КПУ посібник

Конституційний статус Верховної Ради України План

1.Парламент України: поняття та правовий статус.

2.Форми роботи, функції і повноваження Верховної Ради України.

3.Органи та посадові особи Верховної Ради України.

4.Загальна характеристика поняття „парламентська коаліція”. Коаліція у Верховній Раді України.

5.Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України.

6.Законодавчий процес в Україні: поняття та стадії.

7.Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

8.Статус народного депутата України: конституційно-правові засади.

Література

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30, розділ 4

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

4.Регламент Верховної Ради України // Відомості ВРУ. – 1994. - №35. – ст. 338 (із наступними змінами)

5.ЗУ „Про Рахункову палату” від 11 липня 1996р.

6.ЗУ „Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995р.

7.ЗУ „Про статус народного депутата України” // ВВР. – 1993. - №3. – ст. 17 (із наступними змінами)

8.ЗУ „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р.

9.Бульба О. Законодавча влада як один з елементів принципу розподілу влади // Право України. – 1996. - №6. – с. 48-51

10.Мануленко Г. Народний депутат України: конституційно-правовий статус // Віче. – 1998. - №1. – с. 3-12

11.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

12.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 174-211

13.Рудик П.А. Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Атіка, 2006.

14.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 244-297

15.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 258-332

16.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 106-131

17.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

18.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1.Парламент (від лат. „говорити”) – це вищий загальнонаціональний представницький орган держави . У наукових працях західних теоретиків конституційного права подекуди застосовується термін „легіслатура” (від лат. „закон”), який є тотожним до терміну „парламент”.

Попередниками сучасних парламентів були державні установи представницького характеру у Стародавній Греції та Римі. Вважається, що перший парламент виник в Англії, коли у 1265 році було скликано раду королівства, яка обмежила владу короля. Проте перші парламенти в їх сучасному розумінні виникли лише після буржуазних революцій у 17-18 ст.

Залежно від того, яку роль відіграє парламент у житті країни та обсягу його повноважень можна говорити про наявність чи відсутність парламентаризму у відповідній країні. Під парламентаризмом слід розуміти систему правління, в якій парламент займає провідне місце серед органів державної влади за умов чіткого розподілу повноважень між законодавчою та виконавчою владами. Українська доктрина парламентаризму отримала свій шанс на життя після конституційної реформи (прийняття ЗУ „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004р.), згідно з якою Верховна Рада отримала змогу формувати виконавчу владу і контролювати її діяльність.

В Україні вже реалізовано певні положення доктрини парламентаризму. Зокрема, до них можна віднести такі:

Верховна Рада України – це єдиний законодавчий орган в Україні. До 1996 року законодавчим органом також була і Верховна Рада АРК, але із прийняттям Конституції України 1996 року вона втратила законодавчі повноваження;
Верховна Рада – це представницький орган, який складається із 450 народних депутатів, що репрезентують народ України;
Верховна Рада – це колегіальний орган, рішення приймаються на пленарних засіданнях шляхом голосування;
Верховна Рада – це виборний орган, він формується безпосередньо народом, що гарантує його легітимність;
Верховна Рада України має загальну компетенцію – вона бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

Конституційний склад Верховної Ради України – 450 народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного, вільного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Вибори депутатів нинішнього скликання Верховної ради України за новим виборчим законом, який набув чинності з 1 жовтня 2005 року, здійснювалися за пропорційною виборчою системою.

Новий склад Верховної Ради України вважається обраним у день офіційного повідомлення Центральною виборчою комісією України про обрання не менш як 2/3 депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Верховна Рада України є монокамерним (однопалатним) парламентом, на відміну від більшості країн – членів Європейського Союзу. У більшості випадків наявність бікамерного (двопалатного) парламенту обумовлена історичними традиціями (наприклад, такими є парламенти Польщі та Великої Британії) або територіальним устроєм держави (бікамералізм властивий, як правило, федераціям).

