61. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу.

Поряд із природним середовищем суттєвим фактором розвитку суспільства є народонаселення. Цю сторону природи людини вивчає наука демографія Вона досліджує динаміку чи­сельності населення, міграцію, сім'ю, її склад і розвиток, народжува­ність, смертність, зайнятість, пропорції складу населення за віковими, статевими та іншими ознаками, вступ до шлюбу і розлучення тощо. Об'єкт дослідження демографії — демографічна система, до складу якої входять люди і демографічні відносини. Демографічні відносини, у свою чергу, — це ті відносини, в які вступають люди у багатогранному процесі відтворення населення. Це суто робоче поняття. Воно означає створення сім'ї, народження, міграцію, шлюбні відносини, взаємовідно­сини між поколіннями тощо.Філософське бачення цієї системи сукупності відносин полягає у тому, що демографічна система, по-перше, внутрішньо спрямована на самозбереження, самовідтворення, і, по-друге, це — цілісність, динамічна система, яка змінюється з історичним розвитком суспільства. Найважливіший показник стану народонаселення — народжуваність. Фахівці розрізняють такі коефіцієнти народжуваності. 1) Загальний коефіцієнт народжуваності. Він визначається кількістю народжених на певній території за визначений період, як правило за рік, із розрахунку на 1000 чоловік населення. 2) Спеціальний коефіцієнт народжуваності. Розраховується як відно­шення кількості народжених до кількості жінок дітородного віку. 3) Коефіцієнт шлюбної народжуваності. Показує кількість народже­них із розрахунку на 1000 заміжніх жінок, тобто кількість дітей, наро­джених (за рік) тисячою заміжніх жінок. 4) Сумарний коефіцієнт народжуваності показує середнє число дітей, народжених однією жінкою за весь період її життя. Це своєрідна харак­теристика покоління. Природний приріст населення — різниця між кількістю народжених і померлих на даній території за певний період часу, здебільшого, як ми уже зазначали, за рік. Поряд із коефіцієнтом народжуваності важливим показником стану демографічної системи є характеристика типу відтворення населення. Що таке відтворення населення? Це постійне оновлення поколінь. Для того, щоб кількість населення не зменшувалась, за підрахунками демографів, кожні 100 жінок (сімей) мають народити 260—270 дітей. Зрозуміло, мається на увазі 260—270 народжень протягом всього життя, а точніше, — про­тягом репродуктивного (дітородного) періоду. Дітородний період — це та частина життя жінки, протягом якої вона здатна народжувати дітей. Сьогодні прийнято вважати, що цей вік становить від 15 до 50 років. Є випадки народження дітей і за цими віковими межами, але вони пооди­нокі. Однак мало бути здатною чи здатним — чоловіків це стосується не менше — фізично народити дитину. Важливо, якою буде ця дитина: здоровою чи хворою, здатною до високого фізичного, інтелектуального і духовного розвитку чи ні. Суспільство не може бути байдужим до цих питань. Добре відомо, що як у занадто ранньому, так і у пізньому віці матері збільшується кількість народжень із патологічними відхилення­ми. Це означає, що суспільство, держава, політики, громадськість не можуть нехтувати такими питаннями, зобов'язані піклуватись про ство­рення найбільш сприятливих умов для народження дітей саме у опти­мальному віці. Дослідниками суспільства, економістами, соціологами, політиками часто використовується поняття демографічна ситуація. Це насамперед стан таких демографічних процесів, як народжуваність і смертність, вступ до шлюбу і розлучення (шлюбність), склад і розміщення населення на певній території у відповідний період часу тощо. Демографічна політика — система спеціальних заходів, спрямованих на досягнення у майбутньому бажаного для суспільства типу або рівня відтворення населення. Найбільш відчутно можна впливати на динаміку відтворення населення і на демографічну ситуацію через регулювання або через вплив з боку держави на рівень народжуваності. Від чого залежить рівень народжуваності (у державі, у певному регі­оні, населеному пункті)? Можна виділити десятки факторів. Ось най­важливіші серед них. 1) Демографічний. Враховується наявність відповідної пропорції співвідношення чоловіків і жінок на певній території.2) Економічний. Мова йде про рівень економічного розвитку держави, регіону, сім'ї. 3) Медичний. Береться до уваги рівень здоров'я чоловіків і жінок, наявність відповідних медичних закладів генетичних консультацій тощо.4) Соціальний. Визначається рівень і умови життя людей, наявність системи охорони здоров'я населення, житла, дитячих дошкільних за­кладів, шкіл, розвинутої інфраструктури суспільства. 5) Правовий. Розглядається рівень певного законодавчого захисту сім'ї, матері і дитини. 6) Психологічний. Аналізуються особливості ставлення чоловіків і жінок — потенційних батьків до норми народжуваності у сім'ї з ураху­ванням особливостей їхньої психіки, ситуації в сім'ї. 7) Етичний. Зважається на ставлення батьків до дітей, до кількості їх у сім'ї, на наявність чи відсутність допомоги з боку бабусь і дідусів у догляді та вихованні онуків, вирішення інших питань, що спираються не тільки на почуття, а й на відповідні норми моралі. 8) Екологічний. Враховується стан навколишнього середовища, який безпосередньо впливає на рівень народжуваності у тому чи іншому ре­гіоні. Особливо гостро це відчуває населення Київської, Житомирської, Чернігівської та інших областей України, які зазнали значного радіо­ активного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС у 1986 р. 9) Тип культури, традиції. Добре відомо, що в Узбекистані, Турк­менії, деяких інших країнах вважається нормою, коли у сім'ї народжу­ється 6—8—10 дітей. Водночас у великих європейських містах, і зокрема в Києві, ця норма — одна—дві дитини. Названі фактори не є однорядними або однопорядковими. Окремі з них мають інтегративний характер, наприклад, соціальний, психологіч­ний, етичний, екологічний. Вони взаємопов'язані і розглядати їх окремо можна лише умовно.

В останні десятиріччя в Україні, як і в усьому цивілізованому світі, спостерігається тенденція до зниження народжуваності. На території колишнього СРСР у 1965—1966 роках на 100 жінок репродуктивного віку припадало 246 народжень. У 1980—1981 роках — 224. У 1988 — 245. А для забезпечення розширеного відтворення населення потрібно 260— 270 народжень. Такий рівень народжуваності у кращому випадку лише забезпечує заміну поколінь, але не зростання кількості населення. Ос­танніми роками в Україні кількість населення навіть знижується. Харак­терно, що це відбувається паралельно з помолодшанням мам. У 1959— 1960 роках найбільша кількість дітей, народжених жінками у віці від 20 до 34 років, у 1990 — від 15 до 29 років. Це дещо небезпечна тенденція для держави і для нації.

У чому причини зниження народжуваності у багатьох країнах світу? Це гостре питання привертає увагу демографів, урядовців і політиків. А якщо брати до уваги нерівномірність зниження народжуваності у різних регіонах світу або у таких суперімперіях, якою був колишній Радян­ський Союз, то стає зрозумілим, що деяким "великим" націям у перспек­тиві загрожує зникнення. І це не може не турбувати провідних ідеологів державних націй, вони проявляють велику увагу до кількісного складу своєї нації.