§ 4. Адміністративно-правові режими

З огляду на різноманітність завдань і функцій, що здійснюються органами виконавчої влади, нормами адміністративного права встановлюються різні режими правового регулювання управлінської діяльності, або адміністративно-правові режими.

Специфіка цих адміністративно-правових режимів виявляється в особливостях порядку виникнення змісту прав та обов'язків учасників адміністративно-правових відносин та їх здійснення, у відповідних санкціях, особливих засобах їх реалізації, а також у дії єдиних принципів і загальних положень, що поширюються на дану сукупність правових норм.

Поняття адміністративно- правового режиму та його елементи

Найбільш поширеним вважається визначення поняття адміністративно-правового режиму як певного поєднання адміністративноправових засобів регулювання, опосередковного імперативним методом юридичного впливу, який виявляється в тому, що суб'єкти правовідносин займають юридично нерівні позиції.

Проте деякі вчені дане визначення адміністративно-правового режиму не підтримують. Наприклад, Ю. О. Тихомиров, характеризуючи такий підхід як статичний, вказує, що тут не виявляється специфіка адміністративно-правових режимів, оскільки вони начебто зливаються в загальне русло регулювання. На його думку, ці режими становлять окремий вид регулювання, у рамках якого створюється й використовується певна комбінація юридичних, організаційних та інших засобів для забезпечення того чи іншого державного стану¹.

Окремі вчені зазначають, що адміністративно-правові режими являють собою заснований на нормах адміністративного права особливий порядок функціонування його суб'єктів, спрямований на подолання негативних явищ у відповідній сфері державного управління². І. С. Розанов характеризує адміністративно-правовий режим як встановлену в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, дій або поведінки громадян та юридичних осіб, як порядок реалізації ними своїх прав у певних умовах (ситуаціях) забезпечення і підтримання суверенітету й оборони держави, інтересів безпеки й охорони громадського порядку спеціально створеними для цієї мети службами державного управління³.

Незважаючи на відмінності у розумінні поняття адміністративно-правових режимів, більшість учених одностайні в тому, що їх застосування пов'язано зі специфічними умовами (ситуаціями) в державній діяльності й суспільному житті, чим підкреслюють їх особливий характер. Істотно розрізняються і адміністративно-правові засоби, які використовують для регулювання вказаних особливих ситуацій.

Зміст кожного адміністративно-правового режиму як певного поєднання адміністративно-правових засобів розкривається у низці елементів.

Це передусім мета встановлення відповідного адміністративно-правового режиму. Єдиною метою для всіх таких режимів є забезпечення загальної безпеки у державі. Для режиму таємності вона виражається в охороні відомостей, що становлять державну таємницю; для режиму воєнного стану — у створенні умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями наданих їм повноважень у випадку збройної агресії або загрози нападу, небезпеки державній незалежності України чи її територіальній цілісності; для митного режиму — в регулюванні порядку переміщення через державний кордон товарів, транспортних засобів та інших предметів.

Імперативний метод правового регулювання також можна віднести до елементів адміністративно-правових режимів. Цей характерний для адміністративного права метод ґрунтується на засадах панування й підкорення, імперативному (зобов'язуючому) типі регулювання і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

Елементом, що становить ядро будь-якого адміністративно-правового режиму, є встановлена у законодавчому порядку сукупність правил поведінки громадян, юридичних осіб, державних органів та їх посадових осіб і реалізації ними своїх прав у певних ситуаціях (умовах), тобто, так би мовити, «режимні» правила. Чітка правова регламентація порядку соціальної діяльності в режимних сферах є важливою гарантією законності при запровадженні того чи іншого адміністративно-правового режиму. Прикладом норм, які встановлюють такі правила, є статті 16—18 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»¹.

До наступного елемента можна віднести спеціальні державні органи (служби), на які покладено завдання здійснення мети адміністративно-правового режиму. Наприклад, безпосередньо стежити за переміщенням товарів та інших предметів відповідно до заявлених митних режимів покликані митні органи, що випливає зі змісту статей 1 та 9 Митного кодексу України². Забезпечення недоторканності державного кордону України на суходолі, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також охорона її виключної (морської) економічної зони є головним завданням Прикордонних військ України (ст. 1 Закону «Про Прикордонні війська України»)³.

Щодо конкретного адміністративно-правового режиму ці органи наділені відповідними повноваженнями, зумовленими правом здійснювати контроль за додержанням режимних правил у дорученій охоронюваній сфері, причому дуже важливо, щоб коло прав, якими наділені відповідні державні органи, кореспондувалося з відповідними обов'язками і певною відповідальністю за свої дії.

Стаття 25 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлює, що особи, винні в порушенні вимог або невиконанні заходів правового режиму воєнного стану, притягаються до відповідальності згідно із Законом. Аналогічне положення міститься у ст. 29 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану». У даному випадку законодавець не конкретизує, хто може бути суб'єктом відповідальності, і відтак підкреслює, що режимні норми однаковою мірою обов'язкові і для осіб, покликаних стежити за їх додержанням.

Як окремий елемент адміністративно-правових режимів, що одночасно є засобом забезпечення дотримання відповідних режимних заходів, слід виокремити відповідальність за порушення «режимних» норм. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки цих порушень відповідальність за них передбачається у кримінальному, адміністративному чи дисциплінарному порядку.

Безпосередньо пов'язаний з раніше зазначеними елементами і такий, як особливі адміністративно-правові засоби встановлення і форми виникнення прав та обов'язків, способів юридичного впливу, захисту прав тощо. До них слід віднести акти, скарги, службову підпорядкованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопотання, адміністративну відповідальність та ін.

