1.2.2. Принципи кримінального процесу

1. Система принципів. 2. Принцип офіційності. 3. Принцип обвинувачення, 4. Принцип законності. 5. Принцип обов'язку дослідження всіх обставин кримінальної справи. 6. Принцип безпосередності. 7. Принцип усності. 8. Принцип прискореного судочинства. 9. Принцип гласності судочинства. 10. Презумпція невинуватості. 11. Принцип допустимого оскарження судових рішень. 12. Принцип обов'язковості судових рішень.

1. Система принципів. У німецькій теорії немає єдиного підходу до визначення системи принципів кримінального процесу. Так, в одних випадках система включає всі принципи, які називаються загальними кримінально-процесуальними. До них відносяться принципи: офіційності; обвинувачення; законності; обов'язку дослідження всіх обставин кримінальної справи; правового судового заслуховування; швидкості судочинства; безпосередності; усності; вільної оцінки доказів; тлумачення сумнівів на користь підсудного; гласності; презумпції невинуватості; припустимого оскарження судових рішень; обов'язковості рішень суду.

В інших випадках – приблизно ті ж самі принципи класифікуються за окремими ознаками. Наприклад, принципи порушення провадження у справі, до яких належать принципи офіційності, обвинувачення і законності. Або принципи доказування – обов'язковість дослідження всіх обставин кримінальної справи, безпосередність, вільна оцінка доказів, тлумачення сумнівів на користь підсудного.

Із усіх принципів КПК ФРН прямо закріплює такі принципи:

♦ офіційності – Legalitdtsgrundsatz (ч. 1 § 152);

♦ обвинувачення – Аkkusationsprinzip (§§ 151, 155, 264);

♦ законності – Gesetzlichkeit (ч.2 § 152);

♦ обов'язку дослідження всіх обставин кримінальної справи – erstrecken alle Tatsachen und Beweismittel, die fer die Entscheidung von Bedeutung sind (ч. 2 § 155, 244).

2. Принцип офіційності (Legalitdtsgrundsatz) заклю-чається в тому, що кримінальне переслідування здійснюється відповідними державними органами незалежно від волі потерпілого (ех оffіciо).

Винятком із цього принципу є справи приватного обвинувачення, які порушуються за скаргою потерпілого. Дія принципу офіційності також обмежена відносно деяких державних злочинів. Для кримінального переслідування з цих справ обов'язково потрібен спеціальний дозвіл відповідного органу, який вирішує це за власним розсудом, виходячи із політичного значення справи, чи потрібно взагалі порушувати кримінальне переслідування, чи краще від нього відмовитися. Наприклад, кримінальне переслідування за образу федерального президента допускається тільки з його дозволу; образа конституційних органів (законодавчих органів, конституційних судів, їх членів) – з дозволу вказаних органів; розголошення державної таємниці – з дозволу федерального уряду.

3. Принцип обвинувачення (Аkkusationsprinzip). Зміст цього принципу заключається в обмеженні вироку суду обвинуваченням, яке висунула прокуратура в досудовій стадії. Діє правило: нема обвинувача – немає судді. При цьому суд пов'язаний діяннями і особами, вказаними у обвинувальному висновку (§ 200 КПК ФРН). Судовий розгляд кримінальної справи може бути розпочато на основі порушення публічного обвинувачення. Виходячи з цього, розслідування і рішення в справі можуть стосуватися тільки дій та осіб, указаних в обвинуваченні. Можливість додаткового обвинувачення відносно інших дій та осіб при дотриманні визначених вимог закону не суперечить цьому принципу.

Таким чином, при дотриманні принципу обвинувачення КПК ФРН вимагає участі двох осіб: обвинувача і судді, який не може бути обвинувачем. У діючому кримінальному процесі цей принцип означає, що судове слухання справи формально розпочинається тільки актом пред'явлення обвинувачення.