Правовий статус Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу України визначається Конституцією України (розділ 4), ЗУ „Про внесення змін до Конституції України”, ЗУ „Про вибори народних депутатів України”, ЗУ „Про статус народного депутата України”, Регламентом Верховної Ради України та іншими актами.

2.Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата України, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих нормативно-правових актів організація роботи парламенту має певні організаційні форми.

Організаційні форми роботи Верховної Ради України – це передбачені Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами способи організації роботи парламенту України, його органів, народних депутатів України і посадових осіб з метою здійснення ними своїх функцій і повноважень протягом встановленого часу.

Відповідно до цих правових актів основними організаційно-правовими формами роботи Верховної Ради є її сесії і пленарні засідання.

Сесія Верховної Ради України – це передбачений Конституцією і Регламентом Верховної Ради загальний, основний, постійний, колегіальний спосіб організації роботи парламенту України з метою здійснення ним своїх функцій і повноважень протягом півріччя або іншого встановленого парламентом часу.

Пленарні засідання Верховної Ради України – це передбачені Конституцією і Регламентом Верховної Ради загальні, основні, колегіальні способи організації роботи парламенту протягом дня або тижня.

Відповідно до Конституції (стаття 82) і ЗУ „Про внесення змін і доповнень до Конституції України” Верховна Рада працює сесійно. Сесії Верховної Ради поділяються на чергові і позачергові. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня. У зв’язку з конституційною визначеністю щодо часу свого початку чергові сесії не скликаються.

Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. У разі оголошення Указу Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання (стаття 83 Конституції).

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час воєнного надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожну чергову сесію. Цей документ включає, як правило, два розділи: перший – питання, які повністю підготовлені для включення до розділу пленарних засідань; другий – питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим комісіям чи відповідним органам або особам.

Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні, тобто загальні засідання; засідання її органів (комітетів) тощо.

Головними функціями Верховної Ради є:

законодавча;
представницька;
установча (державотворча, організаційна);
функція парламентського контролю;
бюджетно-фінансова;
зовнішньополітична.

Пріоритетна функція Верховної Ради – законодавча. У найбільш загальних рисах вона являє собою передбачений Конституцією напрям діяльності Верховної Ради, який полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або в призупиненні їх дії.

Представницька функція Верховної Ради являє собою вид діяльності парламенту України, що полягає в представництві Українського народу – громадян України всіх національностей, у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів.

Іншою, не менш важливою, функцією Верховної Ради з числа головних є установча (державотворча). Пріоритетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно, формування або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади.

Функція парламентського контролю полягає в тому, що Верховна Рада здійснює контроль за діяльністю органів державної влади. зокрема, парламент України контролює діяльність КМУ, здійснює контроль за додержанням конституційних прав і свобод, виконує бюджетно-фінансовий контроль, може направити парламентський запит до Президента України.

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова функція Верховної Ради. Верховна Рада має значні повноваження по її здійсненню. Верховна Рада затверджує законом Державний бюджет та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання (стаття 85 Конституції України).

Про зовнішньополітичну функцію Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як визначення засад зовнішньої політики; законодавча діяльність в галузі зовнішніх зносин; надання Верховною Радою у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; про схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України.

Основними повноваженнями Верховної Ради України є:

внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом 13 Конституції;
призначення всеукраїнського референдуму;
прийняття законів;
затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;
визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією України;
заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України тощо.

Верховна Рада України здійснює й інші повноваження, які, відповідно до статті 85 Конституції України, віднесені до її відання.

3.До керівних посадових осіб Верховної Ради відносять Голову, його Першого заступника та заступника. До основних органів Верховної Ради відносять комітети, тимчасові спеціальні комісії та тимчасові слідчі комісії.

Голова Верховної Ради обирається Верховною Радою на строк її повноважень із числа народних депутатів України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Голова Верховної Ради може бути в будь-який час відкликаний Верховною Радою на його прохання, а також у зв’язку з незадовільною його роботою на цій посаді або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов’язків. Кожен депутат має право висунути свою кандидатуру на посаду Голови Верховної Ради.

