§ 3. Порівняльно-правовий метод у науці адміністративного права
Сутність і призначення порівняльного правознавства
Порівняльно-правовий метод у науці адміністративного права можна вважати досить давнім і водночас «молодим» засобом наукового освоєння державно-правової дійсності.
Методи порівняльного дослідження відомі з античних часів. Наприклад, Арістотель (384—322 pp. до н. е.), аби зробити висновки щодо закономірностей політичної організації суспільства, зібрав, порівняв та проаналізував конституції 158 грецьких та «варварських» міст.
І хоча в добу середньовіччя порівняльний метод у правознавстві майже не використовувався внаслідок панування метафізичного мислення, вже на початку XVIII ст. масове наукове усвідомлення соціально-правових явищ до певної міри реанімувало порівняльне правознавство, яке з цього часу поширювалося дедалі більше1.
У 1900 р. відбувся перший Міжнародний конгрес порівняльного права, у вересні 1924 р. була заснована Міжнародна академія порівняльного права (м. Гаага). У багатьох країнах світу з розвинутою системою наукових, навчальних юридичних інституцій та спеціалізованих дослідницьких установ існують центри, асоціації, інститути порівняльного права та інші установи (наукові, професійні, громадські), які так чи інакше пов'язані з вивченням світових правових систем і використанням методів порівняльно-правових досліджень. Сформувалася певна система знань, яка дістала назву «порівняльне правознавство».
Незважаючи на це, дискусія з основного теоретичного питання — чи вважати порівняльне правознавство самостійною галуззю юридичної науки, чи розглядати його лише як один із методів наукового дослідження, розпочата на початку XX ст., не закінчилася й сьогодні.
В Україні порівняльні наукові дослідження проводяться в багатьох науково-дослідних інститутах, курси порівняльного правознавства як навчальної дисципліни запроваджені в навчальних закладах, а вчені, які так чи інакше використовують компаративістику (цей термін часто використовується як синонім порівняльних досліджень), об'єднані в рамках Асоціації міжнародного права.
У науці адміністративного права порівняльне правознавство як напрям наукових досліджень і наукова дисципліна тільки формується. На жаль, вітчизняні наукові розробки з порівняльного правознавства у сфері адміністративного права є нечисленними, а відповідні наукові дисципліни запроваджені тільки в деяких навчальних закладах. Це пов'язано з тим, що наукові дослідження порівняльного аспекта адміністративно-правових систем зарубіжних країн майже не проводилися, а порівняльне вивчення окремих інститутів адміністративного права різних країн не мало комплексного, системного характеру.
Недоліки в проведенні компаративістських досліджень у галузі адміністративного права залишаються і сьогодні. І хоча деякі дослідження в країнах СНД мають важливе порівняльне значення, їх не можна повною мірою віднести до порівняльного правознавства як частини науки адміністративного права. Наприклад, у науковому посібнику «Адміністративне право зарубіжних країн», що вийшов у Москві 1996 р. за редакцією професора А. М. Козиріна, вміщено важливу інформацію про адміністративне право деяких країн, проте елемент порівняння цих систем майже відсутній1. Тому навряд чи його можна вважати прикладом порівняльного правознавства.
Отже, глибоких наукових досліджень порівняльного характеру адміністративно-правових інститутів немає не тільки в Україні, а й на теренах СНД. Тому можна вважати, що порівняльне правознавство як наукова дисципліна переживає процес становлення.
Призначення порівняльного правознавства у сфері управлінської діяльності держави полягає у вивченні змісту, обсягу та характеру сфери адміністративно-правового регулювання в зарубіжних країнах з метою вдосконалення механізмів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в Україні. Вітчизняна наука адміністративного права використовує порівняльне правознавство для досягнення своїх наукових цілей та вироблення конкретних практичних рекомендацій. Завдяки цьому відбувається глибше проникнення в процеси і явища правової сфери; виникає можливість визначити характер впливу зарубіжного досвіду на національну правову систему.
Ігнорування наукового потенціалу порівняльного правознавства у сфері адміністративної діяльності в сучасних умовах може призвести до штучної ізоляції, замкненості національної правової системи та навіть до її протиставлення світовим тенденціям. Використання ж порівняльно-правового аналізу дає змогу уникнути багатьох юридичних помилок і неправильних політичних і правових рішень.
