Aver_39_yanov_-_Administrativne_pravo_T_1_2004

§ 3. Адміністративне право Великої Британії

Особливості адміністративного права Великої Британії зумовлені характером правової системи, що належить до англосаксонської правової сім'ї, а саме пануванням звичаїв і судових прецедентів, відсутністю дуалізму (тобто поділу на публічну і приватну частини) права, розмитістю поняття галузі права.

Адміністративне право у Великій Британії досить тривалий час вважалося частиною конституційного права і лише на початку XX століття виділився комплекс норм, що регулюють організацію та діяльність адміністрації. Адміністративне право тут виступає як галузь, що визначає юридичний статус і форми існування усіх державних (публічних) органів, права і обов'язки громадян в їх відносинах з публічними органами, а також визначає процедуру, за допомогою якої ці права та обов'язки набувають сили.

Головним завданням адміністративного права є підтримання рівноваги між ефективною адміністративною владою і захистом окремих осіб і суспільства в цілому від зловживань цієї влади. Ця галузь права стосується насамперед контролю за діяльністю влади з метою захисту прав громадян.

Відсутність єдиної писаної конституції, велика кількість звичаїв наклали відбиток і на систему джерел адміністративного права Великої Британії. З врахуванням цього до джерел належать закони (конституційні та звичайні), звичаї, рішення судів з конкретних справ та адміністративні акти.

Серед конституційних законів особливе значення для адміністративного права мають Хабеас корпус акт 1679 р. та Білль про права 1689 р. Ці закони зобов'язують адміністрацію поважати та дотримувати права громадян на життя, свободу і власність. До звичайних законів належать закони про місцеве самоврядування, про акти делегованого законодавства, про діяльність та організацію адміністративної юстиції, про позови до корони.

Досить велике значення мають і сьогодні звичаї, з котрих адміністрація бере низку своїх повноважень. І, нарешті, основним джерелом є судовий прецедент — припис права, що сформульований судами в процесі розв'язання справ за скаргами приватних осіб на неправомірні дії адміністрації.

Щодо адміністративного акту, то його поняття існує у Великій Британії не так давно. Традиційно односторонні акти адміністрації належали до рішень судових інстанцій нижчого рівня, що давало можливість контролю за допомогою засобів юридичного захисту, які застосовувалися проти цих рішень. Тут може йтися про акти, прийняті за дорученням парламенту або в рамках королівської прерогативи. Різниця між нормативними та індивідуальними актами не має значення.

Адміністративна нормотворчість у Великій Британії є делегованим законодавством, тому що грунтується, як правило, на делегуванні парламентом повноважень у сфері нормотворчості, за винятком повноважень за звичаями. Парламент приймає відповідні закони про делегування повноважень не лише на внесення доповнень, але й змін до чинного законодавства. Принцип верховенства парламенту дозволяє йому вносити у закон про делегування будь-які обмеження і умови, що є обов'язковими для адміністрації. Зазвичай делеговані повноваження надаються міністрам або ж короні. Від імені корони ці повноваження здійснює прем'єр-міністр.

Процедура прийняття нормативних актів не є складною. Спочатку необхідно було публікувати проекти нормативних актів, але в подальшому цю стадію замінили різноманітними консультаціями, нарадами, узгодженнями тощо. Контроль з боку парламенту за актами, прийнятими в порядку делегування нормотворчих повноважень, є досить ефективним. Так, парламент може анулювати акт або висунути умовою набуття ним чинності ухвалення акту парламентом.

Нормотворчість центральних та місцевих органів контролюється судами у відповідності з принципом ultra vires. Цей принцип є процедурним принципом у системі загального права (common law) і означає наступне. Якщо будь-який акт, прийнятий у межах компетенції органу (intra vires), не може оскаржуватися перед суддею, то акт, що виходить за межі його компетенції (ultra vires), може оскаржуватися за допомогою різних засобів юридичного захисту.

Виконавча влада у Великій Британії формально належить короні, яка очолює (номінально) адміністративний апарат, котрий розподілено на центральні органи та органи місцевого самоврядування.

Прем'єр-міністр є лідером партії більшості у парламенті, керує кабінетом і очолює уряд. Уряд — це група осіб, яка несе колективну відповідальність перед парламентом і йде у відставку разом з прем'єр-міністром.

До складу кабінету (який історично з'явився як орган найбільш важливих міністрів при короні) входять прем'єр-міністр, лорд-канцлер (голова палати лордів), канцлер скарбниці (міністр фінансів), державні секретарі (міністри) внутрішніх справ, закордонних справ, оборони, торгівлі та промисловості та інші за поданням прем'єр-міністра. До компетенції кабінету належить контроль за відповідністю дій органів виконавчої влади політичному курсу, який обрано парламентом, розмежування сфер дії і компетенції, координація діяльності органів виконавчої влади.

