Конституційне право України як наука, як галузь права і як навчальна дисципліна План

1.Предмет, методологія, завдання та джерела науки конституційного права України.

2.Предмет, метод, поняття конституційного права України як провідної галузі національного права.

3.Система галузі конституційного права України.

4.Джерела сучасного конституційного права України.

5.Поняття та види конституційно-правових інститутів.

6.Конституційне право України як навчальна дисципліна.

Література:

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30.

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

4.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

5.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 7-53

6.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. - с. 5-43

7.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 4-60

8.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 8-16

9.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

10.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1.Термін „конституційне право” використовується у правознавстві для позначення:

• відповідної галузі національного права держави;

• галузевої юридичної науки;

• навчальної дисципліни у системі вищої освіти.

Наука конституційного права – галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

Предметом науки конституційного права є конституційно-правові норми та суспільні відносини, що регулюються цими нормами.

Наука конституційного права вивчає:

• конституційно-правові норми;

• суспільні відносини, що регулюються конституційно-правовими нормами;

• практику реалізації конституційно-правових норм;

• джерела галузі конституційного права;

• становлення і розвиток конституційно-правових інститутів.

Предмет науки конституційного права визначає її функції, в яких розкривається роль цієї галузевої юридичної науки для державотворення, правотворчого і правозастосовчого процесів, формування правової свідомості і правової культури працівників органів публічної влади й населення тощо. Зокрема, наука конституційного права реалізує такі функції:

• політичну;

• методологічну;

• ідеологічну;

• евристично-прогностичну;

• комунікативну;

• інтегративну;

• практико-прикладну;

• роз’яснювальну;

• експертну.

Сучасною наукою конституційного права застосовуються різні методи вивчення конституційно-правових явищ.

Метод науки конституційного права – це сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання об’єктивних достовірних знань. Важливе місце серед них посідають методи:

• формально-юридичний, що застосовується в дослідженні нормативних джерел;

• порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні моделі конституційно-правового регулювання;

• історичний, що дозволяє вивчати динаміку становлення конституційно-правових інститутів, їхній історичний розвиток;

• системний, застосування якого дозволяє аналізувати структуру всієї галузі конституційного права, взаємозв’язок конституційно-правових інститутів;

• статистичний, за допомогою якого вивчається практика реалізації конституційно-правових норм, ефективність їхньої дії;

• конкретно-соціологічний (вивчення громадської думки, проведення експериментів тощо).

Джерелами науки конституційного права є:

• нормативно-правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права обґрунтовує ідеологію та концептуальні положення нормативно-правових актів – джерел галузі конституційного права, досліджує тенденції конституційно-правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з організацією та здійсненням публічної влади. На основі наукових досягнень розробляються нові конституційні законопроекти, проекти законів та інших нормативно-правових актів;

• праці вітчизняних і закордонних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються проблем, пов’язаних із предметом науки конституційного права. Так, вагоме значення для розвитку науки конституційного права в цілому, її окремих положень мають праці таких відомих українських вчених, як: М.Баймуротов, М.Воронов, А.Георгіца, В.Журавський, Р.Калюжний, А.Колодій, В.Копейчиков, С.Лисенков, Г.Мурашин, Н.Нижник, В.Опришко, В.Погорілко, М.Пухтинський, П.Рабинович, С.Стецюк, Є.Тихонова, Ю.Тодика, М.Хавронюк, Н.Шукліна, Ю.Шемшученко, О.Фрицький та ін. Ці вчені багато зробили у плані дослідження актуальних проблем конституціоналізму, розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, формування сучасної децентралізованої системи територіальної організації влади;

• конституційно-правова практика – процеси, що відбуваються під час реалізації конституційно-правових норм органами державної влади, органами місцевого самоврядування, окремими громадянами та їхніми об’єднаннями.

2.Конституційне право України – це провідна галузь національного права України, яка представляє собою систему правових норм, що регулюють базові суспільні відносини, закріплюючи при цьому в належність публічної влади, засади її організації та здійснення гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційне право України як провідна галузь національного права України закріплює:

• засади конституційного ладу України;

• основні права і свободи людини і громадянина;

• форми народного волевиявлення;

• систему органів державної влади;

• територіальний устрій України;

• засади місцевого самоврядування.