Завданнями порівняльного правознавства у сфері адміністративного права є:
- інформаційні — отримання достовірної інформації про розвиток і функціонування адміністративно-правових систем інших країн;
- пізнавальні — аналіз та оцінка зарубіжних адміністративно-правових систем і національних особливостей адміністративно-правової сфери;
- аналітичні — визначення коренів та витоків правових явищ зарубіжних адміністративно-правових систем та визначення тенденцій і напрямів їх розвитку з метою прийняття адекватних правових рішень у рамках національної системи права;
- інтегративні — визначення напрямів гармонізації та зближення національних адміністративно-правових систем із світовими адміністративно-правовими системами;
- аналітико-критичні — визначення та наукова критика негативних явищ у національній адміністративно-правовій системі та в системах адміністративно-правового регулювання зарубіжних країн. За радянських часів одним із завдань порівняльного правознавства була також пропаганда соціалістичного типу правового регулювання суспільних відносин, у тому числі у сфері адміністративної (управлінської) діяльності. На нашу думку, таке завдання не має відношення до науки порівняльного правознавства, і тому за сучасних умов подібна «пропагандистська навантаженість» не може розглядатись як завдання науки адміністративного права.
Інтегративні процеси, що відбуваються в політичній, економічній, соціально-культурній сферах суспільства, зумовлюють високі вимоги до порівняльного правознавства у сфері адміністративного права. Важливого значення набуває визначення сфер, де результати порівняльного правознавства мають ефективно використовуватися. Це насамперед законотворча діяльність держави в галузі регулювання адміністративно-правових відносин; процес тлумачення законів та інших нормативних актів адміністративно-правового характеру; механізм регулювання відносин державних органів з громадянами; пра-возастосовча практика; визначення адміністративно-правового статусу суб'єктів підприємництва та ін. Результати порівняльних адміністративно-правових досліджень можуть використовуватися в наукових дослідженнях, у навчальному процесі та вихованні управлінських кадрів. Важливого значення набувають результати порівняльно-правових досліджень у діяльності міжнародних ораганізацій та міждержавних об'єднань, членом або учасником яких є Україна.
Незважаючи на важливість порівняльно-правових досліджень, їх використання в науковій, освітній та практичній діяльності є досить складним інтелектуальним процесом, який має ґрунтуватися на певній методології порівняльного правознавства. Найпоширенішим недоліком при цьому є те, що порівняльне правознавство в будь-якій сфері часто-густо тлумачиться спрощено, коли для аналізу використовується недостовірна інформація, поверхово тлумачаться отримані відомості про правові акти, правові аналогії здійснюються інтуїтивно, а в подальшому відбувається «підгонка» світового досвіду до розв'язання політичних цілей та завдань в Україні.
Досить часто поза увагою дослідників залишаються вимоги системного, комплексного аналізу, коли необхідно враховувати економічні, соціальні та політичні фактори правотворчості та правозас-тосування при порівнянні різних адміністративно-правових систем, галузей законодавства, окремих законів та індивідуальних нормативних актів.
Методологія порівняльного правознавства у сфері адміністративно-правового регулювання схематично може бути зведена до декількох важливих методологічних принципів.
По-перше, мають бути правильно обрані об'єкт порівняльного аналізу й критерії порівняння. Це передбачає науково обгрунтоване визначення функціональних, територіальних та історико-культурних критеріїв порівняння адміністративної діяльності. Помилковим є порівняння окремих інститутів і навіть окремих норм з метою визначення напрямів вітчизняної правотворчої діяльності без урахування загальноправового, економічного, політичного та іншого контексту.
По-друге, необхідно враховувати об'єктивні умови та фактори, які обумовлюють дію тих чи інших правових інститутів, норм, принципів регулювання в адміністративно-правових системах різних країн. Адже зовнішньо схожі явища в адміністративно-правовому регулюванні можуть мати докорінні відмінності.