Міністерства (департаменти) та центральні відомства (публічні корпорації) є галузевими або функціональними органами управління. Є і територіальні міністерства (у справах Шотландії, Ірландії та Уельсу). Всі міністерства і відомства є юридичними особами публічного права.

У Великій Британії майже до кінця XIX ст. розгалуженої державної служби не існувало. Чинником цього було поширення купівлі та продажу посад особами, що мали королівські патенти, фактично на засадах приватної власності. Державні посади надавались у порядку «патронату» або «купівлі синекур», не було системи конкурсів та іспитів. Головним чинником формування постійної державної служби стала реформа, проведена у другій половині XIX ст., якою було скасовано систему патронату та запроваджено проведення конкурсних іспитів при зарахуванні на посаду. Співробітники різних департаментів об'єднувалися у єдину державну службу. Для них встановлювалися єдині правила набору, оплати праці, просування по службі, призначення пенсій. Очолив всю систему державної служби спеціальний орган управління — Комісія державної (цивільної) служби.

Характерною рисою англійської системи державного управління, яка спричинила вплив і на систему державної служби, є розмежування політичних та адміністративних функцій. Однак всі службовці є професійними, всі вони є служителями корони і розподіляються на військових - військовослужбовців, політичних - міністрів, цивільних службовців — співробітників міністерств за наймом. При цьому політики є такими, що замінюються (їх близько ста), а службовці є незамінними і не залежать від зміни уряду.

Цивільними службовцями є працівники міністерств і центральних відомств за наймом, їх праця оплачується за рахунок коштів, що надаються парламентом. Цивільні службовці разом із суддями, військовослужбовцями, поліцейськими, службовцями органів місцевого самоврядування і публічних корпорацій, вчителями та робітниками національної служби охорони здоров'я належать до більш широкої категорії «публічної служби».

Муніципальна служба юридично відокремлена від державної служби, службовці муніципалітету не є служителями корони. Умови та правила проходження муніципальної служби, умови оплати праці визначаються муніципальними радами.

Принципом набору на державну службу є принцип «системи особистих якостей», котрий є більш юридичним, аніж політичним. Така система передбачає відкритий конкурс для всіх. Основним при цьому є принцип рівного доступу до державної служби. Іспити відбуваються за програмами університетів Оксфорду і Кембріджу. За успішного складання іспиту видається посвідчення службовця, котре дає право на заміщення відповідної посади. Особа стає довічним (до досягнення пенсійного віку — 60 років) державним службовцем.

Державна служба передбачає низку обмежень для своїх працівників. Наприклад, службовцям вищих груп заборонено брати участь у загальнонаціональній політиці, а у місцевій політичній діяльності — лише з дозволу керівництва відповідного міністерства або відомства. Такий же дозвіл мають отримувати і службовці нижчих груп. Робітники публічних торгівельно-промислових підприємств мають право брати участь у політичній діяльності без спеціального дозволу.

Є також обмеження і щодо участі службовців міністерств і відомств у фінансових операціях. Лише після закінчення служби вони мають право на участь у деяких операціях за умови отримання спеціального дозволу. З 1946 р. державні службовці мають право на створення своїх профспілок.

Загалом англосаксонська система адміністративної юстиції виходить з доктрини рівності усіх посадових осіб перед судом і неприпустимості вилучення чиновників з-під юрисдикції тих самих судів, з якими мають справи й усі інші громадяни. Тому адміністративні спори між громадянами та органами управління (у межах здійснення судового контролю за адміністрацією) розглядають звичайні суди загальної юрисдикції.

Однак поряд із загальними (звичайними) судами у Великій Британії існує також низка органів, що виконують судові функції, хоч і мають вторинне, похідне значення порівняно з ними. Вони називаються трибуналами, або квазісудовими органами, тому що здійснюють так зване спеціальне правосуддя. Появою трибуналів, а отже, запровадженням подібної своєрідної адміністративної юстиції, Велика Британія завдячує Закону про трибунали та розслідування, прийнятому 1958 p., котрим створено єдине правове підґрунтя для функціонування квазісудових органів, що розглядають адміністративні спори. Цим же законом запроваджено постійно діючу Раду по трибуналах як наглядово-консультативний орган у системі виконавчої влади.