Предмет галузі конституційного права становить особливе коло суспільних відносин, що виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства у зв’язку з організацією та здійсненням публічної влади, а саме:

• відносини політичного характеру, що характеризують якісні риси держави – державний суверенітет, республіканську форму правління, унітарний державний устрій, демократичний державний режим, належність і суб’єкти публічної влади, загальні засади організації та функціонування політичної системи;

• базові економічні відносини, що становлять основу економічної системи України і характеризують форми власності, ступінь гарантованості захисту прав власника, способи господарської діяльності, систему забезпечення соціальних потреб членів суспільства в галузях освіти, культури, охорони здоров’я тощо;

• відносини, що характеризують принципові взаємозв’язки держави з особою і складають основи правового статусу людини і громадянина;

• відносини, що складаються в процесі безпосереднього здійснення влади народом (вибори, референдум);

• відносини, що виникають з приводу організації та діяльності органів державної влади;

• відносини, що пов’язані з державно-територіальним та адміністративно-територіальним устроєм України;

• відносини, що характеризують засади організації і функціонування місцевого самоврядування в Україні, порядок формування, види та принципи діяльності органів місцевого самоврядування.

Методи конституційно-правового регулювання – це сукупність прийомів та засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права, а саме:

• метод установлення прав (наприклад, стаття 89 Конституції України: „Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів”);

• метод дозволяння (наприклад, стаття 89 Конституції України: „Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань”);

• метод заборони (наприклад, стаття 15 Конституції України: „Цензура заборонена”);

• метод покладання обов’язків та відповідальності (наприклад, стаття 67 Конституції України: „Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом”).

3.З одного боку, система конституційного права як галузі національного права становлять єдність і послідовність розподілу конституційно-правових норм на певні групи залежно від їх змісту, значення цих норм та характеру політико-правових суспільних відносин, які ними регулюються. З іншого, як система норм галузі конституційного права вона зумовлена низкою ознак: конституційне право – функціональна система, в якій норми взаємопов’язані, логічно взаємоузгоджені та розміщені за певною субординацією.

Системоутворюючими факторами є предмет правового регулювання, метод правового регулювання, рівень розвитку загальнолюдських цінностей у суспільстві, процес формування демократичної правової держави, єдність і послідовний розподіл норм конституційного права на певні групи залежно від їх змісту, значення та характеру політико-правових суспільних відносин, які регулюються. Місце кожної з груп у системі конституційного права залежить від питомої ваги цих правових норм, які охоплюються цією групою, їх значення, а також принципів, на підставі яких будується галузь права. Ці критерії чинять перш за все зовнішній вплив на систему конституційного права. У той же час єдність і стабільність системи цих норм забезпечують і зв’язки системоутворення та системозбереження з тозки зору внутрішньої системно-функціональної організації конституційного права. Такими системоутворюючими зв’язками є генетичні, субординаційні, координаційні (взаємодії) зв’язки та управління.

На систему конституційного права поширюються й інші закони системоутворення. До них належать: логічний взаємозв’язок, взаємозалежність і побудова елементів системи залежно від їх важливості для людини і держави; структурованість системи як засіб зв’язку елементів в одне ціле і ускладнення системи по мірі її розвитку, розширення функціональних зв’язків між ними і наявність головного елемента системи (людина як вища соціальна цінність), який визначає закономірності побудови всієї системи в цілому; відносна самостійність інших елементів системи щодо головного.

Отже, під системою норм конституційного права розуміють зумовлене системоутворюючими зв’язками і факторами розміщення норм за інститутами, що перебувають у таких взаємозумовлених зв’язках, які дають змогу функціонувати системному утворенню як єдиному цілому.

Аналіз теоретичних основ систематики норм конституційного права дозволяє викласти систему цієї галузі національного права виходячи з того, що конституційне право України покликане служити передусім вільній від природи людині – головному елементу системи конституційного права як галузі.

Отже, складовими системи конституційного права України є:

• конституційні загальні засади конституційного ладу (форма устрою, форма правління, механізм закріплення і функціонування державної влади, принципи верховенства права, територіальної цілісності України, пріоритету загальнолюдських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права тощо);

• правовий статус особи в Україні, права, свободи, обов’язки, гарантії прав і свобод громадян, як вихідні для інших елементів системи;

• права українського народу (народний, національний суверенітет, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, право на референдум, право виборів представницьких органів державної влади) та органів і посадових осіб місцевого самоврядування;

• виборче право і референдум (принципи, порядок призначення і проведення);

• основи громадянського суспільства та його взаємовідносини з державою (власність, підприємництво, екологічна безпека, сім’я, освіта, наука і культура, громадські об’єднання, свободи інформації);

• Верховна Рада України (зміст мандата, структура, компетенція, процедура діяльності, законодавчий процес, охорона парламентаризму тощо);

• Президент України (повноваження, умови обрання, компетенція, припинення повноважень);

• система та організація виконавчої влади (організація і діяльність КМУ, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади);

• система та організація судової влади;

• Конституційний Суд України і конституційний процес;

• система та організація місцевої самоврядної влади (порядок формування, повноваження, акти).

