Конституційно-правові відносини, їх види План

1.Поняття конституційно-правових відносин, їх елементи.

2.Суб”єкти конституційно-правових відносин.

3.Об”єкти конституційно-правових відносин.

4.Види конституційно-правових відносин.

5.Юридичні факти в конституційному праві.

Література:

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30.

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

4.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

5.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 74-89

6.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 20-26

7.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 24-35

8.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 9-10

9.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

10.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1.Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких наділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами конституційно-правових норм. За змістом це найважливіші для забезпечення життєдіяльності суспільства відносини, спрямовані на здійснення народовладдя, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які після врегулювання їх нормами конституційного права набувають характеру конституційно-правових. Саме в рамках конституційно-правових відносин приписи конституційно-правових норм втілюються у поведінку суб’єктів конституційного права.

Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх видів правовідносин, так і специфічними, притаманними лише цьому виду правовідносин.

Так, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру – об’єкт, суб’єкт і зміст (суб’єктивні права та юридичні обов’язки), а їхня специфіка пов’язана:

• з їхнім змістом – вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов’язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

• з особливостями об’єкта, суб’єкта та характером юридичних зв’язків між суб’єктами цих відносин.

Об’єкт конституційно-правових відносин – це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, з приводу якої виникає суспільний стосунок, що регулюється конституційно-правовою нормою. Об’єкти конституційно-правових відносин виступають їх необхідним структуротвірним елементом, вони забезпечують зв’язок між суб’єктами і ними можуть виступати різноманітні явища – дії, матеріальні та нематеріальні блага. Наприклад, Конституція України до їх переліку відносить: народний і державний суверенітет, державну територію, державну символіку, українську мову, політичну та ідеологічну багатоманітність, землю, державний бюджет тощо. Специфічним об’єктом конституційно-правових відносин є публічна влада. Питання влади (застосування влади чи захисту від влади) тією чи іншою мірою зачіпають інтереси практично всіх суб’єктів конституційно-правових відносин. Об’єктом конкретних конституційно-правових відносин частіше всього виступають певні дії, що набувають відповідного оформлення. Наприклад, згідно зі статтею 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову ВРУ, Першого заступника і заступника Голови ВРУ та відкликає їх з цих посад, а відповідні дії ВРУ оформлюються постановами.

Суб’єкти конституційно-правових відносин – це особи, спільноти людей, органи, організації тощо, які згідно з приписами конституційно-правових норм є носіями суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Суб’єктами конституційного права зазначені особи, організації можуть стати лише за умови їхньої правосуб’єктності, яка містить правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб’єкта конституційно-правових відносин мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Правоздатність фізичної особи в конституційно-правовій сфері настає від моменту її народження і припиняється після її смерті.

Дієздатність – це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб’єкта конституційно-правових відносин своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У повному обсязі дієздатність фізичної особи в конституційно-правовій сфері виникає з досягненням нею 18-ти років. В окремих випадках закон передбачає деякі винятки. Так, зміна громадянства дітей у разі зміни громадянства їхніх батьків, а також у разі усиновлення, може відбуватися тільки за згодою дітей, які досягли 15-ти років (стаття 16 ЗУ „Про громадянство України”); засновниками молодіжних і дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які також досягли 15-річного віку (стаття 11 ЗУ „Про об’єднання громадян”).

Коло суб’єктів конституційно-правових відносин є досить специфічним і характеризує особливість таких відносин щодо інших видів правовідносин. Так, суб’єктами конституційно-правових відносин можуть бути:

• фізичні особи – громадяни, іноземці, біпатриди (особи, які мають два громадянства), апатриди (особи без громадянства);

• спільноти (колективи) людей – народ України, територіальні громади, населення адміністративно-територіальних одиниць (районів, областей, АРК);

• Українська держава в цілому;

• АРК – невід’ємна складова частина України, що має автономний статус;

• органи державної влади України та їхні посадові особи;

• органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи;

• кандидати в депутати, кандидати у Президенти України, кандидати на посади сільських, селищних, міських голів;

• народні депутати України;

• депутати місцевих рад;

• збори виборців;

• депутати представницьких органів місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови;

• органи та посадові особи Верховної Ради України;

• виборчі комісії;

• об’єднання громадян – політичні партії, громадські організації, профспілки, релігійні об’єднання;

• органи самоорганізації населення, загальні збори громадян за місцем проживання тощо.

Деякі із зазначених суб’єктів можуть виступати як носії прав та обов’язків, передбачених приписами лише конституційно-правових норм, тобто вони не можуть бути учасниками правовідносин, що виникають внаслідок реалізації інших видів норм національного права України (наприклад, збори виборців, народ України, збори громадян за місцем проживання тощо).

Зміст конституційно-правових відносин характеризується складною структурою. Умовно в конституційно-правових відносинах вирізняють юридичний (суб’єктивні права та юридичні обов’язки) і матеріальний ( фактична поведінка суб’єктів) зміст.