Адміністративні трибунали — це фактично «неформальні» суди. Вони займають проміжне становище між адміністрацією та загальними судами. Членами трибуналу можуть бути не лише правники, але й особи, які мають спеціальні знання у сфері діяльності, якою опікується даний трибунал. Завданням трибуналу є встановлення у конкретної особи права на допомогу або послугу, передбачені конкретним законом. Традиційно трибунали поділяються на дві групи: трибунали у сфері управління економікою (податкові, промислові, земельні, транспортні, лісові тощо) та трибунали у сфері соціального управління (медичні, пенсійні, із соціального забезпечення тощо).

Трибуналами розглядаються адміністративні спори між державними органами, посадовими особами і громадянами в якості першої інстанції. На рішення трибуналу може бути подано скаргу в адміністративному порядку (міністру або до апеляційного трибуналу). Апеляцію на рішення трибуналу може бути подано у суд загальної юрисдикції, котрий, таким чином, здійснює наглядову функцію.

Незалежність трибуналів забезпечується тим, що, як правило, до їх складу не входять державні службовці. Але можуть бути винятки.

Справа у трибуналі розглядається колегією у складі головуючого та двох членів, які представляють різні інтереси. Процедура розгляду спорів не є надто формальною, відбувається з дотриманням таких традиційних засад, як змагальність, гласність, можливість оскарження прийнятого рішення тощо. Єдиного процесу не існує, однак всі скарги розглядаються у порядку позовного провадження, виокремлюються певні стадії, встановлюються процесуальні статуси учасників і терміни провадження. Участь адвоката не є обов'язковою, протоколи, як правило, не складаються.

Адміністративні трибунали, попри зазначене, мають такі переваги, як оперативність судового розгляду, спеціалізація за окремими видами справ, відсутність суворої уніфікованої процедури, невисока вартість, вільний доступ для осіб, що потребують захисту від неправомірних дій адміністрації.

Загалом же британське адміністративне право протягом останніх років зазнало помітних змін, воно стає ближчим до континентально-європейських уявлень про адміністративне право. Про це свідчить і створення у 60—70-і роки минулого століття адміністративних трибуналів, і вплив загальноєвропейських стандартів як на галузь адміністративного права у цілому, так і на окремі її частини. Принциповим для сучасного адміністративного права Великої Британії залишається контроль загального суду за адміністративними рішеннями з допомогою публічно-правових засобів захисту.

Додатки

У каз Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади»

(із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України

від 7 квітня 2000року № 572/2000, від 14 липня 2000року № 899/2000,

від 2 грудня 2000року № 1277/2000, від ЗО грудня 2000року № 1394/2000,

від 29 травня 2001 року № 345/2001, від 15 січня 2002 року № 22/2002,

від 14 квітня 2003 року № 324/2003, від 26 травня 2003 року № 434/2003,

від 3 червня 2003 року № 464/2003, від 19 червня 2003 року № 540/2003).

Виходячи з необхідності впорядкування системи центральних органів виконавчої влади та відсутності відповідного законодавчого регулювання, з метою поетапного здійснення адміністративної реформи в Україні, керуючись статтями 106 і 116 Конституції України, постановляю:

1. Відповідно до Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів України. Перший віце-прем'єр-міністр та віце-прем'єр-міністри згідно з розподілом повноважень забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, координують виконання заходів з відповідних питань міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, не здійснюючи при цьому безпосереднього керівництва їх роботою.

Посади Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу».

(частину другу статті 1 замінено частинами другою—четвертою згідно з Указом Президента України від 29.05.2001 р. № 345/2001 у зв'язку з цим частини третю—сьому вважати відповідно частинами п'ятою—дев'ятою)

До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

(абзац перший частини шостої статті 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 26.05.2003р. № 434/2003)

Міністр має перших заступників та заступників, які належать до числа керівників відповідного міністерства. Порядок виконання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

(абзац другий частини шостої статті 1 в редакції Указу Президента України від 26.05.2003р. № 434/2003) (частина шоста статті 1 в редакції Указу Президента України від 29.05.2001р. № 345/2001)

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

Установити, що Кабінет Міністрів України вносить подання стосовно створення центральних органів виконавчої влади за формою і статусом, визначеними цією статтею.

2. Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України.

Статус керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників встановлюється положеннями про ці органи. Не допускається прирівняння будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України.

Керівників центральних органів виконавчої влади в установленому порядку призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження керівників центральних органів виконавчої влади на цих посадах припиняє Президент України.