Важливим елементом є визначення просторово-часових рамок дії адміністративно-правового режиму, тобто тієї території, на якій буде введено режим, і того терміну, протягом якого він діятиме.

Адміністративно-правовий режим може охоплювати як всю державу, так і якийсь окремий регіон — район, область або територію Автономної Республіки Крим. Наприклад, прикордонний режим має регіональний характер: він встановлюється у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі. Режими надзвичайного і воєнного стану можуть бути встановлені як на всій території, так і в якомусь окремому регіоні. А режим таємності поширюється не тільки на всю територію України, а й поза її межами.

За терміном дії адміністративно-правовий режим може бути постійним (митний, прикордонний, паспортний) і введеним на певний термін (режими надзвичайного, воєнного, екологічного стану).

Види адміністративно- правових режимів

Велика кількість адміністративно правових режимів зумовлює необхідність їх класифікації. Остання дає змогу розглянути ці режими всебічно і глибше виявити характер їх різних видів.

Найпростішу класифікацію — залежно від конкретних умов, що спричиняють здійснення спеціального управління для їх усунення, — наводять автори, які виділяють правові режими за надзвичайних ситуацій природного й технологічного характеру, надзвичайного стану, воєнного стану та за інших обставин, які викликають порушення нормальних умов життя¹.

Д. М. Бахрах об'єднує подібні режими узагальненим поняттям «надзвичайні режими» та характеризує їх як спеціальні правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності та функціонування органів влади на території, де виникла надзвичайна ситуація².

Деякі дослідники пропонують класифікацію режимів за ступенем і масштабом свободи громадян та організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав³. За цією класифікацією вирізняють пільгові й обмежувальні режими. Перші надають громадянам та організаціям додаткові права і свободи (пільги) при здійсненні ними певних прав чи свобод (наприклад, пільги учасникам бойових дій або постраждалим від Чорнобильської катастрофи). Інші, навпаки, запроваджують особливі правила використання громадянами й організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на їх здійснення. Це, наприклад, стосується ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, отримання громадянами права на придбання, носіння й використання газової та вогнепальної зброї тощо.

Найбільш розгалуженою є класифікація залежно від мети адміністративно-правових режимів, згідно з якою вирізняється декілька їх груп⁴.

0 Перша охоплює адміністративно-правові режими для певних державних станів, до яких належать режими надзвичайного і воєнного стану, охорони державного кордону (прикордонний режим), митний режим, окремі види зовнішньоторговельної діяльності, включаючи режим прикордонної торгівлі й режим вільних економічних зон.

0 Друга група включає адміністративно-правові режими для громадян: дозвільний режим (придбання вогнепальної зброї та ін.); процедури вирішення питань про громадянство; порядок в'їзду в країну й виїзду з неї громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства; паспортна система та режим прописки; реєстрація громадських об'єднань та ін.

0 Третя група включає обліково-легалізуючі режими, що стосуються як офіційної реєстрації юридичних і фізичних осіб, так і регламентації нормативних вимог до окремих видів діяльності. До них належать: державна реєстрація суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності; ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; реєстрація учасників зовнішньоторговельної діяльності тощо. До цієї ж групи режимів віднесені стандартизація і сертифікація.

0 Четверта група об'єднує функціональні адміністративно-правові режими, покликані забезпечувати функції управління в різних сферах діяльності — податковій, санітарній, екологічній та ін.

За належністю до забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки країни виділяють групи режимів, націлених на забезпечення інтересів державної безпеки країни¹.

0 Перша група — адміністративно-правовий режим захисту державної таємниці (або режим таємності), прикордонний режим та режим в'їзду в країну та виїзду з неї. Заходи цих режимів покликані усунути причини й перекрити канали виходу таємних відомостей з охоронюваної сфери, забезпечити недоторканність і надійну охорону державного кордону, не пропустити на територію країни членів терористичних чи інших злочинних організацій.

0 Другу групу становлять режими, що передбачають як забезпечення безпеки держави, так і охорону громадського порядку.

До них віднесені режим проживання й пересування іноземців на території держави. О Третя група охоплює режими охорони громадського порядку та громадської безпеки. Ці режими стосуються дозвільної системи (порядок придбання, зберігання, використання вогнепальної зброї, вибухових речовин, радіоактивних ізотопів, отрути, отрутохімікатів, наркотичних препаратів; порядок відкриття та функціонування поліграфічних підприємств; правила придбання поліграфічного обладнання, шрифту), паспортної системи та ін.

0 У четвертій групі об'єднані режими, що сприяють досягненню мети та завдань різних галузей управління, — митний, санітарний режим тощо.

0 П'яту групу становлять комплексні режими, які охоплюють спільну для всіх вищенаведених режимів груп мету, але які застосовуються в умовах виняткових обставин (воєнна загроза, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, масові безпорядки тощо). Такими режимами є правовий режим надзвичайного та воєнного стану. Отже, адміністративно-правові режими покликані забезпечити нормальні умови функціонування суспільства, держави практично в усіх сферах життя. Причому кожен з цих режимів виконує свою функцію, має свою сферу регулювання. І хоча кожний окремий адміністративно-правовий режим, впливаючи на певні суспільні відносини, існує відносно самостійно від інших, їх сукупне застосування у діяльності органів виконавчої влади посилює злагодженість функціонування цих та інших органів держави.