23. „Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
Одним із основних джерел філософії життя є ірраціоналістично-песімістична філософія Шопенгауєра. За Шопенгауером сутність особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом психічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого.
Другу тенденцію вирижала позитивістська концепція Огюста Конта. Позитивізм, як філософський напрям заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання з погляду позитивізму потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації.
Ідеї Канта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Дж. Стюарта Мілля та Герберта Спенсера. Розвивали представники емпіріокритизму – Ерист Макс(1838-1916) та Ричард Авенаріус, а в 20-му столітті випустив неопозитивізм та пост позитивізм.
Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму К’єркегора. Лише християнство за К’єркегором дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істину, реальність. К’єркегор висуває концепцію екзистенціальної (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних „життєвих” позицій.
В історії філософії настає етап переосмислення її основних принцпів, нового неокласичного типу філософствування. Настає епоха анти раціоналістичного умонастрою. Виникають форми „ірраціоналістичного гуманізму”, які апелюють до підсвідомості.
Тепер істину вбачають в несвідомому. Ставлення філософії до розуму і раціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони не здатні відповідним чином орієнтувати людину в житті та історії. „Філософія мислення” замінює „філософія життя”.
Основа життя, за концепцією Ніцше – це воля. Життя з проявом волі, але не абстрактної світової волі, а конкретної, визначеної волі – волі до влади.
Нцше прагне обґрунтувати культ людини, який ґрунтується на таких положеннях: по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем „волі до влади”, по-друге, існує природня нерівність людей, по-третє, сильна людина природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими моральноправовими нормами.
Для Шпенглера життя – це „доля”. „доля”, „душа”, культура. Культура трактується тим, як організм, який з одного боку характеризуються твердою органічною єдністю, а з другого – відокремлений від інших культурних утворень. Шпленглер виділяє 8 культрур.
У наш час найбільш ірраціоналістичними течіями слід визнати екзистенціанолізм, франкфуртську школу, герменевтику.
Основні принципи неокантіанства ґрунтується на трактуванні філософії виключно як критики пізнання.
Неокантіанство розвивалося двома школами – марбурзькою та баденською.
24. Філософська антропологія, як напрямок сучасної філософії.
В ХХ веке произошло становление специальной отрасли философского знания, которая сложилась в Германии в 20-е годы и занимается изучением человека. Она получила название философской антропологии. Ее основоположником выступил немецкий философ Макс Шелер, а значительный вклад в дальнейшее развитие внести Г.Плесснер, А.Гелен и ряд других исследователей. Появление философской антропологии как специального учения о человеке явилось своеобразным итогом наращивания философского человекознания. В 1928 году М.Шелер писал: "Вопросы: "Что есть человек и каково его положение в бытии?" - занимали меня с момента пробуждения моего философского сознания и казались более существенными и центральными, чем любой другой философский вопрос» Шелер разработал обширную программу философского познания человека во всей полноте его бытия. Философская антропология, по его мнению, должна соединить конкретно-научное изучение различных сторон и сфер человеческого бытия с целостным философским его постижением. Поэтому, по мнению Шелера, философская антропология - это наука о метафизическом происхождении человека, о его физическом, духовном и психическом началах в мире, о тех силах и потенциях, которые им движут и которые он приводит в движение.Основой для выводов философской антропологии стали общие догадки Ф.Ницше о том, что человек не является биологическим совершенством, человек - это нечто несостоявшееся, биологически ущербное. Однако современная философская антропология - это сложное и противоречивое явление, в котором уживается множество школ, соперничающих друг с другом, и часто представляющих настолько противоположные мнения, что выделить в них что-либо общее, кроме внимания к человеку, весьма сложно.Термин «философская антропология» употребляется в двух основных смыслах. Часто под ним называют раздел философского знания, посвященный всестороннему рассмотрению проблемы человека. Вместе с тем, термин «философская антропология» закреплен и за конкретной современной философской школой, главными представителями которой были немецкие философы М.Шеллер, А.Гелен, Г.Плесснер и др.Представители «философской антропологии» выдвинули программу философского познания человека во всей полноте его бытия. Они предложили соединить онтологическое, естественнонаучное и гуманитарное изучение различных сфер человеческого бытия с целостным философским постижением. Принципиальной задачей философской антропологии является разработка проблемы сущности человека. По мнению основателей, философская антропология – это «базисная наука о сущности и сущностном строении человека». Последователь М.Шеллера, Г. - Э.Херстенберг уточняет: «Философская антропология – это учение о человеке с точки зрения бытия самого человека. Тем самым она в корне отличается от всех наук, которые также изучают человека, но делает это с региональных точек зрения: философской, биологической, психологической, лингвистической и т.д.».В чем конкретно «философские антропологии» усматривают сущность человека? В решении этого вопроса их взгляды расходятся. М.