По-третє, науково-правові концепції, які покладені в основу адміністративно-правового регулювання в зарубіжних країнах, не можуть бути прямо запозичені для використання в нормотворчій діяльності будь-якої країни, зокрема в Україні. Ці концепції мають бути адаптовані до теоретико-правової бази нормотворення, яка вже склалася. Наприклад, утворення якихось адміністративних структур не буде методологічно виправданим, якщо воно базуватиметься на механічному запозиченні досвіду функціонування однотипних адміністративних структур, які ефективно діють в інших правових системах. Ефективність їх використання повинна обов'язково попередньо оцінюватися та порівнюватися з теоретико-методологічною основою вітчизняної адміністративної науки незалежно від того, чи є ці структури вочевидь ефективними в інших правових системах. На жаль, це методологічне положення дуже часто — через різні причини — ігнорується, що призводить до неефективності діяльності органів управління, організація й механізм функціонування яких були механічно запозичені з інших адміністративно-правових систем.
По-четверте, поняття, терміни та юридичні конструкції, які використовуються в зарубіжних адміністративно-правових системах, мають бути співставлені з відповідними ж конструкціями, поняттями й термінами, які вже розроблені вітчизняною адміністративною наукою. Неприйнятним є використання запозичених з іноземного законодавства понять і термінів, які хоча зовнішньо й схожі із сталими категоріальними рядами вітчизняної науки адміністративного права, але мають специфічне значення в зарубіжних адміністративно-правових системах, а головне — відображають подекуди зовсім різні правові явища.
По-п'яте, необхідним етапом дослідження є визначення результатів порівняльного аналізу зарубіжних адміністративних систем з точки зору можливостей їх використання у вітчизняній нормотворчій діяльності та у правозастосовчій практиці. Причому позитивним результатом порівняльно-правового аналізу може бути й висновок про неможливість застосування тих чи інших інститутів, правових норм чи наукових конструкцій в практиці функціонування національної правової системи.
Отже, порівняльне правознавство в науці адміністративного права може виконати свої завдання лише за умови, що порівнювані адміністративно-правові явища мають схожі правові властивості, які характеризуються понятійною єдністю і притаманні різним проявам (формам) однієї правової сутності.
Основні вимоги порівняльного аналізу в адміністративному правознавстві
Ключовою такою вимогою є розуміння загальних тенденцій у адміністративній діяльності та в механізмах її правового регулювання в зарубіжних країнах. До таких тенденцій належить зростання в зарубіжних країнах кількості структурних підрозділів системи виконавчої влади та ускладнення зв'язків між цими підрозділами.
Іншою тенденцією є збільшення кількості соціальних проблем, зокрема глобального характеру, які можуть бути вирішені тільки зусиллями адміністративної влади та за допомогою державних бюджетів, підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади, а також координація зусиль та налагодження взаємозв'язків з адміністративними системами інших країн. До таких глобальних проблем можна віднести контроль навколишнього середовища, утворення світових комунікаційних систем, розвиток всесвітнього транспорту, контроль за ядерною зброєю, координацію антитерористичної діяльності тощо.
Важливою тенденцією адміністративно-правового регулювання діяльності державних адміністрацій є посилення контролю громадськості не тільки за результатами, а й за самим процесом державного управління, хоча в різних країнах ступінь і ефективність цього контролю різні. Як загальну тенденцію треба також відзначити зростання впливу на адміністративну діяльність комплексних чинників, таких, як економічні, політичні, культурні (ідеологічні) процеси.
Використання методів порівняльного аналізу в адміністративному правознавстві буде методологічно виправданим, якщо будуть визначені також регіональні особливості утворення та функціонування адміністративного апарату в різних країнах. При цьому необхідно порівнювати особливості конкретної адміністративно-правової системи (зокрема в Україні) не тільки із світовими тенденціями в цій сфері, а й з особливостями адміністративно-правового розвитку регіону, до якого належить та чи інша держава. Так, Україна повинна розглядатися в порівняльно-правовому аспекті з країнами Європи, тобто в рамках особливостей європейського регіону. Серед останніх слід відзначити тривалий вплив християнської релігії та моралі на адміністративно-правову систему і відповідно на основні тенденції адміністративної діяльності держави. Причому Західна та Центральна Європа перебувала під впливом переважно католицизму, а Україна та інші країни колишнього Радянського Союзу — православ'я, ставлення якого до держави та адміністративної діяльності слід враховувати як регіональну особливість.
