2.5.1. Докази в кримінальному процесі

До порівняно недавнього часу в науці кримінально-процесуального права США панував погляд, що органи юстиції не ставлять перед собою завдання установити, що ж відбулося насправді. Суд повинен констатувати, чи довів обвинувач висунуті ним обвинувачення, однак при цьому обов'язок доказування обставин, які виключають або пом'якшують відповідальність, як правило, покладається на обвинуваченого.

Професор Гарвардського університету Е. Морган у передмові до Примірного кодексу про докази, узагальнюючи погляди своїх колег, судову практику, стверджував: "Думаючі юристи чітко уявляють собі, що правовий спір не є і не може бути науковим дослідженням, яке здійснюється з метою встановлення істини" (цит. за: Гуценко К. Ф. Уголовная юстиция. – М., 1979. - С. 140).

В останні десятиліття в американських законах часто можна зустрічати приписи, які виходять з того, що у кримінальних справах має бути встановлена істина.

"Після певного співставлення і розгляду всіх доказів свідомість присяжних залишається в такому стані, коли вони не можуть сказати, що відчувають тверде переконання в істинності обвинувачення" (§ 1096 Кримінального кодексу штату Каліфорнія).

"У випадку, коли обвинувачений доставляється до магістрату для попереднього розгляду, дана посадова особа має здійснити перевірку істинності даного обвинувачення" (ст. 16.01. КПК штату Техас).

"Прийняття даних Правил не повинно перешкоджати розвитку і вдосконаленню доказового права і відповідності з основними принципами, мета яких – справедливе встановлення істини" (правило 5 Правил доказування, прийнятих у штаті Нью-Джерсі). У правилах доказування, прийнятих Верховним судом штату Огайо, відзначається, що мета даних правил заключається у визначенні процедур розгляду справ, що забезпечують установлення істини... (детальніше див.: Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. У головний процес западных государств. - М., 2002. - С. 209-213).