Верховна Рада обирає на строк своїх повноважень Першого заступника Голови Верховної Ради і заступника. Вибори Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради можуть проводитися одночасно з виборами Голови Верховної Ради, якщо до початку та під час розгляду цього питання між депутатськими фракціями (групами) буде досягнута домовленість про вибори „в пакеті” цих посадових осіб.

Перший заступник Голови Верховної Ради і заступник виконують визначені Конституцією України обов’язки, беруть участь у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторису Верховної Ради, контролюють виконання головами відповідних постійних комісій Верховної Ради їх посадових обов’язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Раді про свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань, віднесених до їх відання. Перший заступник Голови Верховної Ради веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами самоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді законопроекту про державний бюджет та звіту про його виконання. Заступник Голови Верховної Ради веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади, а також з питань здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних повноважень.

Комітети Верховної Ради формуються з числа народних депутатів України на першій сесії Верховної Ради нового скликання на строк її повноважень. Верховна Рада приймає постанову про перелік комітетів. Створення комітетів Верховної Ради здійснюється після формування і реєстрації депутатських фракцій. Верховна Рада обирає і формує комітети у складі їх голів і членів. Кількісний склад кожного комітету визначається Верховною Радою. Персональний склад членів комітету визначається Верховною Радою після обрання голови відповідного комітету.

Основні функції комітетів:

законопроектна робота, яка включає організацію розробки за доручення Верховної Ради чи з власної ініціативи проектів законів, попередній розгляд та підготовку висновків і пропозицій щодо законопроектів, доопрацювання та редагування окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях, визначення завдань щодо розробки законопроектів чи їх структурних частин, узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшли внаслідок їх всенародного обговорення;
збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів, організація слухань з цих питань, в тому числі і на засіданнях Верховної Ради;
попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод;
здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

Основною формою роботи комітетів є засідання, які є правомочними, якщо на них присутня більш як половина від затвердженого Верховною Радою складу його членів. За результатами обговорення питання на засіданнях комітетів більшістю голосів присутніх членів комітету шляхом поіменного голосування приймаються:

рішення з питань, що стосуються організації роботи комітетів;
рекомендації щодо розгляду Верховною Радою питань, які вносяться особами і органами, які мають право законодавчої ініціативи, а також щодо контрольної діяльності комітетів;
висновки щодо законопроектів і проектів інших актів, внесених на розгляд Верховної Ради, а також щодо кандидатур, які пропонуються для обрання, призначення чи затвердження Верховною Радою.

Тимчасова спеціальна комісія обирається з числа народних депутатів, які дали на це згоду. Мінімальний кількісний склад комісії повинен забезпечувати представництво не менш як по одному депутату від кожної зареєстрованої депутатської фракції. Тимчасові спеціальні комісії створюються для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції. Тимчасова спеціальна комісія завжди є головною комісією з питання, для підготовки якого її створено.

Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада має право створити тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Тимчасова слідча комісія має право користуватися всіма засобами встановлення істини: допитування свідків, вимагати і досліджувати (вивчати) документи, проводити експертизи, слідчі експерименти тощо. Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому висновку, який повинен містити відомості про:

факти і обставини, які стали підставами для розслідування;
факти, встановлені комісією, і докази, якими це підтверджується;
факти, що не підтвердилися, і причини цього.

При підготовці висновку комісія щодо кожного факту проводить голосування. Результати голосування із зазначенням кількості голосів, поданих „за” і „проти”, вказуються у висновку. Кожний член комісії має право викласти свою окрему думку, яка додається до висновку комісії.

4.Коаліція (від лат. „союз”) – це об’єднання на добровільних засадах для досягнення спільної мети, угода між двома або кількома представленими у парламенті політичними партіями про спільне утворення уряду та участь у ньому. Коаліція партій утворюється не на засадах домінування когось із її учасників, як це відбувається в разі утворення політичного блоку, а на основі рівностей, взаємних поступок і балансу інтересів.