(частина третя статті 2 із змінами, внесеними згідно з Указами Президента України від 14.07.2000р. № 899/2000, від 02.12.2000р. № 1277/2000, від 30.12.2000р. № 1394/2000, в редакції Указу Президента України від 29.05.2001 р. № 345/2001)

3. Фінансування видатків на забезпечення діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Гранична чисельність працівників центральних органів виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру міністерства затверджує міністр. Структуру іншого центрального органу виконавчої влади затверджує його керівник. Структура центральних органів виконавчої влади затверджується за погодженням з Прем'єр-міністром України, Першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами відповідно до розподілу їх функціональних повноважень.

(частина третя статті 3 в редакції Указу Президента України від 29.05.2001 р. № 345/2001, із змінами, внесеними згідно з Указами Президента України від 15.01.2002р. № 22/2002, від 14.04.2003р. № 324/2003, від 26.05.2003р. № 434/2003)

Працівників центральних апаратів міністерств призначають на посади та звільняють з посад відповідні міністри, інших центральних органів виконавчої влади - їх керівники. Кандидатури на посади керівників структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади (крім Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства оборони України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Служби безпеки України, Управління державної охорони України) попередньо погоджуються з Прем'єр-міністром України, Першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами відповідно до розподілу їх функціональних повноважень, Міністром Кабінету Міністрів України.

(статтю 3 доповнено новою частиною четвертою згідно з Указом Президента України від 14.04.2003р. № 324/2003, у зв'язку з цим частину четверту вважати частиною п'ятою, частина четверта статті 3 із змінами, внесеними згідно з Указами Президента України від 26.05.2003р. № 434/2003, від 03.06.2003р. № 464/2003, від 19.06.2003р. № 540/2003)

Штатний розпис, кошторис видатків міністерства затверджує відповідний міністр за погодженням з Міністерством фінансів України. Штатний розпис, кошторис видатків іншого центрального органу виконавчої влади затверджує керівник цього органу за погодженням з Міністерством фінансів України.

(частина п'ята статті 3 в редакції Указу Президента України від 29.05.2002р. № 345/2001, із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 26.05.2003р. № 434/2003)

4. Спрямування і координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади реалізується міністром шляхом визначення у спеціальному директивному наказі стратегії діяльності та основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України, та одержання від них щорічних звітів щодо результатів їх діяльності в межах, визначених спеціальним директивним наказом міністра.

5. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Керівників територіальних органів міністерства призначає на посади та звільняє з посад у встановленому порядку міністр, іншого центрального органу виконавчої влади - керівник цього органу.

(частина друга статті 5 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 29.05.2001р. № 345/2001, в редакції Указу Президента України від 15.01.2002р. № 22/2002)

5^і. Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби).

Утворення департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України.

(Указ доповнено статтею 5^і згідно з Указом Президента України від 07.04.2000р. № 572/2000)

6. Установити, що Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.

Урядові органи державного управління здійснюють:

управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

контрольно-наглядові функції;

регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб.

Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України.

7. Кабінету Міністрів України:

внести у двомісячний строк пропозиції щодо приведення актів Президента України у відповідність з цим Указом;

привести у тримісячний строк свої рішення у відповідність з цим Указом;

внести у двомісячний строк пропозиції щодо утворення при Президентові України єдиного органу (Управління справами) для вирішення питань матеріально-технічного та іншого забезпечення Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України з метою значного скорочення коштів на користування транспортом, утримання будинків, іншого майна, управлінських витрат, зменшення апарату, що обслуговує відповідні структури, тощо.

Президент України Л. КУЧМА

У каз Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади»

(із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України

від З квітня 2000 року № 556/2000, від 25 травня 2000 року № 721/2000,

від 27 червня 2000року № 827/2000, від 14липня 2000року № 902/2000,

від 27серпня 2000року № 1031/2000, від 23 жовтня 2000року № 1159/2000,

від 5 грудня 2000 року № 1303/2000, від 5 квітня 2001 року № 233/2001,

від 5 червня 2001 року № 405/2001, від 11 липня 2001 року № 510/2001,

від 7 серпня 2001 року № 603/2001, від 21 серпня 2001 року № 724/2001,

від 13 вересня 2001 року № 836/2001, від 29 вересня 2001 року № 907/2001,

від 8 листопада 2001 року № 1056/2001,

від 22 листопада 2001 року № 1132/2001,

від 14 грудня 2001 року № 1213/2001, від 27грудня 2001 року № 1265/2001,

від 3 січня 2002 року № 10/2002,

від 5 березня 2002 року № 212/2002, від 16 березня 2002 року № 259/2002,

від 29 серпня 2002 року № 780/2002, від 18 вересня 2002 року № 834/2002,

від 1 жовтня 2002 року № 887/2002, від И грудня 2002 року № 1153/2002,

від 31 січня 2003 року № 54/2003, від 15 липня 2003 року № 700/2003,

від 31 липня 2003 року № 772/2003)