При цьому в конкретних конституційно-правових відносинах суб’єктивне право учасників конституційно-правових відносин – це їхня, гарантована конституційно-правовою нормою, можливість вільно діяти в певних, визначених нормою межах, а юридичний обов’язок – це установлена конституційно-правовою нормою вимога діяти певним, чітко визначеним чином або утримуватися від здійснення певних дій.

Юридичний зміст загальних конституційно-правових відносин виявляється через конституційно-правовий статус їх суб’єктів. При цьому загальні конституційно-правові норми не містять конкретного переліку суб’єктів і не індивідуалізують їхні взаємні права та обов’язки. Для таких відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб’єктами своїх прав та обов’язків. Так, у значній частині цих відносин права та обов’язки суб’єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини, що виникають внаслідок реалізації різних видів правових норм і мають конкретний характер.

2.Сторони, між якими в результаті подій і дій виникають конституційно-правові відносини, тобто індивідуалізовані, конкретні правові взаємозв'язки, що проявляються, передусім, у правах і обов'язках, є їхніми суб'єктами.

Суб'єкти конституційно-правових відносин мають багато спільного з суб'єктами інших видів правовідносин: володіють певним статусом, наділені відповідною правоздатністю, механіз­мом реалізації своїх повноважень та ін. їм притаманні й специ­фічні ознаки, зумовлені змістом і роллю тих суспільних відно­син, учасниками яких вони є: відіграють особливу роль у здійсненні влади, мають виняткові повноваження, а переважна більшість їхніх дій і вчинків має владно-імперативний характер; деякі з них є учасниками лише цих відносин і не можуть бути суб'єктами інших правовідносин (наприклад, територіальні утворення); переважна більшість з них є учасниками як конститу­ційно-правових, так і інших відносин тощо.

У конституційному праві не використовується поділ суб'єктів на фізичних і юридичних осіб, який є звичним, скажімо, в цивільному праві. У цій галузі є своя класифікація.

Суб'єкти конституційно-правових відносин поділяють так:

• соціальні та національні спільноти (народ, який є джерелом влади; нації й інші етнічні групи, що мають право на само­визначення; класи в конституціях країн тоталітарного соціалізму);

• держава та її складові частини (Україна як держава; суб'єкти федерацій або автономні утворення);

• основні (неосновні можуть бути суб'єктами адміністративного права) державні органи і посадові особи (Глава держави, парламент, уряд, вищі суди, певні структурні підрозділи органів влади (комітети парламенту), органи місцевого самоврядування та ін.);

• громадські об'єднання та колективи громадян (партії, спілки, асоціації, федерації, ліги тощо);

• депутати представницьких органів влади;

• адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією та Законами України;

• індивіди (громадяни, особи без громадянства, іноземці);

• державні й інші підприємства, установи та організації, навчальні й інші державні, комерційні та приватні заклади;

• виборчі комісії різних рівнів;

• загальні збори громадян за місцем проживання та ін.

Наведений перелік суб'єктів конституційно-правових відносин не є вичерпним і може бути розширений та диференційований за іншими критеріями.

3.Об'єкти конституційно-правових відносин - це все те, з приводу чого їх учасники (суб'єкти) вступають у ці відносини, та здійснюючи конституційні права та обов'язки, задовольняють свої інтереси й потреби. Такими об'єктами є певні дії, особисті, соціальні чи державні блага. Вони можуть бути матеріальними та нематеріальними.

До матеріальних об'єктів конституційно-правових відносин належать:

• політичні блага (конституційний лад, суверенітет, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, територіальна цілісність тощо);

• дії уповноважених суб'єктів (Верховної Ради України, Президента України, народного депутата України та ін.);

• дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади; суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято відповідне рішення Конституційного Суду України);

• речі й інші майнові та духовні блага (власність; незаборонена законом підприємницька діяльність; наукова, літературна і технічна творчість; авторські права; предмети споживання; гроші, цінні папери тощо);

• поведінка суб'єктів конституційно - правових відносин (наявність у ній можливого складу правопорушення);

• результати поведінки суб'єктів таких відносин;

• природні об'єкти (точніше їхній стан - забезпечення еколо­гічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збере­ження генофонду українського народу).

Видами нематеріальних об'єктів конституційно-правових відносин є такі:

• особисті нематеріальні блага людини та громадянина (життя, охорона здоров'я, честь і гідність тощо);

• певні соціальні властивості й риси об'єднань і спільнот (незалежність їх від держави, їхня здатність впливати на державні інститути, добровільність вступу та перебування в них, рівність перед законом та ін.);

• духовні цінності (конкретизуються в зобов'язанні держави сприяти історичній свідомості, традиціям і культурі української нації, розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної само­бутності всіх корінних народів і національних меншин України).

4.Існує різноманітна класифікація конституційно-правових відно­син. Найпоширеніша - за їхніми суб'єктами.

1. Відносини, в яких однією зі сторін є народ або держава загалам. У правовідносинах цього виду втілюється повновладдя народу та його основні засади (наприклад, ст. 5 Конституції України - "Носієм сувере­нітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування", чи ст. 12 Конституції України - "Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави").