4. Принцип законності (Gesetzlichkeit) проголошує, що прокуратура зобов'язана застосувати заходи відносно всіх переслідуваних в кримінальному порядку діянь, за наявності достатніх приводів і підстав. Однак, як визнається в німецькій процесуальній літературі, принцип порушується внаслідок численних винятків, і практично діє принцип не законності, а принцип доцільності (Оpportunist tsprinzip).

КПК ФРН передбачає велике коло підстав, з яких прокуратура має право відмовитися від кримінального переслідування або закрити справу. Це не тільки справи про малозначні кримінально карані діяння і справи приватного обвинувачення. Восьмий закон "Про зміни в кримінальному праві" від 26 липня 1968 р. увів принцип доцільності відносно державних злочинів (так звані справи про захист держави) і передбачив невизначені основи закриття справ цієї категорії. Так, Генеральний прокурор ФРН має право відмовитися від кримінального переслідування державних злочинів, якщо проведення судового процесу викликало б небезпеку серйозної шкоди Федеративній Республіці Німеччини, і якщо переслідування протирічило б іншим вищим публічним інтересам.

"Вступний закон до кримінального кодексу ФРН" від 2 березня 1974 р. надав право прокурору закривати кримінальні справи з проступків до порушення публічного обвинувачення, якщо обвинувачений у встановлений термін виконає покладені на нього обов'язки, наприклад внесе визначену грошову суму в доход загальнокорисної установи або в державну казну. З цього приводу в процесуальній літературі ФРН був висловлений погляд, що ці норми закону перетворюють кримінальне правосуддя в комерційну угоду. З іншої сторони, визнається, що на практиці спонукання до виконання покладених обов'язків не виключає застосування методів, заборонених законом.

5. Принцип обов'язку дослідження всіх обставин кримінальної справи (erstrecken alle Tatsachen und Beweismittel, die fer die Entscheidung von Bedeutung sind) означає, що суд за обов'язком служби зобов'язаний дослідити всі обставини справи і при цьому не пов'язаний з клопотаннями і показаннями учасників процесу. В кримінально-процесуальному законі ФРН прямо передбачено, що розслідування та розгляд справи поширюється на вказані в обвинуваченні діяння особи та що в межах цього обвинувачення суд має право і зобов’язаний здійснити самостійне дослідження фактичних обставин справи. Закон також підкреслює, що суд з метою встановлення істини зобов'язаний за обов'язком служби досліджувати всі факти і докази, які мають значення для вирішення справи (ч. 2 § 244 КПК ФРН).

Інші принципи прямо не вказані в КПК ФРН, а лише виводяться із аналізу діючих норм кримінально-процесуального закону.

6. Принцип безпосередності (Рrinzip der Unmitteelbarkeit)сформульований, виходячи з вимог § 250 КПК ФРН, який проголошує: "Якщо доказування факту засноване на сприйнятті особи, то ця особа повинна бути допитана в судовому засіданні. Допит не може бути замінений оголошенням протоколу раніше проведеного допиту або письмових пояснень цієї особи".

Принцип усності (Mndlichkeit) означає, що тільки усно, як правило, німецькою мовою, дослідження зібраного усправі доказу може бути покладено в основу вироку. Цейпринцип виводиться із двох передбачених законом положень– принципу вільної оцінки доказів і предмету вироку. Про результати дослідження доказів вказує § 261 КПК ФРН, судприймає рішення на свій власний розсуд, заснований на розгляді всіх обставин справи у їх сукупності. А предметом вироку, згідно з § 264 КПК ФРН, є кримінально каране діяння, яке встановлене в результаті розгляду справи. При визначенні принципу тлумачення сумнівів на користь підсудного береться до уваги, по-перше, вимога вільної оцінки доказів у тому, що якщо для засудження підсудного необхідне переконання суду у винності, то сумнів в цьому повинен перешкоджати вирішенню питання про покарання, і по-друге, – презумпція невинуватості.