Шеллер, полагает, что такой сущностной идеей человека является антропологический дуализм духа и жизни. Сущностное определение человека, с точки зрения немецкого, есть одновременное определение его особого положения в порядке бытия. Соответственно принцип антропологического дуализма будет в качестве сущностной характеристики человека, если будет доказано на основе этого принципа особое положение человека в бытии. И поскольку жизнь как один из способов антропологического дуализма в представлении М.Шеллера является чем-то общим для человека и остального органического мира, то человек может претендовать на особое положение в бытии, если только дух предстанет как нечто принципиальное для жизни.В работе «Положение человека в космосе» статус человеческого бытия выявляется в космической перспективе через соотношение человека с другими формами органичного мира в плане становления и эволюции психического начала: чувственного порыва, инстинкта, ассоциативной памяти и практического интеллекта. Жизнь человека содержит в себе эти формы отношения с миром и в этом смысле человек в принципе не отличается от животного. И.М.Шеллер убежден, «человек – естественный человек есть животное. Он не развился из животного царства, а был, есть и всегда останется животным». Однако между человеком и остальными животным миром, по мнению М.Шеллера, имеется сущностное различие. Это различие обусловлено наличием у человека духа. Наиболее базисно важной характеристикой человеческого духа объявляется его «открытость миру». Животные органы средой обитания, дух же человека преодолевает ограничения среды и выход в открытый мир, осознавая его именно как мир. В силу этой свободы дух способен постичь качественное бытие предметов в их объективном бытии. В силу этого человеческий дух предстанет как объективность. Из этих базовых качеств человеческого духа вырастают такие его составляющие, как способность к интеллектуальному познанию и эмоционально-чувственное отношение к миру.
- 2. Філософія і світогляд
- 3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.
- 4.Історичні типи світогляду та їх характеристика.
- 5. Специфіка міфологічного та релегійного світогляду
- 6.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- 7,8 Основні функції філософії:
- 9. Основне питання філософії
- 10. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- 11. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- 12.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку.
- 13.Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку. Номіналізм та реалізм.
- 14. Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм.
- 15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- 16.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- 17. Класична німецька філософія
- 18.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.
- 19.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- 20. Антропологічний матеріалізм Феєрбаха.
- 21. Про марксизм
- 22.Позитивізм та його історичні форми.
- 23. „Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
- 25. Герменевтика, як метод філософії.
- 26. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- 27. Релігійна філософія. Неотомізм.
- 28. Класичний психоаналіз та неофрейдизм: загальна характеристика
- 29.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- 30, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
- 31. Поняття матерії. Місце матеріалізму в історії філософії.
- 33.Рух як спосіб існування матерії, його форми.
- 34.Проблема свідомості у філософії
- 35,36Структура свідомості, її рівні, функції
- 37. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- 39.Філософський зміст поняття «закон»
- 40. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- 41.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- 42. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.
- 43. Категорії діалектики як універсальні форми мислення
- 45.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
- 46. Суб»єкт і об»єкт пізнання, особливості їх взаємодії
- 47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.
- 48,49.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині.
- 50. Проблема критеріїв істини
- 51.Поняття практики, її форми та роль в пізнанні
- 52.Основні методи нанкового пізнання.
- 53 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації
- 54.Поняття методу та методології.
- 55.Специфіка соціального пізнання
- 56. Поняття суспільства. Розвиток суспільства як природно-історичний процес.
- 57. Природа як передумова розвитку людини і суспільства.
- 58. Поняття «географічне середовище»
- 59. Сутність історчичного процесу.
- 60.Проблема сенсу історії та її цінностей
- 61. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу.
- 62. Екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
- 63.Соціальна структура суспільства.
- 64. Соціальні спільності людей.
- 65. Нація як соціальний феномен.
- 66.Концепція соц.Стратифікації і соц. Мобільності
- 67. Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку.
- 69.Рушійні сили і суб»єкти історичного процесу.
- 71. Проблема періодизації соціальної історії: «формаційний» і «цивілізаційний» підходи.
- 72. Особистість як продукт сусп. Розвитку
- 73. Спосіб виробництва матеріальних благ та його структура
- 74. Продуктивні сили і виробничі відносини, їх сутність та структура
- 75. Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- 76. Політика як явище суспільного життя.
- 77. Політична система суспільства, її структура і функції.
- 78. Держава її походження і сутність.
- 79. «Правова держава» і «громадянське суспільтво»філософський зміст
- 80. Поняття ідеології, її роль в суспільстві.
- 81.Співвідношення соціальної психології і ідеології.
- 82,85. Сутність духовного життя суспільства
- 83,84.Форми суспільної свідомості.
- 87. Поняття культури. Структура і функції культури.
- 88.Основні концепції походження культури
- 89. Культура і цивілізація.
- 90. Культура та Антикульткра.