Коаліційний уряд – уряд, утворений на основі угоди між двома або кількома представленими у парламенті політичними партіями про спільну урядову програму. Коаліційний уряд утворюється за парламентарних і змішаної форм державного правління зазвичай тоді, коли жодна з партій за підсумками виборів не змогла отримати в парламенті (нижній палаті) абсолютної більшості мандатів, що дало б їй змогу сформувати однопартійний уряд. Урядові партії, що утворили коаліцію, мають спиратися на парламентську більшість, до складу якої можуть входити і незалежні депутати й ті партії, які в коаліції не перебувають. Лідери партій, що входять до коаліції, ділять між собою міністерські пости. Через можливі розходження між партіями коаліції коаліційні уряди часто виявляються нестійкими. Останніми десятиліттями коаліційні уряди найчастіше утворювалися у Бельгії, Італії, Нідерландах, Румунії, Угорщині, ФРН. У кризові моменти, особливо в умовах війни, може бути утворено коаліційний уряд особливого роду – уряд національної єдності, із широким представництвом різних партій, що взяли на себе відповідальність за керівництво державою.

З метою утворення у Верховній Раді України сталої, а не ситуативної парламентської більшості стаття 83 Конституції України ЗУ „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004р. доповнена положеннями про необхідність і термін формування у парламенті коаліції депутатських фракцій, яка могла б цілеспрямовано і послідовно ставити і вирішувати необхідні питання суспільного та державного розвитку України. У ЗУ зазначається: „У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України” (частина 6 статті 83). Водночас вказується термін, впродовж якого має сформуватися ця більшість: протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України (частина 7 статті 83).

Політологи вважають, що утворення такої коаліції себе виправдає: створить умови для стабільної роботи парламенту, буде сильною опорою Президента України у Верховній Раді України. На таку коаліцію покладатимуться великі надії. Коаліція депутатських фракцій у парламенті відповідно до нової редакції Конституції України має вносити пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також – пропозиції щодо кандидатур до складу КМУ (частина 8 статті 83).

У ЗУ „Про внесення змін до Конституції України” передбачено і таку обставину: якщо до депутатської фракції у парламенті входитиме більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, то вона матиме права коаліції депутатських фракцій у парламенті (частина 10 статті 83).

ЗУ передбачив і те, що засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (частина 9 статті 83).

5.Регламент парламенту (від лат. „правило”) – зведення правил, що визначають внутрішню організацію і порядок діяльності парламенту (палати). Прийняття Регламенту належить, як правило, до виняткової компетенції парламенту. У двопалатному парламенті кожна з палат приймає власний Регламент. Регламент приймається згідно з приписами Конституції, конституційних та органічних законів.

За своєю юридичною природою Регламент належить до нормативно-правових актів, але зазвичай не є законом.

У країнах з однопалатними парламентами Регламент нерідко приймається у формі закону. Іноді це робиться й за двопалатного парламенту (Австрія, Колумбія, Мексика).

За двопалатного парламенту Регламент приймається здебільшого у формі постанови кожної палати окремо, яка не вимагає схвалення іншої палати. Регламент містить детальне регулювання внутрішніх і певною мірою зовнішніх відносин парламенту (палати) і в демократичних державах є досить значним за обсягом документом, особливо у його процесуальній частині. Регламент парламенту, зокрема, визначає:

порядок утворення та діяльності елементів структури парламенту – керівного органу, постійних комітетів (комісій), парламентських фракцій;
порядок прийняття парламентом рішень, передусім законодавчої процедури (внесення законопроекту, число читань, обговорення і внесення поправок, способи голосування тощо);
права та обов’язки депутатів у процесі парламентської діяльності;
коло питань, пов’язаних із депутатською етикою тощо.

