79. «Правова держава» і «громадянське суспільтво»філософський зміст
Саме поняття "суверенна національна держава" містить у собі чіткий взаємозв'язок складових елементів "суверенна" і "національна", що характеризують системну сукупність якостей даного державного устрою. Виходячи з досвіду світового національно-державного будівництва і актів міжнародного співтовариства, що фіксують і закріплюють суверенність національних, державних і особистих прав, під суверенітетом слід розуміти сукупність повновладдя нації і прав, які гарантують незалежність особи. Суверенітет нації відбивається насамперед у можливостях її вільного політичного самовизначення, в правах нації на територію, що історично склалася і яку вона займає споконвіку, її природні ресурси і копалини, а також у верховенстві її законодавства та обраної державної влади, у національному громадянстві. Суверенітет людини відбивається в реальних правах на життя і незалежність світогляду, гарантіях проти насильства і голоду, захисті самостійності особи в цілому. Як бачимо, суверенітет взагалі, що поділяється на суверенітет нації і суверенітет особи, — не просто родове поняття щодо цих двох окремих видів суверенітету, а неподільна синкретична сукупність суверенітету нації і особи, коли і нація вільно самовизначається, і особа не боїться за життя і незалежність світогляду.У політико-правовому плані поняття "суверенітет" як норму державного життя правомірно уявляти у вигляді парадигм "суверенітету факту" і "суверенітету визнання" (або "суверенітет згоди") як двох панівних у різні епохи і у різних політичних системах типів реалізації базисної формули суверенітету. "Суверенітет факту" відповідає такому положенню, коли світове співтовариство держав своїм визнанням лише ратифікує сам факт самоутвердження і життєстійкості будь-якого режиму, який примушує рахуватися з собою як з реальною силою. Для "традиційних" міжнародних систем, де панує "суверенітет факту", характерне жорстке розмежування сфер зовнішньої і внутрішньої політики: остання є справою суверенних режимів, що не допускають втручання у свої домашні справи. "Суверенітет визнання" відбиває тенденції таких епох і систем, у рамках яких сила і стабільність кожної суверенної держави залежить від сили і стабільності світового співтовариства в цілому. За таких умов норми політичної поведінки, що демонструють прихильність духу згоди, превалюють над свавіллям і ціннісним сепаратизмом окремих режимів, а межі між зовнішньою і внутрішньою політикою розмиваються.
Федеративні та конфедеративні моделі поділеного суверенітету — типові представники парадигми "суверенітету визнання". У міжнародних справах така парадигма виявляється лідируючою дуже рідко. Загальновідомими її прикладами можуть бути нетривальний період Священного Союзу у Європі XIX ст., а також відносини між країнами Заходу, передусім членами ЄС у наш час.
Громадянське суспільство. Вище ми з'ясували, що національна держава завжди — більшою чи меншою мірою — є виразником загальної волі своїх громадян. Якщо ця "загальна воля" торкається тільки кола питань, які мають справді загальногромадянський інтерес (захист країни від зовнішньої загрози, підтримка стабільного економічного розвитку тощо), і в той же час забезпечує вільне вирішення громадянами їхніх приватних проблем, то перед нами, з одного боку, демократична держава, а з іншого — громадянське суспільство. Якщо ж держава поширює свою волю на всі сфери життєдіяльності людини і різко обмежує громадянське суспільство, — перед нам тоталітарний устрій, який робить спробу поставити у "рамки" не тільки суспільне, а й приватне життя, дозволяючи одне, караючи інше, забороняючи третє.
Зміст поняття громадянського суспільства включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, тобто економічні, моральні, культурно-духовні, релігійні, національні. Громадянське суспільство — це сфера спонтанного самовиявлення вільних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання та довільної регламентації з боку органів державної влади.
Економічною основою громадянського суспільства є власність в усій багатоманітності її форм, насамперед приватна, кооперативна, асоційована, колективна тощо. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої не може бути ні політичної, ні соціальної свободи. І чим розвинутіше громадянське суспільство, тим ефективніша соціальна забезпеченість індивіда, тим ширші його можливості для самореалізації в різних сферах суспільного життя.
Громадянське суспільство — це постійно функціонуюча організація людей, об'єднаних навколо самостійно обраних моральних і політичних цілей, на яку держава, незважаючи на її владні орієнтації, не може справляти свого підпорядковуючого впливу. Воно гарантує законом кожній людині вільний вибір свого економічного буття, утверджує пріоритет прав людини, виключає монополію однієї ідеології, одного світогляду, гарантує свободу совісті. В політичному житті таке суспільство надає всім громадянам реальні можливості для участі в державних і суспільних справах. Тут держава і громадянин пов'язані взаємною відповідальністю за верховенство демократично прийнятих законів, за долю своєї Батьківщини.
Які ж перспективи громадянського суспільства в Україні? Як відомо, в Конституції Української держави є певні положення, що стосуються теми громадянського суспільства і держави. Головними засадами, на яких має грунтуватися громадянське суспільство, є свобода, рівноправність, самоорганізація і саморегулювання. Держава ж підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на гарантування рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості.
