лише за умови, що справа має особливе суспільне значення, а також коли потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку як справа публічного обвинувачення. Вона не підлягає закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим.

На постанову про відмову в порушенні кримінальної справи протягом семи діб з дня її винесення особа, яка подала скаргу вправі подати апеляцію до апеляційного суду (ст. 251 КПК).

Закон передбачає, що справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 117 КК) порушуються прокурором, слідчим, органом дізнання, судом не інакше, як за скаргою потерпілого, але закрити їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим не можна. Вони розслідуються й розглядаються в суді в загальному порядку. Це так звані справи приватно-публічного обвинувачення. Законодавець при цьому виходив із того, що необхідно враховувати волевиявлення потерпілої, для якої, можливо, є небажаним розголошення обставин і самого факту вчинення зґвалтування. Як виняток, за відсутності скарги потерпілої, справу про такий злочин вправі порушити тільки прокурор, якщо потерпіла через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси (ч. З ст. 27 КПК).

Особливості судового розгляду справ приватного обвинувачення такі. У разі неявки без поважних причин потерпілого або його представника справа підлягає закриттю, однак за клопотанням підсудного вона в цих випадках може бути розглянута по суті за відсутності потерпілого (ст. 290 КПК). Потерпілий у стадії судового розгляду є приватним обвинувачем і вправі особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення, брати участь у судових дебатах. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого цього права.

Судове слідство в справах приватного обвинувачення починається з оголошення заяви потерпілого, яка фактично замінює обвинувальний висновок.

В усіх справах приватного обвинувачення потерпілий і його представник мають право брати участь у судових дебатах.

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів з деяких видів злочинів, які не являють собою великої суспільної небезпеки, була введена з метою розвантаження слідчих, щоб вони змогли зосередити свої зусилля на розслідуванні більш тяжких злочинів, а також щоб максимально наблизити призначення покарання до вчинення злочину і в коротші строки досягти мети покарання.

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів органами дізнання передбачена в справах про такі злочини, як ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, незаконна порубка лісу, хуліганство без обтяжуючих обставин та про деякі інші злочини (перелік їх дано в ст. 425 КПК).

У справах про ці злочини органи дізнання не пізніше як у 10-денний строк установлюють обставини вчиненого злочину й особу правопорушника, одержують пояснення від нього, очевидців та інших осіб, витребують довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді (ч. 1 ст. 426 КПК).

Провадження слідчих дій при цьому не допускається, крім огляду місця події, яке закон дозволяє робити й до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК).

Про обставини вчиненого злочину складається протокол, у якому зазначаються: час і місце його складання; ким складено; дані про особу правопорушника; місце й час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фактичні дані, що підтверджують наявність злочину й винність правопорушника; кваліфікація злочину за статтею КК України. До протоколу приєднуються всі матеріали, вилучені предмети й документи, а також список осіб, які підлягають виклику в суд.

Начальник органу дізнання затверджує протокол, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Протокол разом з матеріалами надсилається прокурору.

Визнавши матеріали досудової підготовки достатніми для розгляду в судовому засіданні, прокурор виносить постанову про порушення кримінальної справи, обирає щодо правопорушника в необхідних випадках запобіжний захід і складає обвинувальний висновок та направляє справу до суду або повертає матеріали для провадження досудового слідства, а в разі відсутності підстав до порушення кримінальної справи відмовляє в її порушенні.

Кримінальні справи, досудова підготовка матеріалів у яких провадилася в протокольній формі, підлягають розгляду в суді не пізніш як у 10-денний строк з моменту надходження матеріалів до суду. Судове слідство в таких справах починається з оголошення постанови про порушення кримінальної справи і провадиться за тим обвинуваченням, яке сформульоване в цьому процесуальному документі (ст. 275 КПК).

При розгляді справи в судовому засіданні суд управі постановити обвинувальний чи виправдувальний вирок або ж повернути справу для провадження досудового слідства, якщо виникає необхідність з'ясування істотних додаткових обставин, які не можуть бути встановлені в судовому засіданні.

Провадження у справах про неосудних і осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 417 КПК у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, провадження досудового слідства є обов'язковим. Захисник допускається до участі в таких справах з моменту встановлення факту душевного захворювання особи, причому участь захисника в справі з цього моменту обов'язкова. З цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту. Витрати на захист відносять на рахунок держави.

Після закінчення досудового слідства, якщо на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла на душевну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові мають бути викладені всі докази, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що вона захворіла на душевну хворобу. До постанови обов'язково додається список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також інші додатки, аналогічні тим, що додаються до обвинувального висновку. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві (ст.ст. 226, 417 КПК).

Одержавши справу з указаною постановою слідчого, прокурор виконує такі дії: 1) погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу до суду; 2) повертає справу зі своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства, якщо визнає, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан особи, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння вчинено даною особою. Слідчий і прокурор також мають право закрити кримінальну справу за наявності обставин, передбачених ст. 213 КПК.

Питання про підсудність указаних справ вирішується на загальних підставах. Стадії попереднього розгляду справи суддею в цих справах немає. Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання.

Розгляд справи по суті провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника. Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання. У судове засідання викликається законний представник неосудного. Суд зобов'язаний забезпечити йому можливість знайомитися з матеріалами справи, брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти відводи й клопотання і вправі допитати його як свідка. У необхідних випадках (коли експертиза неповна, чи недостатньо зрозуміла, або треба поставити експерту додаткові запитання) в судове засідання викликається експерт-психіатр, який брав участь у проведенні експертизи на досудо-вого слідстві. Суд може призначити повторну судово-психіатричну експертизу. В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Висновок експертів-психіатрів підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими доказами.

Якщо особа, стосовно якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. При цьому слід мати на увазі, що, згідно зі ст. 65 КПК пояснення такої особи не можуть розглядатися як джерело доказів у справі й на них не може грунтуватися рішення в справі.

Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, а потім захисник. Отже, судові дебати в цих справах, на відміну від інших кримінальних справ, не відкриваються.

Заслухавши думку прокурора й захисника, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

1. чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводуякого порушена справа?

2. чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядаєтьсясправа?

3. чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності,чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання?

4. чи слід застосувати до цієї особи примусовий захід медичного характеру і якщо слід, то який саме?

Суд відповідно до ст. 94 КК може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу із посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психіатричного хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння, не пов'язаного з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення їх застосування суд може передати його на лікування родичам чи опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за рішенням суду, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, видужала або коли в результаті змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.

Розгляд судом цього питання провадиться в такому ж самому порядку, як і про застосування примусових заходів медичного характеру, за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядковується медичний заклад, де тримається особа. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів. За наявності сумніву в правильності висновку комісії суд може викликати в судове засідання члена цієї комісії і самого неосудного. Повідомлення адміністрації психіатричної лікарні й головного психіатра, який вніс подання до суду, про час розгляду справи є обов'язковим.

Особи, до яких судом застосовано примусове лікування, підлягають обов'язковому комісійному переосвідуванню не рідше як один раз на шість місяців.

Одночасно зі скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо видужалої особи (яка захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину) суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта амністії та з інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальна справа закривається. Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальна справа відносно особи, неосудність якої була встановлена в судовому засіданні, надсилається відповідному суду першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках – прокурору для проведення досу-дового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбуття покарання (ст. 423 КПК).

На ухвалу, постанову, винесені суддею'або судом, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу чи внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку. Суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати чи змінити рішення суду першої інстанції, в тому числі замінити вид застосованого заходу медичного характеру.