Важливою тенденцією формування адміністративної (управлінської) системи є суттєвий вплив французької адміністративної моделі часів Наполеона на більшість країн Західної Європи, які після закінчення наполеонівських війн не ліквідували повністю нав'язаної їм моделі управління суспільством, а навпаки, вдосконалювали й поширювали її. Недаремно адміністративну модель Західної Європи інколи називають «наполеонівською» або «французькою».
Для формування сучасної адміністративної системи європейських країн велике значення мали філософські ідеї щодо політичної організації суспільства та ролі держави у розв'язанні соціальних завдань. Це, зокрема, концепція Макса Вебера. Державні діячі та високі урядовці у Західній Європі на концептуальному рівні керувалися моделлю державної адміністрації, розробленою М. Вебером на основі аналізу структури та діяльності прусської бюрократії часів Бісмарка, а веберівська ідея «ідеальної бюрократії» була панівною впродовж багатьох років. Тим більше, що успішна адміністративна практика «залізного канцлера» Німеччини тільки посилювала цей вплив.
Натомість у Східній Європі на формування адміністративних структур та характер адміністративної діяльності значний вплив справили марксистські ідеї та їх практична реалізація починаючи з 1917 р. Центральна Європа перебувала під ідеологічним впливом як марксистської ідеології, так і веберівських ідей, а тому адміністративні моделі країн цього регіону мали значну специфіку в різні історичні періоди.
Такі регіональні особливості повинні враховуватися у порівняльно-правових дослідженнях, а головне — запровадженні їх результатів у адміністративно-правову практику, що є важливим завданням науки адміністративного права. Не усвідомлюючи ідеологічно-філософського підґрунтя формування адміністративної системи, неможливо порівнювати основні інститути адміністративного права.
Отже, порівняльне адміністративне правознавство слід розглядати як певну систему принципів і методів дослідження досить специфічних об'єктів — механізмів адміністративно-правового регулювання публічно-управлінської діяльності в різних країнах. Результати таких досліджень повинні використовуватися в законотворчій та правозастосовчій діяльності держави, а також: у навчальному процесі при вивченні системи адміністративного права в Україні. Це передбачає усвідомлення інтегративних зв'язків адміністративно-правового регулювання суспільних відносин національного та світового рівнів. Об'єктивно зумовлене посилення цих зв'язків вимагає глибшого розуміння сутності, загальних рис, гносеологічних джерел, напрямів удосконалення різних адміністративно-правових систем та їх порівняння на єдиних методологічних засадах.
- Адміністративне право україни Академічний курс. Том 1
- Розділ і. Історія розвитку адміністративного права
- Глава 1. Основні етапи історичного розвитку адміністративного права
- § 1. Виникнення засад адміністративного права: від поліцейського до адміністративного права
- § 2. Формування науки адміністративного права в європейських краянах
- § 3. Ознаки рецепції римського публічного права у становленні сучасного адміністративного права
- Глава 2.Становлення і розвиток українського адміністративного права
- § 1. Правове регулювання управління на теренах України в період середньовіччя і Нового часу
- § 2. Зародження і становлення наукових засад поліцейського та адміністративного права
- § 3. Українська адміністративно-правова наука і практика на початку XX cm.
