1. Поняття, сутність і принципи державної регулятивної діяльності в сільському господарстві

Світовий досвід економічного розвитку свідчить про те, що відмінність у суспільних устроях обумовлюється передусім ступенем впливу на нього держави. Коли держава зовсім не втручається в економіку, то це модель класичного (дикого) капіталізму, суспільні відносини якого засновані на приватній власності. Втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури характерне для тоталітарної системи, державного соціалізму, де основу суспільних відносин становить державна власність.

Обмежене втручання держави в економіку — у якісь сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктури), у якісь — менше (виробничу і фінансово-кредитну) — притаманне змішаній економіці, де всі форми власності рівноправні й рівноцінні.

Конституція України дає права кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Однак вона не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісну конкуренцію. Держава здійснює контроль за якістю продукції, робіт і послуг, за тим, щоб використання власності не завдавало шкоди правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства (статті 41, 42). Отже, державне регулювання відносин у сфері виробничої, господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, з одного боку, виходить із принципів невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з другого — держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності та контролю за нею. Теоретичні розробки видатних економістів і практика функціонування ринкової економіки розвинених країн світу підтверджує цю тезу.

Таким чином, під державним регулюванням господарських відносин у цілому і аграрних зокрема розуміють цілеспрямований вплив держави на ці відносини шляхом видання нормативно-правових актів, організації діяльності державних органів, які здійснюють це регулювання переважно економічними методами.

Законодавство України встановлює, що втручання в господарську та іншу діяльність підприємств і підприємців, зокрема сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні суб'єктам господарювання неправомірним втручанням у їхню діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних.

Але ці положення не обмежують прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання (Закону «Про фермерське господарство», ст. 26 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

Органи державного управління у своїх відносинах з суб'єктами господарювання в умовах ринку впливають на їхні інтереси завдяки податковим і фінансово-кредитним важелям, коли встановлюють ставки відсотків за державними кредитами, податкові пільги, цільові дотації, розміри економічних санкцій; систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; програми економічного і соціального розвитку та інші загальнодержавні і регіональні програми; державні замовлення на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Держава забезпечує суб'єктам господарювання (незалежно від форм власності) однакові правові та економічні умови; сприяє розвитку ринку, здійснює його регулювання, використовуючи економічні важелі і стимули, реалізує антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови підприємствам, які застосовують прогресивні технології, створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств (ГКУ).