Однак і найдетальніший Регламент парламенту не може охопити всі ситуації, що виникають у процесі діяльності парламенту. Окремі сторони цієї діяльності регулюються також іншими нормативно-правовими актами: законами про вибори, політичні партії, лобізм тощо. У парламенті зазвичай створюється спеціальний комітет (комісія), що контролює додержання Регламенту. Внутрішню організацію і порядок діяльності Верховної Ради України визначає Регламент Верховної Ради України.

Регламент Верховної Ради України – це нормативно-процесуальний акт, що визначає внутрішню організацію і порядок діяльності Верховної Ради України. Введений у дію Постановою Верховної Ради України „Про Регламент Верховної Ради України” від 16 березня 2006 року. Згідно зі статтею 1 Регламенту „Регламент Верховної Ради України встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради”.

Структуру Регламенту Верховної Ради України складають шість розділів:

1.Загальні положення.

2.Організація роботи Верховної Ради України.

3.Формування органів Верховної Ради України. Обрання, призначення та відкликання її посадових осіб.

4.Законодавча процедура.

5.Розгляд Верховною Радою України питань за спеціальними процедурами.

6.Розгляд питань, пов’язаних із здійсненням контрольних функцій Верховною Радою України.

Розділи диференційовані на 39 глав, що містять 235 статей.

6.Процес створення, зміни і скасування законів називають законодавчим процесом. В Україні він складається з таких стадій:

законодавча ініціатива – це внесення офіційної пропозиції до Верховної Ради про видання, зміни або скасування законів. Право законодавчої ініціативи належить Президенту України, народним депутатам України і КМУ;
розробка законопроекту – здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону (або його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради, а також КМУ. В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи. Розроблені ними законопроекти вносяться до Верховної Ради від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи, чи за їх підтримкою з обов’язковим зазначенням всіх авторів;
попередній розгляд законопроекту – відбувається у відповідному комітеті Верховної Ради. У необхідних випадках законопроект направляють на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного пошуку чи наукового дослідження. Також для надання своїх висновків щодо законопроектів можуть запитуватися КМУ, Верховна Рада АРК, відповідні міністерства і відомства, інші органи, установи і організації, а також окремі фахівці. Після попереднього розгляду в комітеті законопроект передається на розгляд Верховної Ради для прийняття рішення щодо його включення до порядку денного сесії;
розгляд та прийняття законопроекту на пленарних засіданнях Верховної ради – проходить у трьох читаннях. Під час першого читання відбувається обговорення і схвалення законопроекту в цілому. Під час другого читання відбувається постатейне обговорення і схвалення законопроекту. За результатами другого читання законопроекту Верховна Рада після скороченого обговорення може прийняти рішення про: а) відхилення законопроекту; б) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на повторне друге читання; в) опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання; г) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на третє читання; д) прийняття законопроекту в другому читанні, підготовку його і подання на третє читання. Третє читання є альтернативним, воно проводиться з метою внесення редакційних правок, узгодження структурних частин схваленого в другому читанні законопроекту між собою, узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами. За результатами третього читання законопроекту Верховна Рада може прийняти рішення про: а) відхилення законопроекту; б) повернення законопроекту на доопрацювання (в тому числі і з внесенням на народне обговорення) з наступним їх поданням на повторне третє читання; в) відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень; г) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум; д) прийняття закону в цілому і введення прийнятого закону в дію шляхом прийняття відповідного закону чи постанови. У 5-денний строк після прийняття, закон оформляється Апаратом Верховної Ради та підписується Головою верховної Ради України;
підписання закону Президентом України – протягом 15 днів з моменту отримання закону Президент підписує його або накладає суспензивне (відкладне) вето. Якщо Президент протягом 15 днів не повернув закон для повторного розгляду і не підписав його, закон вважається схваленим і має бути підписаний Президентом. Верховна Рада може подолати відкладне вето Президента, якщо під час повторного розгляду за закон проголосує кваліфікована більшість народних депутатів. У цьому випадку Президент зобов’язаний підписати закон та офіційно оприлюднити протягом 10 днів;
опублікування закону – текст закону публікується у газетах „Голос України”, „Урядовий кур’єр” та журналах „Відомості Верховної Ради України”, „Офіційний вісник України”;
набрання законом чинності – закон набирає чинності через 10 днів після його опублікування, якщо інший термін не вказано у самому законі.

