Конституційна система органів державної влади України План

1.Державна влада в Україні. Механізм стримувань та противаг.

2.Система органів державної влади в Україні.

3.Рада національної безпеки і оборони України: поняття, склад, функції та повноваження.

Література

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30.

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Закон України „Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р.

4.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

5.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

6.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006.

7.Рудик П.А. Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Атіка, 2006.

8.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 232-244

9.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

10.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 220-232

11.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

12.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1.Однією з найважливіших складових конституційного права є питання організації і функціонування державної влади. Інститут державної влади є одним з основних інститутів науки конституційного права. Його зазвичай розглядають як організаційно-цілісний підрозділ нормативно-правового змісту не всіх норм конституційного права, а тільки Конституції, норми якої регулюють відповідний вид споріднених політико-правових суспільних відносин, пройнятих певною єдністю і виділених в окремий комплекс. До цього інституту включаються такі групи конституційних норм, які мають єдиний предмет правового регулювання, однією із складових якого і є державна влада.

Державна влада – це важливе політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, влада здійснює спрямовуючий, організуючий вплив на суспільство.

Передусім у демократичних країнах, до яких згідно зі статтею 1 Конституції України належить і наша країна, державна влада має бути легітимною. Тому в правовій державі, якою прагне стати Україна, первинним актом утвердження державної влади завжди повинен бути закон, а єдиним джерелом утвердження державної влади – народ. Щодо форми правового акта затвердження волі народу – то ним є Основний Закон держави – Конституція України.

У Конституції було законодавчо закріплено насамперед єдине джерело державної влади в Україні, яким згідно зі статтею 5 Конституції визнано лише народ, якому надано право визначати конституційний лад в Україні. Оскільки такий лад визначено у розділах 1-8 і 12 Конституції України, то є всі підстави вважати, що народ України згідно з частиною 3 статті 5 Конституції офіційно легітимізував державну владу в країні. У цій частині зазначається, що лише народ, а не держава, її органи або посадові особи, може змінювати конституційний лад, найважливішою складовою якого є державна влада.

У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, як важливої складової предмета конституційного права, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у сфері власне державної влади, яка виявляється у процесі її організації та функціонування. Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об’єктів регулювання дають підстави говорити про їх особливості.

Першою особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає Українська держава, тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. „Одягнуті” у правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин.

Друга особливість соціально-політичних відносин полягає в тому, що державно-політичні відносини виникають у ході становлення й функціонування основних інституційних форм держави й відображають її політико-територіальну організацію. Ці відносини взаємозумовлені, а їх врегулювання конституційним правом можна розглядати як створення передумов для самого процесу державного владарювання.

За своєю сутністю державна влада повинна бути єдиною. Цього вимагає принцип державної єдності. Єдність державної влади розуміється не як єдність певного органу або неподільність функцій і компетенцій, а як єдність самого права, яке не може бути різним за своїм змістом для відповідного органу: воно повинно містити чітко визначені повноваження державних органів, виходячи з необхідності єдиних підходів до регулювання суспільних процесів.

Організація державної влади – відповідно до її поділу в Україні на законодавчу, виконавчу і судову визначається система державних органів, які здійснюють державну владу: єдиний законодавчий орган, органи виконавчої та судової влади. Саме ці державні органи є суб’єктами конституційно-правових відносин з приводу організації і функціонування державної влади в Україні.

Функціонування державної влади вирішальною мірою залежить від того, як законодавчо розподілено єдину державну владу між державними органами, які її здійснюють, - фактично єдиновладно, що було притаманно марксистсько-ленінській теорії поєднання влади й управління в організації і діяльності державних органів, або за демократичним принципом поділу цієї влади.

Згідно зі статтею 6 Конституції України єдина державна влада за принципом поділу влади здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.

Принцип поділу державної влади розробили Джон Локк (17 ст.) та Шарль Луї Монтеск’є (18 ст.). Сутність цього принципу полягає в тому, що для нормального функціонування держави в ній повинні існувати три відносно незалежні одна від іншої гілки влади – законодавча, виконавча та судова. Якщо владу розподілено між трьома гілками, то жодна особа не зможе її узурпувати та сконцентрувати лише у своїх руках. Так, реалізація принципу поділу влади в Україні покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу через запровадження системи взаємних стримувань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади.

Поділяється не сама влада, а механізм її здійснення. Він структурується за функціональною та суб’єктною ознаками. У першому випадку поділ влади означає виділення основних функціональних видів діяльності держави – законотворення, правозастосування та правосуддя. У другому – означає організаційний устрій держави як сукупність різних видів державних органів – законодавчих, виконавчих і судових з притаманної їм компетенцією, тобто державно-владними повноваженнями.

Іншим суб’єктом у цих правовідносинах згідно з Конституцією України є людина, життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість й безпека якої визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а у частині 2 статті 3 Конституції України викладено головні завдання держави перед людиною: держава відповідає перед людиною за свою діяльність, причому утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Метою діяльності зі здійснення державної влади в Україні державними органами згідно з Преамбулою Конституції України є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Відповідно до Конституції України державна влада здійснюється на основі державних програм.

На підставі викладеного можна запропонувати таке загальне поняття державної влади в Україні як конституційно-правового інституту: сутність конституційно-правового інституту державної влади в Україні полягає в її легітимності, яка дістає законодавче закріплення у Конституції завдяки волі народу, як єдиного джерела влади, і здійснюється згідно з основоположними принципами суверенітету, розподілу владу та верховенства права законодавчим, виконавчими і судовими органами на основі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя.