Реально в Україні вже є громадянське суспільство: за кількістю політичних партій і громадських організацій ми, певне, не поступаємося найдемократичнішим країнам світу; у нас є порівняно розвинута публічна сфера, продекларована свобода приватної власності і ринок "втягує" все нові й нові прошарки населення. Складніше справа виглядає, на нашу думку, з головним — етносом громадянського суспільства, громадянином, орієнтованим на високі моральні цінності та зразки поведінки. На жаль, у суспільстві, з одного боку, ще панує право сильного і жадоба до зиску за будь-яку ціну, з іншого — політична апатія, утриманська свідомість, прагнення до повернення під владу "сильної руки". Отже, створення громадянського суспільства в Україні потребує насамперед морального відродження, реконструкції почуття солідарності і відновлення людської гідності. Іншого шляху, мабуть, немає.
Одним із головних інститутів політичної системи є політичні партії. Як суб'єкти владних відносин, вони великою мірою визначають динаміку і спрямованість політичного життя суспільства, надають політичним відносинам і процесам інтегрованого і стабільного характеру розвитку. Проте в структурі самого суспільства політичні партії посідають специфічне місце на стику між громадянським суспільством і державою, звідси і їхня роль як з'єднучої ланки між ними. З одного боку, вони привносять У громадянське суспільство значний елемент політизації, тобто того, що характерне для сфери держави. З іншого боку, партії у зв'язку з своєю політичністю мають тенденцію (особливо у разі приходу до влади) до одержавлення, що негативно впливає на громадянське суспільство. Прикладом такої долі громадянського суспільства при монопольному одержавленні влади партією є післяжовтневий досвід колишнього СРСР.
- 2. Філософія і світогляд
- 3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.
- 4.Історичні типи світогляду та їх характеристика.
- 5. Специфіка міфологічного та релегійного світогляду
- 6.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- 7,8 Основні функції філософії:
- 9. Основне питання філософії
- 10. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- 11. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- 12.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку.
- 13.Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку. Номіналізм та реалізм.
- 14. Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм.
- 15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- 16.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- 17. Класична німецька філософія
- 18.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.
- 19.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- 20. Антропологічний матеріалізм Феєрбаха.
- 21. Про марксизм
- 22.Позитивізм та його історичні форми.
- 23. „Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
- 25. Герменевтика, як метод філософії.
- 26. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- 27. Релігійна філософія. Неотомізм.
- 28. Класичний психоаналіз та неофрейдизм: загальна характеристика
- 29.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- 30, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
- 31. Поняття матерії. Місце матеріалізму в історії філософії.
- 33.Рух як спосіб існування матерії, його форми.
- 34.Проблема свідомості у філософії
- 35,36Структура свідомості, її рівні, функції
- 37. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- 39.Філософський зміст поняття «закон»
- 40. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- 41.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- 42. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.
- 43. Категорії діалектики як універсальні форми мислення
- 45.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
- 46. Суб»єкт і об»єкт пізнання, особливості їх взаємодії
- 47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.
- 48,49.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині.
- 50. Проблема критеріїв істини
- 51.Поняття практики, її форми та роль в пізнанні
- 52.Основні методи нанкового пізнання.
- 53 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації
- 54.Поняття методу та методології.
- 55.Специфіка соціального пізнання
- 56. Поняття суспільства. Розвиток суспільства як природно-історичний процес.
- 57. Природа як передумова розвитку людини і суспільства.
- 58. Поняття «географічне середовище»
- 59. Сутність історчичного процесу.
- 60.Проблема сенсу історії та її цінностей
- 61. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу.
- 62. Екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
- 63.Соціальна структура суспільства.
- 64. Соціальні спільності людей.
- 65. Нація як соціальний феномен.
- 66.Концепція соц.Стратифікації і соц. Мобільності
- 67. Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку.
- 69.Рушійні сили і суб»єкти історичного процесу.
- 71. Проблема періодизації соціальної історії: «формаційний» і «цивілізаційний» підходи.
- 72. Особистість як продукт сусп. Розвитку
- 73. Спосіб виробництва матеріальних благ та його структура
- 74. Продуктивні сили і виробничі відносини, їх сутність та структура
- 75. Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки
- 76. Політика як явище суспільного життя.
- 77. Політична система суспільства, її структура і функції.
- 78. Держава її походження і сутність.
- 79. «Правова держава» і «громадянське суспільтво»філософський зміст
- 80. Поняття ідеології, її роль в суспільстві.
- 81.Співвідношення соціальної психології і ідеології.
- 82,85. Сутність духовного життя суспільства
- 83,84.Форми суспільної свідомості.
- 87. Поняття культури. Структура і функції культури.
- 88.Основні концепції походження культури
- 89. Культура і цивілізація.
- 90. Культура та Антикульткра.