41.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.

Ще Геракліт помітив, що все в світі складається з протилежностей. Їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внутрішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука нама­гаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність. Боротьба протилежностей є загальною, вона ста­новить, за Гераклітом, справжню справедливість і є умовою існування упорядкованого космосу.

Закон єдності та боротьби протилежностей відображає фундамен­тальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси мають суперечливі моменти тенденції, сторо­ни, що борються і взаємодіють між собою. Для з'ясування сутнісних моментів закону необхідно розглянути ряд категорій, що його конкрети­зують. Почнемо з поняття тотожності. Тотожність — це рівність пред­мета самому собі. Розрізняють два види тотожності: 1) тотожність одно­го предмета; 2) тотожність багатьох предметів (процесів, явищ тощо). У реальній дійсності предмет завжди виступає як єдність тотожності й відмінності, які взаємодіють, даючи поштовх рухові. У будь-якому кон­кретному предметі тотожність і відмінність є протилежностями, які, взає­модіючи, зумовлюють одна одну. Взаємодія цих протилежностей, як пи­сав Гегель, є суперечністю. Таке розуміння суперечності є її категорійним філософським визначенням.

Уявлення про джерело розвитку виходить із визнання самосуперечливості усього сутнього. В категорії "суперечність" як взаємодії проти­лежностей була знайдена адекватна форма відображення у мисленні внут­рішнього джерела руху і розвитку у природі, суспільстві і мисленні. У філософській літературі розрізняють поняття "джерело розвитку" і "ру­шійна сила розвитку". При цьому виходять з того, що існують безпосе­редні, внутрішні причини розвитку й опосередковані, зовнішні. Перші є джерелом розвитку, другі — рушійними силами.

Суперечності не є стабільними. їхні зміни пов'язані з набуттям у процесі свого розвитку певної специфіки. У зв'язку з цим розрізняють такі форми суперечностей: 1) тотожність-відмінність; 2) відмінність; 3) суттєва відмінність; 4) протилежність тотожність-відмінність як зарод­кова "ембріональна" суперечність; відмінність як щось; суттєва відмінність як відмінність по суті; протилежність як нетотожність. Такі форми супе­речностей притаманні усім процесам розвитку.

Соціальний конфлікт — це взаємодія різних соціальних груп, спільнот, інтереси яких взаємно протилежні і не знаходять розв'язання на спіль­ній основі. Поняття "антагонізм" дає уявлення про одну з форм су­перечностей, котра характеризується гострою, непримиренною бороть­бою ворогуючих сил, тенденцій, напрямів. Ним позначають супереч­ності, котрі не можуть бути розв'язані в рамках того процесу, де вони виникли і розвиваються. Для цього необхідні нові основи, інші рамки. Антагонізм у суспільстві означає нерозв'язуваність соціальних супереч­ностей у межах старої якості. Соціальні антагонізми в процесі свого роз­витку проходять відповідні фази: виникнення, розгортання, загострення, розв'язання на іншій якісній основі. У природі відбувається процес взаємознищення. Соціальні антагонізми не є стабільними. За певних умов вони перетворюються на такі, що розв'язуються. Нічого подібного в живій природі з антагонізмами не відбувається. Взагалі соціальні анта­гонізми — явище унікальне, неповторне, притаманне лише суспільству.