7.У більшості країн Європи в останні десятиліття сформований інститут парламентського контролю за дотриманням прав людини та громадянина. Контрольні органи та посадові особи, які здійснюють такий контроль, мають різні назви, але як родова назва в науці конституційного права закріпився шведський термін – омбудсман. Національний різновид омбудсмана передбачений Конституцією України як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі – УВРУ).

УВРУ в межах своєї юрисдикції та на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України. У своїй діяльності УВРУ керується Конституцією та законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.

Метою парламентського контролю, який здійснює УВРУ, є:

захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією та законодавством України;
додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина;
запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі прав і свобод людини і громадянина;
запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

УВРУ призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. УВРУ може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх 5-ти років проживає в Україні. Не може бути призначено УВРУ особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. УВРУ призначається строком на 5 років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради.

Для забезпечення діяльності УВРУ утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов’язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат УВРУ з прав людини. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються УВРУ. При УВРУ з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.

Для здійснення своїх повноважень УВРУ має право:

невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради, Прем’єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;
бути присутнім на засіданнях Верховної Ради, КМУ, КСУ, ВСУ та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;
звертатися до КСУ з поданням: про відповідність Конституції України, законів України, та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента України, актів КМУ, правових актів Верховної Ради АРК, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; про офіційне тлумачення Конституції та законів України;
безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;
на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об”єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Доступ до інформації, пов’язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;
вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;
запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;
відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх утримання;
бути присутнім на засіданнях усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;
звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;
направляти у відповідні органи акти реагування УВРУ у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;
перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

8.Правовий статус народного депутата України встановлюється положеннями Конституції України (статті 78-81), ЗУ „Про статус народного депутата України” від 22 березня 2001р., Регламентом Верховної Ради України та іншими актами. У них закріплюються принципи статусу народного депутата України, строк його повноважень, права та обов’язки, гарантії депутатської діяльності.

Народний депутат України – це обраний відповідно до закону представник українського народу у Верховній Раді України, що уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

Принципи статусу народного депутата України:

вільний депутатський мандат;
здійснення повноважень на постійній основі;
несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності;
рівноправність депутатів;
депутатська недоторканість (імунітет) і депутатський індемнітет.

Народний депутат України працює у Верховній Раді на постійній основі. Він зобов’язаний протягом місяця після визнання Верховною Радою його повноважень залишити попереднє місце роботи і передати трудову книжку із записом про це до Апарату Верховної Ради. Депутатам після визнання Верховною Радою їх повноважень видані окружною виборчою комісією посвідчення про обрання депутатом замінюються на посвідчення народного депутата України, депутату видається також нагрудний знак „Народний депутат України”. Депутат забезпечується персональним місцем у залі засідань Верховної Ради.

Народний депутат не має права:

бути членом КМУ, керівником центрального органу виконавчої влади;
мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;
обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час;
залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;
входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті отримання прибутку.

Перед вступом на посаду народний депутат складає перед Верховною Радою України присягу на вірність Україні. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження народного депутата починаються з моменту складення присяги.

Повноваження народного депутата припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради, а також достроково у разі:

особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;
набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;
смерті;
порушення вимог щодо депутатської несумісності.

Права народного депутата. Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких його обрано. Кожний народний депутат у Верховній Раді та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом. Народний депутат реалізує на засіданнях Верховної Ради та в роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції та інших законів України. Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради чи її органів, до складу яких його обрано. При опрацюванні і прийнятті законопроектів, постанов та інших актів Верховної Ради поправки, пропозиції та зауваження, внесені народним депутатом, розглядаються, і по них приймаються рішення щодо їх врахування чи відхилення. Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді та її органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Народний депутат має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом чи зверненням.