З метою вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління, відповідно до пункту 15 статті 106 Конституції України постановляю:

1. Внести такі зміни до структури центральних органів виконавчої влади:

а) утворити:

Міністерство аграрної політики України - на базі Міністерства агропромислового комплексу України, Державного комітету рибного господарства України, Комітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України та Комітету харчової промисловості України, що ліквідуються;

Міністерство екології та природних ресурсів України - на базі Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітету України з питань геології та використання надр, Комітету України з питань гідрометеорології, Державної адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління геодезії, картографії та кадастру та Державної комісії у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив, що ліквідуються;

Міністерство економіки України - на базі Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного комітету України по матеріальних резервах, Державного інвестиційно-клірингового комітету, Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції, Державної служби експортного контролю та Агентства з питань спеціальних (вільних) економічних зон, що ліквідуються;

(абзац четвертий пункту «а» статті 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 27.06.2000р. № 827/2000)

Міністерство освіти і науки України - на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються;

Міністерство палива та енергетики України - на базі Міністерства вугільної промисловості України, Міністерства енергетики України, Державного департаменту з питань електроенергетики України, Державного департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України та Державного департаменту з питань ядерної енергетики України, що ліквідуються;

Державний комітет архівів України — на базі Головного архівного управління України, що ліквідується;

Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України — на базі Державного комітету інформаційної політики України та Державного комітету України по телебаченню і радіомовленню, що ліквідуються;

Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України — на базі Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Державного комітету України з фізичної культури і спорту та Державного комітету України по туризму, що ліквідуються;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва — на базі Державного комітету України з питань розвитку підприємництва, що ліквідується;

Державний комітет промислової політики України - на базі Міністерства промислової політики України, що ліквідується;

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України — на базі Комітету України з питань стандартизації, метрології та сертифікації та Державного комітету України у справах захисту прав споживачів, що ліквідуються;

Державний комітет України у справах ветеранів - на базі Комітету України у справах ветеранів війни та воєнних конфліктів в іноземних державах, що ліквідується;

б) ліквідувати:

абзац другий пункту «б» статті 1 втратив чинність

(абзац другий пункту «б» статті 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 05.04.2001р. № 233/2001, втратив чинність згідно з Указом Президента України від 03.01.2002р. № 10/2002)

абзац третій пункту «б» статті 1 виключено

(згідно з Указом Президента України від 27.06.2000р. № 827/2000)

Комітет України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, поклавши його функції на Міністерство фінансів України;

(абзац третій пункту «б» статті 1 втратив чинність у частині покладення на Міністерство фінансів України функцій Комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів згідно з Указом Президента України від 11.07.2001р. № 510/2001)

Комітет медичної та мікробіологічної промисловості України, поклавши його функції на Міністерство охорони здоров'я України;

Комітет України у справах нагляду за страховою діяльністю, поклавши його функції на Міністерство фінансів України;

Комітет України по нагляду за охороною праці, поклавши його функції на Міністерство праці та соціальної політики України;

(абзац п'ятий пункту «б» статті 1 втратив чинність у частині покладення на Міністерство праці та соціальної політики України функцій Комітету України по нагляду за охороною праці згідно з Указом Президента України від 18.09.2002р. № 834/2002)

Державну адміністрацію морського та річкового транспорту України, поклавши її функції на Міністерство транспорту України;

Державну адміністрацію автомобільного транспорту України, поклавши її функції на Міністерство транспорту України;

Державну авіаційну адміністрацію України, поклавши її функції на Міністерство транспорту України;

Державний департамент тракторного та сільськогосподарського машинобудування України, поклавши його функції на Державний комітет промислової політики України;

Державний департамент України з виробництва та переробки дорогоцінних металів, поклавши його функції на Державний комітет промислової політики України;

Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей, поклавши її функції на Міністерство культури і мистецтв України;

Національне агентство України з управління державними корпоративними правами, поклавши його функції на Фонд державного майна України;

Національне агентство з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення, поклавши його функції на Міністерство охорони здоров'я України;

Агентство з питань банкрутства;

Ліцензійну палату;

Державну пробірну палату;

Державний інноваційний фонд України;

Головне управління Командувача Національної гвардії України, поклавши відповідні його функції на Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство оборони України;

Національне бюро розслідувань України;

Державний центр страхового фонду документації України, поклавши його функції на Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

(абзац двадцять другий пункту «б» статті 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 03.04.2000р. № 556/2000)

Державну інвестиційно-клірингову компанію України.

