1.4.1. Загальні положення

Кримінально-процесуальне право Англії є найстарішою процесуальною системою, її правила характеризуються деякою архаїчністю. Досі в Англії вважаються чинними багато процесуальних актів, прийнятих ще сотні років тому, наприклад, "Велика хартія вольностей" 1215 р., якою англійські юристи обрунтовують право кожної людини бути судимою собі рівною, а також відомий "Хабеас корпус акт" 1679 р., яким обрунтовується право кожного обвинуваченого бути залишеним до суду на волі під заставу.

Англійське кримінально-процесуальне право складається із загального, тобто неписаного, права й статутного, тобто окремих парламентських актів, які накопичувалися протягом століть. Загальне право – це право, засноване на судових прецедентах. Якщо прийнято судове рішення вищих судових інстанцій, яке встановлює нове правове положення або тлумачить який-небудь закон, дає відповідь на запитання, не передбачене законом, то воно стає зразком для інших судів за подібних фактичних обставин.

Оксфордський словник визначає поняття "прецедент" як приклад або як справу, що приймається чи може бути прийнятою зразком або правилом для наступних справ чи з допомогою якого може бути підтверджений або витлумачений який-небудь аналогічний акт чи обставина. Прецедентами можуть бути рішення Апеляційного суду і Палати лордів з конкретних кримінальних справ. Таке рішення є обов'язковим для інших судів при вирішенні ними аналогічних справ. Від 1865 р. почалася офіційна публікація прецедентів.

У XX ст. роль статутного права в Англії значно зросла. Зокрема, були прийняті закони про обвинувальні акти, кримінальне правосуддя, докази, апеляції у кримінальних справах, суди присяжних засідателів, юридичну допомогу, мирових суддів, магістратські суди. Усі вони, однак, регулюють лише окремі питання кримінального процесу. В цілому кримінально-процесуальне право Англії, як й інші галузі права, неко-дифіковані. Формальна дія старовинних законодавчих актів, відсутність кодифікації, численність джерел англійського кримінально-процесуального права роблять його дуже громіздким, заплутаним і складним. Тільки досвідчений юрист зможе розібратися в різноманітному й суперечливому правовому матеріалі. Тому в англійському суді адвокату належить особлива роль.

Були неодноразові спроби реформи кримінального й кримінально-процесуального права, створювалися комісії, але їхня робота не закінчувалася створенням кодексів. У 1978 р. була утворена Королівська комісія з питань кримінального процесу, однак її робота не принесла успіху. Традиційні, старі форми права розглядаються англійцями як оплот і гарантії їхніх свобод. Панує думка, що кодифікація права суперечить традиціям англійського права та юридичного побуту.

За формою англійський кримінальний процес є обвинувальним, або змагальним, тобто таким, у якому весь рух кримінального процесу спрямовується зусиллями обвинувача. Крім того, він будується на засадах змагальності, полягає в тому, що на всіх стадіях являє собою спір, боротьбу формально рівноправних сторін – обвинувача й обвинуваченого, суд же є лише арбітром у їхньому спорі (змаганні).

Формально проти обвинуваченого виступає король (королева), обвинувач же, навіть якщо він є потерпілим від злочину, здійснює кримінальне переслідування від імені корони. Основна турбота про збирання доказів, на підставі яких вирішується справа, покладається на сторони – обвинувача та обвинуваченого.

Необхідно відмітити, що норми прецедентного права дещо втрачають своє значення. Про це свідчать прийняті останнім часом закони: "Про суди і правове обслуговування" 1990 р.; "Про апеляцію у кримінальних справах" 1995 р.; "Про кримінальний процес і розслідування" 1996 р.; "Про кримінальну юстицію" 1998 р.; "Про правосуддя для неповнолітніх і докази у кримінальних справах" 1999 р.; "Про правосуддя з кримінальних справ і поліцію" 2001 р.; "Про антитероризм, злочинність і безпеку" 2001 р. тощо.

Діють на території Англії, як члена Ради Європи, і норми міжнародних договорів щодо захисту прав і свобод людини. Причому надається пріоритет міжнародним нормам відносно відповідності їх нормам свого внутрішнього як писаного, так і неписаного права.

Останніми роками значного розповсюдження набули підзаконні (відомчі) акти, що виходять від судів, Міністерства внутрішніх справ, Генерального атториея, Директора публічних переслідувань, Лорд-канцлера (детальніше див.: Гу-ценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. У головний процесе западньїх государств. – М., 2002. – С, 52–57).