Депутатський запит – це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради, до КМУ, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, у 15-денний строк дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, яким адресоване депутатське звернення, зобов’язані протягом 10-ти днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь.

Народний депутат зобов’язаний:

дбати про благо України і добробут українського народу, захищати інтереси виборців та держави;
додержуватися вимог Конституції, законів України та депутатської присяги;
бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких його обрано;
особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою та її органами;
виконувати доручення Верховної Ради та інформувати Верховну Раду про їх виконання;
додержуватися вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики;
як член депутатської фракції (групи) додержуватися вимог Положення про депутатську фракцію (групу);
як член комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії бути присутнім на засіданнях комітету, комісії та брати участь у їх роботі; виконувати доручення комітету чи комісії;
завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради;
постійно підтримувати зв’язки з виборцями та інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік;
розглядати звернення виборців;
проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною Радою для роботи з виборцями;
здійснювати безпосередньо або із залученням своїх помічників-консультантів, представників громадськості контроль за розглядом у органах Верховної Ради та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях пропозицій, заяв та скарг громадян, які надійшли на його ім’я;
використовувати депутатські бланки лише для офіційних запитів, звернень та листів, які підписуються ним власноручно.

Основні гарантії депутатської діяльності. Народному депутату гарантується депутатська недоторканість на весь строк здійснення депутатських повноважень. Сутність недоторканості полягає у тому, що народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Народний депутат на строк виконання депутатських повноважень забезпечується окремим технічно обладнаним службовим кабінетом у приміщеннях Верховної ради з розташуванням у ньому постійного робочого місця його помічника-консультанта. Службовий кабінет народного депутата повинен бути обладнаний персональним комп’ютером з підключенням його до інформаційних мереж та наданням адреси електронної пошти. Управління державної охорони України разом з органами Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України (в межах їх повноважень) забезпечує безпеку народному депутату при виконанні ним депутатських повноважень, а також за місцем його проживання та членів його сім’ї у порядку, встановленому законом. Життя і здоров’я народного депутата підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради на суму 10-річного грошового утримання народного депутата. Народному депутату створюються умови для підвищення професійного рівня, а саме: підвищення кваліфікації, навчання у навчальних закладах, у тому числі магістратурах та аспірантурах, вивчення іноземних мов у вільний від виконання депутатських обов’язків час за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради.

Народний депутат може мати до 15-ти помічників-консультантів. Народному депутату за його заявою протягом 3-х місяців з дня подачі заяви виплачується грошова компенсація або на строк виконання його повноважень надається службове жиле приміщення для проживання його та членів його сім’ї, яке він зобов’язаний звільнити не пізніш як через три місяці з дня припинення депутатських повноважень.

Депутатський індемнітет розглядається у двох аспектах:

як невідповідальність народного депутата України – він не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (частина 2 статті 80 Конституції України);
як винагорода народного депутата України за його парламентську діяльність (згідно зі статтею 33 ЗУ „Про статус народного депутата України” оплата праці народного депутата України проводиться в розмірах, установлених Верховною Радою України).

Дайте визначення понять:

парламент;
парламентаризм;
функції парламенту України;
повноваження Верховної Ради України;
народний депутат України;
депутатський мандат;
імперативний мандат;
депутатське звернення;
депутатський запит;
депутатський імунітет;
депутатський індемнітет;
керуючі органи парламенту;
спікер;
парламентські комітети;
тимчасові комісії;
парламентські фракції;
парламентська коаліція;
парламентська опозиція;
Рахункова палата;
чергові сесії, позачергові сесії;
пленарні засідання;
законодавчий процес;
стадії законодавчого процесу;
законодавча ініціатива;
омбудсмен (Уповноважений Верховної Ради з прав людини).

Содержание