2. Затвердити Схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади (додається).

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк: а) вирішити питання щодо створення:

відповідних департаментів та інших структур (на базі ліквідованих центральних органів виконавчої влади) у складі новоутворених та діючих центральних органів виконавчої влади. Керівники таких структур на перехідний період прирівнюються за статусом до заступників міністрів;

абзац третій пункту «а» статті 3 виключено

(згідно з Указом Президента України від 27.06.2000р. № 827/2000)

державної госпрозрахункової установи (агентства) на базі ліквідованого Агентства з питань банкрутства, яка підпорядковується Міністерству економіки України;

державної небанківської фінансово-кредитної установи на базі ліквідованого Державного інноваційного фонду України, яка підпорядковується Міністерству освіти і науки України;

абзац сьомий статті 3 втратив чинність

(згідно з Указом Президента України від 25.05.2000р. № 721/2000)

казенного підприємства на базі ліквідованої Державної пробірної палати, яке підпорядковується Міністерству фінансів України;

б) привести свої рішення у відповідність з цим Указом;

в) подати в установленому порядку пропозиції про внесення змін до актів законодавства, що випливають з цього Указу;

г) подати проекти положень про центральні органи виконавчої влади, утворені згідно з цим Указом.

До завершення реформування структури центральних органів виконавчої влади забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються.

Внести у тримісячний строк пропозиції щодо впорядкування переліку центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові та воєнізовані формування.

4. Визнати такими, що втратили чинність, Указ Президента України від 13 березня 1999 року № 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» (зі змінами, внесеними Указами Президента України від 12 травня 1999 року № 500, від 16 червня 1999 року № 663, від 2 серпня 1999 року № 943 і № 945, від 24 вересня 1999 року № 1219, від 2 жовтня 1999 року № 1267, від 22 листопада 1999 року № 1474).

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

15 грудня 1999 року

№ 1573/99

Додаток до Указу Президента України

від 15 грудня 1999року № 1573/99

Схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади

І. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:

Міністерство аграрної політики України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України,

(абзац розділу І із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 21.08.2001р. № 724/2001)

Міністерство палива та енергетики України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство культури і мистецтв України,

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство оборони України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство промислової політики України,

(розділ І доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 05.06.2001р. № 405/2001)

Міністерство транспорту України, Міністерство фінансів України,

Міністерство юстиції України.

II. Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України:

Державний комітет архівів України,

Державний комітет України з будівництва та архітектури,

Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства,

(абзац розділу II замінено двома абзацами згідно з Указом Президента України від 16.03.2002р. № 259/2002)

Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет зв'язку та інформатизації України, Державний комітет України з енергозбереження, Державний комітет України з нагляду за охороною праці,

(розділ II доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 18.09.2002р. № 834/2002)

Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту,

(розділ II доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 22.11.2001р. № 1132/2001)

Державний комітет України у справах релігій, Державний комітет телебачення і радіомовлення України,

(абзац розділу II із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 31.01.2003 р. № 54/2003)

Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет України з державного матеріального резерву,

(розділ II доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 07.08.2001р. № 603/2001)

Державний комітет України у справах сім'ї та молоді,

(розділ II доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 22.11.2001р. № 1132/2001)

Абзац розділу II виключено

(згідно з Указом Президента України від 22.11.2001р. № 1132/2001)

Державний комітет України у справах національностей та міграції,

(розділ II доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 13.09.2001р. № 836/2001)

Абзац розділу II виключено

(згідно з Указом Президента України від 05.06.2001р. № 405/2001)

Державний комітет України у справах ветеранів, Абзац розділу II виключено

(згідно з Указом Президента України від 31.07.2003 р. № 772/2003)

Абзац розділу II виключено

(згідно з Указом Президента України від 01.10.2002р. № 887/2002)

Державний комітет статистики України,

Вища атестаційна комісія України,

Національне космічне агентство України,

Пенсійний фонд України,

Головне контрольно-ревізійне управління України,

(абзац розділу II із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 27.08.2000р. № 1031/2000)

Державне казначейство України,

Державна служба автомобільних доріг України;

(розділ II доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 08.11.2001 р. № 1056/2001)

Державна туристична адміністрація України.