2. Відносини, в котрих суб'єктами з однієї сторони держава, а з іншої - автономне утворення (ст. 134 Конституції України - "Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою части­ною України...").

3. Конституційно-правові відносини між державними органами (між Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України - пункти 11, 13 ст. 85 Конституції України; між про­куратурою й органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство - ч. З ст. 121 Конституції України).

4. Відносини, в яких сторонами є державні органи, депу­тати, об'єднання громадян, громадяни (між громадянами й органами державної влади та місцевого самоврядування -ст. 38 Конституції України; між народним депутатом і Кабінетом Міністрів України, керівниками інших органів державної влади й органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, - ст. 86 Конституції України та ін.).

За терміном дії конституційно-правові відносини поділяються на постійні (статус громадянства, що припиняється зі смертю громадянина чи його виходом з громадянства) й тимчасові (державно-правові відносини, пов'язані з організацією та про­веденням референдумів, виборів).

Виділяють також матеріальні (у них визначається зміст прав і обов'язків суб'єктів правовідносин) та процесуальні відносини (процедура реалізації матеріальних норм).

За цільовим призначенням розрізняють правоустановні та правоохоронні конституційно-правові відносини.

5.Наявність конституційно-правових норм і суб'єктів конститу­ційного права недостатня для виникнення конституційно-правових відносин. Для того, щоб вони виникли, потрібні певні життєві обставини, які, зазвичай, називають юридичними фактами.

Конституційно-правові факти - це факти реальної дійсності, з настанням яких виникають певні юридичні наслідки (з'явля­ються, змінюються чи припиняються конституційно-правові відно­сини). Вони виконують важливу функцію - залучають суб'єктів до конституційно-правових відносин. Отже, юридичні факти - це обставини, з якими пов'язані власне існування конституційно-правових відносин, їх виникнення, зміната припинення.

У юридичній літературі використовується різноманітна класи­фікація юридичних фактів, але найбільш обґрунтованою є та, в основу якої покладено названі нижче критерії.

1. Наслідки, що їх спричиняє юридичний факт: правоутворювальні (утворення Верховною Радою України районів -п. 29 ст. 85 Конституції України; утворення Кабінетом Міністрів України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади - п. 9 ст. 116 Конституції України), правозмінні (обрання Президента України, досягнення громадянином встановленого законом віку, набуття особою громадянства України), правоприпинювальні припиняють відносини одного порядку та спону­кають становлення правовідносин іншого порядку - припинення депутатських повноважень, вихід з громадянства).

2. Форма юридичних фактів: позитивні (зумовлюють певні юридичні наслідки: обрання народним депутатом, набуття громадянства, складення присяги Президентом України) та негативні (не спричиняють юридичних наслідків - прикладом таких фактів є дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі, якщо протягом 20 діб з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несуміс­ності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто - п. 5 ст. 81 Конституції України).

3. Характер дії юридичного факту: факти обмеженої (одно­разової) дії (захист громадянином своїх конституційних прав у суді) та факти-стани (існують неперервно, тривалий час, по­стійно породжуючи юридичні наслідки-стан громадянства, пере­бування в шлюбі, на військовій службі тощо).

4. Характер зв'язку факту з індивідуальною волею особи - юридичні події (такі обставини, що об'єктивно не залежать від волі та свідомості людей: народження чи смерть фізичної особи; досягнення нею відповідного віку - "право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягай на день їх проведення вісімнадцяти років" (ст. 70 Конституції України); настання відповідного строку - "чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України" (ч. 5 ст. 103 Конституції України) та юридичні дії (залежать від волі суб'єкта: наприклад, відповідно до ст. 36 Конституції України, для реалізації права об'єднуватись у політичні партії та інші громадські організації досягнення громадянином відповідного віку не є єдиною і вирі­шальною умовою. Потрібні ще воля та бажання громадянина стати членом такої партії, організації, тобто його згода), що поділяються на правомірні (відповідають вимогам норм права) та неправо­мірні (не відповідають вимогам норм права). Правомірні дії поділя­ються на юридичні акти (спрямовані на досягнення певних право­вих наслідків - подання заяви про прийняття в громадянство; акти державних органів) і юридичні вчинки (не пов'язані зі вступом людей у конкретні правовідносини та незалежно від наміру особи тягнуть юридичні наслідки, приміром, народження дитини у осіб, які перебувають у фіктивному шлюбі, породжує всі юри­дичні обов'язки стосовно її утримання та виховання).

5. За складом - прості (складаються з одного факту, якого достатньо для настання юридичних наслідків - "прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України" - ст. 115 Конституції України), та складні (становлять певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків (наприклад, для виникнення депутатських відносин необхідна сукупність таких юридичних фактів: бути громадянином України, досягти 21 року, мати право голосу, про­живати в Україні протягом останніх 5 років - ст. 76 Конституції України).