54.Поняття методу та методології.

Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; це один з аспектів гносеології, який розробляється таким її розподілом, як логіка та методологія науки. Однією з найбільш актуальних проблем сучасного етапу розвитку науки є питання про необхідність осмислення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ще одного відносно самостійного рівня — метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяльності в науці.

У сучасній філософії такі спроби зустрічаються в методологічних кон­цепціях Т.Куна та ІЛакатоса. Т.Кун вводить поняття "парадигма", яке фіксує існування особливого типу знання, що не виконує безпосередньо пояснювальної функції, а є умовою певного виду теоретичної діяльності з пояснення та систематизації емпіричного матеріалу. Аналогічний статус має також поняття "дослідницька програма", яке вводить у методологію науки І.Лакатос і яке є своєрідним метатеоретичним утворенням, що містить набір вихідних ідей та методологічних установок, на які спи­рається наукове пізнання на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Великого поширення для визначення метатеоретичної та науково-до­слідницької діяльності набуло поняття "стиль мислення", яке за змістом близьке до поняття "парадигма". Під стилем мислення розуміють певний історично конкретний тип мислення, який, будучи загальним для даної епохи, стійко виявляється у розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фун­даментальних теорій свого часу. Конкурентами поняття "стиль мислен­ня" в сучасній теорії пізнання для фіксації метатеоретичного рівня науко­вого дослідження є поняття "картина світу", "власні і філософські основи науки", "теоретичний базис наукового пізнання", "умови пізнання" тощо.Чим відрізняється теоретичний рівень наукового пізнання від мета­теоретичного? Якщо теоретичний рівень включає в себе сукупність пізна­вальних процесів, спрямованих на висування, розвиток та обгрунтуван­ня теоретичних гіпотез, а також тих процесів мислення, в яких реалізу­ються основні пізнавальні функції наукових теорій (опис, пояснення, передбачення), то на метатеоретичному рівні на основі певних філософ­ських установок, узагальнення результатів теоретичної діяльності та самої практики наукового пізнання фіксуються загальні передумови теоретичної діяльності. Якщо основним елементом теоретичного знання є закон, відоб­раження необхідних та суттєвих зв'язків між явищами, то метатеоретичне знання формулюється у вигляді принципів, у яких стверджується дещо уже про саму теорію і практику теоретичної діяльності.

Під "картиною світу" тут розуміють сукупність загальних уявлень про структуру того чи іншого фрагмента об'єктивної реальності, що ви­вчається даною наукою і лежить в основі теоретичної діяльності в даній науці. В понятті "стиль мислення" фіксується сукупність уявлень про саму структуру пізнавальної діяльності, про способи описування та по­яснення явищ.

Філософія не може втручатися в конкретний процес діяльності вче­ного на емпіричному та теоретичному рівнях наукового пізнання, проте вона значною мірою впливає на вибір та інтерпретацію базисних прин­ципів архетипного рівня знання, які залежать від панівних у дану істо­ричну епоху філософських установок. В той же час архетип наукового мислення є фокусом впливу конкретно-наукового пізнання на філосо­фію, що сприяє розвитку змісту категорій самої філософії, оскільки в структурних елементах архетипного знання фіксуються узагальнені уяв­лення про структуру буття та наукового пізнання.

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. Мається на увазі не лише гуманістична пе­реорієнтація використання наукових досягнень, а насамперед перебу­дова методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу науково­го пізнання. Одним з головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового гуманістичного стилю мислення. Саме він є спо­лучною ланкою між основними методологічними принципами науко­вого пізнання і загальними ідеями, які виражають сутність того чи іншого світогляду, що є в ньому найважливішим і самоцінним. Серед найваж­ливіших ідей, що визначають методологічні основи гуманістичної орі­єнтації сучасного наукового пізнання, виділяють два основоположен­ня: по-перше, ідею культури як міри розвитку людини; по-друге, ідею єдиної науки про людину. Функціонально-ціннісна переорієнтація на­укового пошуку в дусі єдиної науки як науки про людину передбачає таку якісну зміну в науці, коли її предметний зміст буде прямо зорієнтованим на гуманістичні цінності. Наука робить лише перші кроки в цьому напрямку. Але вже тепер намічаються глибинні інтегративні про­цеси, зумовлені взаємними струмами між природознавством та су­спільними і гуманітарними науками на шляху їхньої взаємної гуманізації, І концентрації уваги навколо проблеми людини як найвищої цінності. І Гуманістичний стиль мислення передбачає відродження на новому витку І діалектичної спіралі розвитку класичної ідеї єдності Істини, Добра та І Краси як основи та квінтесенції духовної культури в цілому і наукового пізнання як її складової частини зокрема.