- § 4. Українська наука адміністративного права радянського періоду
- § 5. Формування адміністративно-правової науки у незалежній Україні
- Розділ іі. Виконавча влада, державне управління та адміністративне право
- Глава 3. Виконавча влада і державне управління
- § 1. Виконавча влада як гілка державної влади та її управлінська спрямованість
- §2. Управління: загальне поняття і соціальна природа
- § 3. Поняття державного управління у широкому і вузькому розумінні
- § 4. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
- II. Сфера виконавчої влади визначається тим, що:
- § 5. Державне регулювання і державне управління: співвідношення понять
- Глава 4. Предмет, метод і принципи адміністративного права
- § 1. Необхідність уточнення традиційного погляду на предмет адміністративного права
- § 2. Предмет адміністративного права: сучасне визначення
- § 3. Метод адміністративного права
- § 4. Сучасна трансформація методу адміністративного права
- § 5. Принципи адміністративного права
- Глава 5. Адміністративно-правова наука і науки про управління
- § 1. Українська наука адміністративного права на сучасному етапі
- § 2. Науки про управління та організаційна наука
- § 3. Порівняльно-правовий метод у науці адміністративного права
- § 4. Навчальний курс адміністративного права
- Розділ III. Норми, система і джерела адміністративного права
- Глава 6. Норми адміністративного права
- § 1. Поняття і структура норм адміністративного права
- § 2. Зростання ролі адміністративно-правових норм у регулюванні управлінських відносин
- § 3. Дія адміністративно-правових норм
- § 4. Види адміністративно-правових норм
- Глава 7. Система адміністративного права та його місце в українській правовій системі
- § 1. Система адміністративного права: поняття і зміст
- § 2. Підгалузі та інститути в системі адміністративного права
- § 3. Адміністративне право — галузь публічного права
- § 4. Зв'язки адміністративного права з іншими галузями українського права
- Глава 8. Джерела адміністративного права та адміністративне законодавство
- § 1. Поняття джерел адміністративного права
- § 2. Види джерел адміністративного права
- § 3. Адміністративне законодавство і форми його систематизації
- § 4. Кодифікація як провідна форма систематизації адміністративного законодавства
- § 5. Адміністративний кодекс урср 1927р.: з досвіду створення і реалізації
- Розділiv. Реалізація норм адміністративною права та адміністративно-правові відносини
- Глава 9 Реалізація адміністративно-правових норм
- § 1. Поняття і форми реалізації адміністративно-правових норм
- § 2. Застосування адміністративно-правових норм як особлива форма їх реалізації
- § 3. Основні риси правозастосовчоїдіяльності
- Глава 10. Адміністративно-правові відносини
- § 1. Категорія «адміністративно-правові відносини» у науці адміністративного права
- § 2. Поняття і зміст адміністративно-правових відносин
- § 3. Адміністративно-правові відносини і юридичні факти
- § 4. Види адміністративно-правових відносин
- § 5. Державно-управлінські відносини у складі адміністративних правовідносин
- Глава 11. Загальна характеристика суб'єктів адміністративного права
- § 1. Поняття і види суб'єктів адміністративного права
- § 2. Поняття адміністративної правосуб'єктності та адміністративно-правового статусу
- Глава 12. Фізичні особи: адміністративно-правовий статус
- § 1. Фізична особа як суб'єкт адміністративного права: співвідношення дефініцій
- § 2. Адміністративно-правовий статус громадян та інших фізичних осіб
- § 3. Врахування вимог Європейської конвенції з прав людини
- Глава 13. Органи виконавчої влади: поняття, система, адміністр-ативн-правовий статус
- § 1. Поняття і види органів виконавчої влади
- § 2. Система органів виконавчої влади та основні засади її структурної побудови
- § 3. Президент України і система органів виконавчої влади
- § 4. Кабінет Міністрів України
- § 5. Центральні органи виконавчої влади
- § 6. Місцеві органи виконавчої влади
- § 7. Органи виконавчої влади у світлі адміністративної реформи в Україні
- Глава 14. Адміністративно-правовий статус інших державних органів, органів місцевого самоврядуваня, організацій та підприємств
- § 1. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів
- § 2. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- § 3. Адміністративно-правовий статус службовців державних органів і органів місцевого самоврядування
- § 4. Об'єднання громадян та їх адміністративно-правовий статус
- §5. Основні риси адміністративно-правового статусу підприємств, установ, організацій
- Розділ VI. Адміністративно-правові засади діяльності органів виконавчої влади
- Глава 15. Функції, компетенція і режим діяльності органів виконавчої влади
- § 1. Діяльність органів виконавчої влади: загальна характеристика змісту і форм
- § 2. Функції і компетенція органів виконавчої влади
- § 3. Адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади
