6.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.

Відносини між філософією і наукою складні і суперечливі. Для з'ясування їх глибини і своєрідності можна користуватися виразами від і до або ще ні і вже ні. Інакше кажучи, відділити їх так складно, як визначити межі, в рамках яких філософія - уже не релігія, але ще не наука. Філософія прокладає шлях від релігії до науки, несучи образ і подібність того й іншого. Філософія, як наука, щось вивчає, будучи спорідненою з релігією - вчить. Філософія має дескриптивний (описовий, пояснювальний) характер і нормативний (розпорядчий). Вислови: від і до, ще ні і вже ні мають два розуміння: логічний та історичний. Використовують їх у логічному розумінні, коли говорять, що людина вже не звір, але ще й не ангел. У просторовому розумінні вислови вживаються як характеристики перехідних станів: юнак уже не підліток, але ще й не муж (чоловік зрілого віку). Обидва розуміння застосовуються філософією. Перехід від релігії до філософії і від філософії до науки, якщо мати на увазі логічний аспект, є трансформацією основоположного початку, джерела, а саме: здійснюється рух від віри до розуму (знання), від життя емоційно насиченого, до життя, що ґрунтується на розрахунку, критиці, аналізі. Філософія, залишаючись ще на ґрунті неясних сподівань, інтуїтивних прозрінь і відкриттів, набуває вже логічної суворості, доказовості і можливості публічного (об'єктивного) розгляду.

В історичному аспекті релігія передує філософії, а філософія передує науці. Та було б спрощеним логічне та історичне слідування розглядати як заміну і витіснення. Філософія своїм виникненням не заміняє релігію, а наука не витісняє філософію. Розвиток іде через збагачення культури. І все-таки в житті європейської цивілізації легко виявляються історичні пріоритети, тобто домінування того чи іншого елементу. На це вперше звертає увагу французький філософ Анрі Клод Сен-Сімон. Слідом за ним співвітчизник Огюст Конт сформулював спостереження: закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства. На першій, теологічній, стадії все пояснюється міфологічними і релігійними уявленнями. На другій, метафізичній, або філософській, стадії надприродні сили заміняються природними. Природа береться сама по собі. У поясненні формуються категорії, сутність, причина та ін. Нарешті, на третій, позитивній, або науковій, стадії знову відбувається заміна засобів пояснення. Пояснення стають конкретними і ясними. Виникає, формується поняття факт і як зв'язок факті» - закон. Огюст Конт вважав, що в третю стадію європейська інтелектуальна історія вступила в XIX ст. Почався тріумфальний хід науки, що поступово витісняє релігію і філософію. У сучасних умовах закон трьох стадій Огюста Конта є лише історичний інтерес. Цікаве спостереження покладене в основу напряму позитивізм. З точки зору позитивістів, називати напрям філософським некоректно, тому що суть у запереченні будь-якої пізнавальної цінності філософії. Підстава заперечення - невизначеність філософії, до її недоліків належить відсутність чіткості і обмеженості у постановці проблем, розпливчастість аргументації, зловживання багатосмисловими і туманними виразами. Філософія проголошена зведенням метафізичних спекуляцій, логічних суперечностей і лінгвістичних конструкцій, що взагалі не мають змісту. Необхідно очистити мову і мислення. Інтелектуальна санітарія зводилася до переведення дійсних проблем, інтуїтивно нащупаних філософією, у чіткі аргументовані наукові формулювання.

Багатообіцяна програма захопила немало відомих учених - математиків, логіків, фізиків, біологів. Проте, як будь-яке спрощення і спрямовуючий рух життя, позитивізм теж приречений. У 60-ті роки XX ст. позитивізм повністю себе вичерпав, став швидко втрачати значення. Але все, що з'являється в історії і якийсь час живе, зали­шає вклад і є повчальним. Кожному, хто серйозно збирається філософствувати, корисно зрозуміти, що мова - інструмент, виготовлений для спілкування, і людина має навчитися оволодівати мовою, спілкуватися, працювати. Причому мова - інструмент, засіб спілкування, може виявитися неадекватним новій ситуації — матеріалу або проблемі, що раніше не виникала. Отже, проблема розуміння потребує удосконалення мови - інструмента, засобу спілкування. Адже мова - це, насамперед, і засіб комунікації. Невизначеність мови повинна бути достатньою, щоб надати філософу творчу свободу, але не такою, щоб полонити мовними конструкціями, тобто мислителем у собі.