(розділ II доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 14.12.2001р. № 1213/2001)

III. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державна судова адміністрація України,

(розділ НІ доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 29.08.2002р. № 780/2002)

Державна митна служба України,

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва,

Державний комітет ядерного регулювання України,

(розділ НІ доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 05.12.2000р. № 1303/2000)

Національна комісія регулювання електроенергетики України,

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України,

Державний департамент України з питань виконання покарань,

Фонд державного майна України,

Служба безпеки України,

Управління державної охорони України,

Головне управління державної служби України,

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України,

(розділ III доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 23.10.2000р. № 1159/2000, абзац розділу III із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 27.12.2001р. № 1265/2001)

Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів,

(розділ НІ доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 29.09.2001р. № 907/2001)

Державна служба експортного контролю України,

(розділ III доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 27.12.2001 р. № 1265/2001)

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики,

(розділ НІ доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 01.10.2002р. № 887/2002)

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України,

(розділ НІ доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 11.12.2002р. № 1153/2002)

Національне космічне агентство України,

(розділ НІ доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 15.07.2003р. № 700/2003)

Адміністрація Державної прикордонної служби України.

(розділ III доповнено абзацом згідно з Указом Президента України від 31.07.2003 р. № 772/2003)

IV. Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів:

підрозділ розділу IV виключено

(згідно з Указом Президента України від 05.03.2002р. № 212/2002)

через Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України:

(назва підрозділу розділу IV в редакції Указу Президента України від 27.12.2001р. № 1265/2001)

Абзац розділу IV виключено

(згідно з Указом Президента України від 16.03.2002р. № 259/2002)

Державний комітет України з енергозбереження, Абзац розділу IV втратив чинність

(згідно з Указом Президента України від 14.07.2000р. № 902/2000)

Абзац розділу IV виключено

(згідно з Указом Президента України від 01.10.2002р. № 887/2002)

через Міністра праці та соціальної політики України: Державний комітет України у справах ветеранів; через Міністра транспорту України: Державна служба автомобільних доріг України,

(розділ IV доповнено абзацами згідно з Указом Президента України від 08.11.2001р. ЛС° 1056/2001)

через Міністра фінансів України:

Головне контрольно-ревізійне управління України,

(абзац розділу IV із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 27.08.2000р. № 1031/2000)

Державне казначейство України;

через Міністра юстиції України:

Державний комітет України у справах релігій.

Глава Адміністрації

Президента України В. ЛИТВИН

У каз Президента України «Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні»

(із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 15 січня 2002 року № 22/2002, від 3 червня 2003 року № 464/2003)

Указ втратив чинність у частині, що стосується посад державних секретарів міністерств, їх перших заступників та заступників

(згідно з Указом Президента України від 26 травня 2003 року № 434/2003)

На реалізацію основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні та з метою вдосконалення системи державного управління, забезпечення ефективної діяльності Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів виконавчої влади, а також їх апаратів постановляю:

1. Стаття 1 втратила чинність

(згідно з Указом Президента України від 03.06.2003р. № 464/2003)

2. Стаття 2 втратила чинність

(стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 15.01.2002р. № 22/2002, втратила чинність згідно з Указом Президента України від 03.06.2003р. № 464/2003)

3. Стаття 3 втратила чинність

(згідно з Указом Президента України від 03.06.2003р. № 464/2003)

4. Стаття 4 втратила чинність

(згідно з Указом Президента України від 03.06.2003р. № 464/2003) 566

5. Стаття 5 втратила чинність

(згідно з Указом Президента України від 03.06.2003 р. № 464/2003)

6. Стаття 6 втратила чинність

(згідно з Указом Президента України від 03.06.2003 р. № 464/2003)

7. Стаття 7 втратила чинність

(згідно з Указом Президента України від 03.06.2003р. № 464/2003)

8. Стаття 8 втратила чинність

(згідно з Указом Президента України від 03.06.2003р. № 464/2003)

9. Внести до Указів Президента України такі зміни:

1) в Указі Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572 «Про систему центральних органів виконавчої влади»:

а) у статті 1:

частину другу замінити трьома новими частинами такого змісту:

«До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

У зв'язку з цим частини третю—сьому вважати відповідно частинами п'ятою-дев'ятою;

частину шосту викласти в такій редакції:

«Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

Порядок виконання обов'язків Міністра у разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України»:

б) у статті 2:

частину третю викласти в такій редакції:

«Керівників центральних органів виконавчої влади в установленому порядку призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження керівників центральних органів виконавчої влади на цих посадах припиняє Президент України»;

в) частини третю та четверту статті 3 викласти в такій редакції: «Структуру міністерства затверджує державний секретар міністерства за погодженням з міністром. Структуру іншого центрального органу виконавчої влади затверджує його керівник.

