2.1.1. Докази у кримінальному процесі

1. Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів. 2. Поняття доказування, допустимість до--'-. казів. 3. Процес доказування. 4. Предмет доказування. 5. Обов'язок доказування. 6. Класифікація доказів.

1. Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів. Докази – це всякі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК). Джерелами доказів є: показання свідків, показання потерпілого, показання 'підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

2. Поняття доказування, допустимість доказів. Доказування – це діяльність судді, слідчого, прокурора з виявлення, закріплення, перевірки й оцінки доказів та отримання такимчином певних висновків.

Допустимість доказів визначається джерелом доказів, із якого вони отримані. Допустимі лише ті докази, які визначені КПК і з дотриманням усіх правил.

3. Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів фактів об'єктивної дійсності для вирішення конкретної справи.

Доказування ділиться на три етапи:

1. Збирання і закріплення доказів. Збираються докази підчас розслідування справи. Закріплення доказів оформляється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності яких ці докази були вилучені.

2. Перевірка доказів. Перевірка проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3. Оцінка доказів. Цей етап складається з визначення достовірності зібраних фактів. Докази оцінюються з точки зору правдивості і якісності. Ніякі докази не мають наперед установленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК).При оцінці доказів вирішуються наступні питання: релевантність (допустимість) доказів, перевірка достовірності даних про факти, дотриманість вимог КПК при отриманні доказів і достатність їх для вирішення справи.

4. Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для правильного вирішеннясправи. У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину: об'єкт злочину, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. У ст. 64 КПК зазначені обставини, які підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину);

2. винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотивизлочину;

3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину іхарактер відповідальності обвинуваченого;

4. характер і розмір шкоди, завданої злочином.

5. Обов'язок доказування покладається на правоохоронні органи. Суддя, прокурор, слідчий і особа, яка провадитьдізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. У справах приватного обвинувачення обов'язокдоказування покладається не на правоохоронні органи, а напотерпілого.

6. Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремігрупи і визначення особливостей кожної з таких груп. Доказикласифікуються на такі групи:

1. Щодо обвинувачення на: а) обвинувальні; б) виправдувальні.

2. Щодо головного факту: а) прямі: б) побічні.

3. По джерелу отримання: а) першоджерельні; б) похідні.