- § 4. Адміністративно-правові режими
- Глава16. Форми державного управління
- § 1. Поняття і види форм державного управління
- § 2. Поняття і види правових актів управління; вимоги, що ставляться до них
- § 3. Порядок прийняття та чинність правових актів управління
- § 4. Адміністративні договори
- Глава 17. Методи державного управління
- § 1. Поняття методів державного управління
- § 2. Види методів державного управління
- § 3. Правова форма методів державного управління
- Розділ VII. Державна служба та її адміністра-тивно-правове регулювання
- Глава 18. Організаційно-правові засади державної служби
- § 1. Служба у суспільстві та державна служба
- § 2. Поняття посади і посадової особи, класифікація посад
- § 3. Управління державною службою
- § 4. Служба в органах місцевого самоврядування: загальна характеристика
- Глава 19. Складові елементи інституту державної служби
- § 1. Проходження державної служби: загальне поняття
- §2. Стадії проходження державної служби
- § 3. Соціальне забезпечення державних службовців
- § 4. Дисциплінарна відповідальність державних службовців
- § 5. Особливості дисциплінарної відповідальності окремих видів державних службовців
- Розділ VIII. Забезпечення законності у державному управлінні
- Глава 20. Контроль у системі засобів забезпечення законності у державному управлінні
- § 1. Поняття і система засобів забезпечення законності у державному управлінні
- § 2. Державний контроль: поняття і роль у державному управлінні
- § 3. Класифікація видів державного контролю
- § 4. Контроль з боку органів місцевого самоврядування
- § 5. Контроль з боку громадських організацій
- Глава 21. Види державного контролю
- § 1. Внутрішній адміністративний контроль
- § 2. Контроль з боку Президента України
- § 3. Парламентський контроль
- § 4. Здійснення парламентського контролю через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і Рахункову палату
- § 5. Судовий контроль
- § 6. Прокурорський нагляд
- Глава 22. Засоби захисту прав громадян у державному управлінні
- § 1. Право громадян на звернення
- § 2. Оскарження в адміністративному порядку та його особливості в окремих сферах державного управління
- § 3. Порядок судового захисту прав громадян у державному управлінні
- Глава 23. Адміністративна юстиція — провідний засіб судового захисту прав громадян у державному управлінні
- § 1. Створення системи адміністративних судів в Україні
- § 2. Забезпечення доступності правосуддя в адміністративному судочинстві
- § 3. Принципи адміністративного судочинства
- § 4. Адміністративна юстиція у зарубіжних країнах
- Розділ IX. Адміністративний примус і адміністративна відповідальність
- Глава 24. Адміністративний примус
- § 1. Поняття адміністративного примусу
- § 2. Класифікація заходів адміністративного примусу
- 1) Адміністративно-запобіжні заходи;
- 2) Заходи адміністративного припинення;
- 3) Заходи адміністративної відповідальності.
- § 3. Адміністративно-запобіжні заходи
- § 4. Заходи адміністративного припинення
- Глава 24. Адміністративний примус
- Глава 25. Загальні засади адміністративної відповідальності
- § 1. Поняття адміністративної відповідальності та її законодавче регулювання
- § 2. Адміністративний проступок як підстава адміністративної відповідальності
- § 3. Адміністративні стягнення: поняття, перелік і накладення
- § 4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних суб'єктів
- § 5. Інші види юридичної відповідальності, що регулюються адміністративним правом
- Глава 26 Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб
- § 1. Адміністративна відповідальність юридичних осіб за українським законодавством
- § 2. Поняття вини юридичної особи
- § 3. Особливості підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб
- Розділ X. Адміністративний процес і адміністративні провадження
- Глава 27. Адміністративний процес
- § 1. Поняття адміністративного процесу
- § 2. Принципи адміністративного процесу
- § 3. Правові презумпції адміністративного процесу
- Глава 28 Адміністративні провадження та адміністративно-процесуальний статус громадянина
- § 1. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
- § 2. Неюрисдикційні адміністративні провадження
- § 3. Юрисдикційні адміністративні провадження
- § 4. Адміністративно-процесуальний статус громадянина
- Глава 29. Окремі види неюрисдищійних проваджень
- § 1. Реєстраційні провадження
- § 2. Дозвільні провадження
- § 3. Контрольні провадження
- Глава 30. Провадження у справах про адміністративні правопорушення
- § 1. Суб'єкти, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення
- § 2. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення
- Глава 31.Адміністративне право окремих західноєвропейських країн
- § 1. Адміністративне право Франції
- § 2. Адміністративне право Німеччини
- § 3. Адміністративне право Великої Британії
- Рекомендована література