Штатний розпис, кошторис видатків міністерства затверджує державний секретар міністерства за погодженням з Міністерством фінансів України. Штатний розпис, кошторис видатків іншого центрального органу виконавчої влади затверджує керівник цього органу за погодженням з Міністерством фінансів України»;

г) частину другу статті 5 після слів «у встановленому порядку» доповнити словом «відповідний»;

2) частину першу статті 2 Указу Президента України від 15 грудня 1999 року № 1574 «Про склад Кабінету Міністрів України» викласти в такій редакції:

«Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів України (далі — Секретаріат). Секретаріат очолює Державний секретар Кабінету Міністрів України, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади Президент України».

10. Кабінету Міністрів України:

прискорити завершення функціональних обстежень відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, внесення за їх результатами пропозицій щодо дальшого проведення адміністративної реформи, які б передбачали, зокрема, спрощення системи державного управління, ліквідацію її неефективних ланок, запровадження уніфікованих структур апаратів центральних органів виконавчої влади, впорядкування та підвищення рівня заробітної плати державних службовців, маючи на меті створення реальних умов для здійснення відбору державних службовців на конкурсних засадах;

вжити відповідних заходів для забезпечення законодавчого врегулювання питань правового статусу членів Кабінету Міністрів України, прискорення узгодження проблемних позицій та прийняття законів «Про Кабінет Міністрів України», «Про адміністративно-територіальний устрій», а також про Раду міністрів Автономної Республіки Крим, про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, про державний контроль у сфері діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, про внесення змін до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» тощо;

подати у двомісячний строк пропозиції щодо внесення до законів та актів Президента України змін, які випливають із цього Указу;

внести відповідно до порядку, передбаченого статтею 4 цього Указу, пропозиції щодо призначення на посади Державного секретаря Кабінету Міністрів України, державних секретарів міністерств, їх перших заступників та заступників, а також звільнення з посад перших заступників та заступників міністрів;

внести пропозиції щодо приведення положень про міністерства у відповідність із цим Указом, визначивши, зокрема, повноваження державних секретарів міністерств з урахуванням особливостей відповідних міністерств;

привести свої рішення у відповідність із цим Указом.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

29 травня 2001 року

№ 345/2001

У каз Президента України «Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади»

З метою забезпечення сприятливих умов для послідовного здійснення в Україні реформи політичної системи та зважаючи на тривале гальмування процесу прийняття законодавчих актів щодо порядку організації та діяльності центральних органів виконавчої влади та статусу їх керівників, постановляю:

1. Ліквідувати посади державних секретарів міністерств, їх перших заступників та заступників і ввести посади перших заступників та заступників міністрів. Перших заступників та заступників міністрів призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України. Кількість перших заступників та заступників міністрів визначає Президент України.

2. Установити, що державні секретарі міністерств, їх перші заступники та заступники, призначені на посади до набрання чинності цим Указом, продовжують виконувати свої обов'язки згідно з Примірним положенням про державного секретаря міністерства, затвердженим Указом Президента України від 14 липня 2001 року № 529, з іншими актами законодавства України до призначення відповідних перших заступників і заступників міністрів.

3. Внести до Указу Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572 «Про систему центральних органів виконавчої влади» (зі змінами, внесеними Указами від 7 квітня 2000 року № 572, від 14 липня 2000 року № 899, від 2 грудня 2000 року № 1277, від 30 грудня 2000 року № 1394, від 29 травня 2001 року № 345, від 15 січня 2002 року № 22, від 14 квітня 2003 року № 324) такі зміни:

а) у частині шостій статті 1:

в абзаці першому слова «за поданням державного секретаря міністерства» виключити;

абзац другий викласти в такій редакції:

«Міністр має перших заступників та заступників, які належать до числа керівників відповідного міністерства. Порядок виконання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України»;

б) у статті 3:

у частині третій слова «за пропозицією державного секретаря міністерства» виключити;

у частині четвертій слова «державні секретарі міністерств за погодженням з відповідними міністрами» замінити словами «відповідні міністри»;

у частині п'ятій слова «державний секретар міністерства» замінити словами «відповідний міністр».

4. Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 29 травня 2001 року № 345 «Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні» (зі змінами, внесеними Указом від 15 січня 2002 року № 22) у частині, що стосується посад державних секретарів міністерств, їх перших заступників та заступників.

5. Прем'єр-міністрові України внести у двомісячний строк пропозиції щодо кандидатур на посади перших заступників і заступників міністрів.

6. Кабінету Міністрів України:

подати у тримісячний строк пропозиції щодо приведення актів Президента України у відповідність із цим Указом; привести свої рішення у відповідність із цим Указом.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ

26 травня 2003 року

№ 434/2003

Содержание