2.Орган державної влади можна визначити як організаційно відокремлену і відносно автономну складову частину єдиного державного апарату України, що являє собою колектив громадян України (одну особу), які мають спеціальний статус, заснований у встановленому законом порядку для виконання завдань і функцій держави, наділений з цією метою відповідними державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах.

Стаття 6 Конституції України, закріплюючи принцип поділу влади, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, визначила також і відповідні види органів у системі органів державної влади України: органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Кожний із цих видів (незважаючи на спільні риси: статутно-правовий характер, участь у реалізації завдань і функцій держави, державно-владний характер повноважень, загальні принципи організації та діяльності тощо, які обумовлюють єдність системи органів державної влади України), характеризується специфічними ознаками (об’ємом компетенції, порядком формування, організаційними і правовими формами діяльності тощо) і являє собою її відповідну підсистему (систему нижчого рівня). Тим часом, деякі підсистеми органів державної влади (зокрема органи виконавчої та судової влади) можуть мати окремі ланки, які визначаються за різними критеріями – функціями, характером компетенції, територією діяльності тощо.

Органи законодавчої влади в демократичних державах – це представницькі законодавчі органи – народні (національні) представництва або легіслатури, які утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, і їхньою основною функцією згідно з принципом поділу влади є законотворчість. Відповідно до статі 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституювання Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади не означає, що закони в Україні можуть прийматися лише цим органом. Законодавча влада може здійснюватися народом України не тільки через своїх представників у Верховній Раді, а й безпосередньо – всеукраїнським референдумом, - хоча практики проведення законодавчого референдуму в Україні ще немає.

Органи виконавчої влади відповідно до принципу поділу влади утворюються для здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства. В юридичній літературі важливою ознакою органів виконавчої влади виділяють їх віднесення Конституцією та законами України до системи органів виконавчої влади, яка включає такі організаційно-правові рівні:

• Кабінет Міністрів України – вищий орган у цій системі. КМУ спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади;

• центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети (державні служби) і центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;

• місцеві органи виконавчої влади – місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

Специфічними рисами органів виконавчої влади є те, що вони:

• формуються призначенням;

• здійснюють особливий вид діяльності – виконавчу і розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання Конституції та законів України, актів Президента України як безпосередньо, так і шляхом адміністративної правотворчості;

• здійснюють діяльність на засадах поєднання єдиноначальності й колегіальності.

Органи судової влади – суди відповідно до принципу поділу влади здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Конституція України до системи судових органів відносить суди загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України) та Конституційний Суд України (стаття 147). Специфічними рисами органів судової влади є те, що вони:

• провадять особливу юрисдикційну діяльність – правосуддя. Ця діяльність має правоохоронний характер, вона спрямована на охорону від будь-яких зазіхань на закріплені Конституцією України засади конституційного ладу, права і свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства;

• суди – це завжди колегіальні органи;

• свою діяльність суди провадять в особливих процесуальних формах із дотриманням специфічних принципів – гласності в розгляді справ, змагальності й рівноправ’я сторін тощо.

Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України. Конституція України безпосередньо не відносить Президента України до якоїсь певної гілки влади (законодавчої, виконавчої чи судової) і закріплює його статус як глави держави, що дає можливість зробити висновок про особливий характер президентської влади як специфічної самостійної гілки влади. Проте це не означає, що Президент України стоїть над усіма іншими гілками влади, які мали б бути йому підпорядковані. Здійснюючи функції глави держави, Президент України бере участь у формуванні інших гілок влади (наприклад, призначає позачергові вибори до Верховної Ради, вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді, сформованої відповідно до статі 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою Прем’єр-міністра України, призначає третину суддів КСУ тощо) і взаємодіє з ними. Конституція України наділяє Президента України певними владними повноваженнями стосовно органу законодавчої влади – Верховної Ради України та органів виконавчої влади. Але ці повноваження є необхідними елементами „системи струмувань і противаг”, яка забезпечує необхідний баланс влади і передбачає відповідні контрольні повноваження і щодо Президента України, наприклад, право Верховної Ради України усувати Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 111).

Особливу групу органів державної влади, які також безпосередньо не входять до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, становлять органи прокуратури. Згідно зі статтею 121 Конституції України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

• нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

• нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України – 5 років (стаття 122 Конституції України).

3.Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Правовою основою діяльності Ради національної безпеки і оборони України (далі – РНБО) є Конституція України, закони України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, акти Президента України.

Склад РНБО України. Головою РНБО України є Президент України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України, виконання обов’язків Голови РНБО на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем’єр-міністра України. Персональний склад РНБО формує Президент України. До складу РНБО за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Для забезпечення організації роботи і виконання рішень РНБО до її складу входить Секретар, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Секретар РНБО має заступників, які за його поданням призначаються та звільняються з посади Президентом України. На посади Секретаря РНБО та його заступників можуть призначатися як цивільні особи, так і військовослужбовці.

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності РНБО здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві РНБО.

Основною організаційною формою діяльності РНБО є її засідання. Рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України.

Функції РНБО України:

• внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

• координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

• координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Повноваження РНБО України. Відповідно до вищевказаних функцій РНБО України:

• розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України належать до сфери національної безпеки і оборони України, та подає пропозиції Президентові України щодо:

• визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах;

• проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки та оборони;

• удосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

• проекту ЗУ про державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України;

• матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

• заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

• доручень, пов’язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

• залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих РНБО рішень, уведених в дію указами Президента України;

• забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденцій розвитку подій, що відбуваються в Україні і у світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

• питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

• здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

• залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

• ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

• координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

• координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

• координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.