55.Специфіка соціального пізнання

Людство ще не знайшло більщ-менш прийнятної і обгрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому,над визначенням якості феномена соціального треба міркувати, розпо­чинаючи із встановлення елементарно незаперечних фактів і піднімаю­чись до вершин осягнення глибинних якостей його природи й суті.

Первинна якість соціального осягається через усвідомлення доко­рінної відмінності даного феномена від природно-тваринного світу. Таку відмінність відзначали майже всі філософи: від Конфуція до наших су­часників. Вона постійно підкреслюється в художній літературі, публіци­стиці, історичних, етносоціальних та інших наукових дослідженнях. Ха­рактерно, що в біологічному розрізі принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Тварина і людина "зроблені" з одного й того ж "матеріалу", за однаковою "технологією" та аналогічними зразками: го­лова, кінцівки, внутрішні органи тощо. Проте різниця між ними прин­ципова. Людина і тварина — це зовсім різні істоти, як небо і земля. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів людини і тварини, конститу­цією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можна знайти безліч принципових відмінностей. Однак головна відмінність полягає в іншому: в способі життя. Тваринне життя здійснюється при­родним чином, тобто як існування. Людське — суспільним, соціальним як життєдіяльність.

Суспільне життя — це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-істо­ричних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяль­ності як способу свідомого перетворення дійсності.

Вся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотні­шою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідо­мий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довко­лишньої дійсності — такий рівень свідомості притаманний навіть тва­ринному світу, — а й у здатності розмірковувати над зовнішніми обста­винами, над своїми зв'язками з ними та з іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе (Х.Ортега-і-Гассет) з метою усвідомлення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі. Саме "здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, шоб досягнути злагоди з собою й зрозуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді цінує і що ненавидить", — на думку Х.Ортеги-і-Гассета, поста­нь у якості тих фундаментальних домінант, які відрізняють людину як особливу істоту від іншого живого світу.

Людська властивість самозаглиблення — саморефлексії, як усвідом­лення свого відмінного, особливого існування, має діяльний суспільний характер і джерело виникнення. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме це, власне, і постає передумовою виділення людиноподібної істоти з природно-тваринного світу й вихідним пунк­том розбудови нею власного світу — соціального. Зміст і характер люд­ського життя визначається, зрештою, способом людської діяльності, од­ним з головних чинників якого є засоби виробництва — знаряддя діяль­ності. Це перше й головне чуттєво-практичне і духовно-абстрактне усві­домлене узагальнення відмінності людини від іншого природного світу. Іншим, не менш важливим чинником, стало спілкування людей засобами мови та інших символічних форм культури.

Таким чином, соціум є особливий спосіб життя особливих істот — людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкуван­ня, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до ство­рення відмінного від природного предметно-духовного світу культури. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. У цьому зв'язку соціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою. Головною його ознакою є предметність. Соціум — це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі. Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріа­лу. У цьому вимірі предметність є продовженням природи. В предметах, що оточують людину як культурне середовище, немає нічого надпри­родного. І, разом з тим, предмети докорінно відрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльності опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу і заглиб­лення в себе.

У процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки між со­бою. Спілкування (взаємодія, суспільні відносини), як і діяльність, є необхідною і всезагальною умовою формування і розвитку соціальності. На запитання, що таке соціум, можна відповісти: це діяльне спілкування людей. Воно органічно вплетене в людську діяльність, відповідає різно­манітним видам діяльності і постає як її передумова, бо саме через спілку­вання налагоджуються і осмислюються необхідні для діяльності зв'язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від поко­ління до покоління.