Розкриваючи зміст системи конституційного права України, необхідно розглянути питання про співвідношення системи Конституції і системи конституційного права. Конституція інтегрована в конституційне право як частина, тому потрібно виходити з того, що конституційне право як галузь права не можна розглядати поза Конституцією. Отже, система конституційного права і система Конституції нерозривно пов’язані, єдині у своїй основі, однак ці поняття не можна ототожнювати, кожній з цих систем притаманні характерні специфічні критерії побудови і обсяг.

4.Норми конституційного права знаходять відображення в різних зовнішніх формах, які звичайно іменуються джерелами конституційного права. У сучасній науці конституційного права вирізняють дві основні сфери джерел конституційного права: природне право і позитивне право.

Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, не відчуженість прав людини. Воно має особливо суттєве значення для конституційного права України, що повинне забезпечити охорону свободи людини, виступає критерієм демократизму всієї правової системи України.

Після Другої світової війни приписи природного права знайшли відображення в багатьох міжнародно-правових документах, які закріплюють міжнародні стандарти в галузі прав людини і мають обов’язкову силу для держав – членів світового співтовариства. У Конституції України також закріплено всі найважливіші природні права (право на життя, на недоторканість особи, право територіальної громади на місцеве самоврядування тощо).

Це свідчить про те, що приписи природного права набувають чіткої правової оболонки, і позитивне право значною мірою зливається з природним правом. Одночасно зростає роль природного права як гарантії незворотності процесу формування демократичної, соціальної та правової держави. Усвідомлення природного права як джерела конституційного права, його розуміння як вищого імперативу для всіх гілок влади унеможливлює внесення до Конституції та законів України таких змін, які призвели б до ліквідації конституційного ладу, реставрації тоталітаризму в Україні.

Джерела позитивного конституційного права України систематизуються за їхньою юридичною силою. До них належать:

1.Конституція України, яка є головним джерелом конституційного права. Вона встановлює найбільш важливі норми і принципи, на основі яких здійснюється детальна правова регламентація в різних формах. Деякі норми Конституції України згідно з частиною 3 статті 8 мають пряму дію і не передбачають додаткової регламентації для застосування.

2.Закони України, що мають найвищу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і є найбільш поширеним джерелом конституційного права України. Звичайно, мова йде лише про ті закони, що містять конституційно-правові норми, наприклад, ЗУ „Про біженців”, „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, „Про об’єднання громадян” тощо.

Крім того, в літературі закони за юридичною силою поділяють на конституційні, органічні (додаткові) – закони, що мають проміжну між Конституцією та звичайними законами юридичну силу, та звичайні закони. Так, до конституційних відносять закони про внесення змін до Конституції, а критеріїв визначення закону як органічного в Конституції України не встановлено. Водночас окремі закони України можна характеризувати як органічні, наприклад, ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні”, стаття 24 якого передбачає, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Цим встановлюється вища юридична сила ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні” щодо інших законів України.

3.Інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990р.), яка встановила загальні принципи конституційно-правового розвитку України.

4.Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, Указ Президента України „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10 червня 1997р. № 503/97.

5.Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, постанова КМУ „Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян” від 26 лютого 1993р. № 140.

6.Окремої уваги заслуговує питання щодо можливості віднесення до кола джерел конституційного права рішень Конституційного Суду України, які, з одного боку, мають ненормативний характер, а з іншого – є обов’язковими до виконання на всій території України.

7.Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Такі договори, згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

8.Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України на підставі принципу правонаступництва або на період, поки буде прийнято відповідні акти України (згідно із ЗУ „Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991р.).

9.Акти органів місцевого самоврядування та акти місцевих референдумів. Конституція України закріплює право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, постановляти рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території (стаття 144). Якщо ці рішення регулюють відносини у сфері конституційного права, то їх слід визнавати його джерелами. До таких, зокрема, можна віднести статути територіальних громад сіл, селищ і міст, а також регламенти місцевих рад та рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.

Особливе місце в системі джерел конституційного права України свого часу посідав Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України „Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 8 червня 1995р. Згідно зі статтею 61 цього Договору положення Конституції України 1978р. діяли лише в частині, що узгоджувалися з цим Договором.

5.Під інститутом ( від. лат. ”настанова”, ”установа”) конституційного права прийнято розуміти:

• сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, одно порядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу;

• відповідну систему норм конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини, що складають відносно самостійну групу;

• визначену сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідні і взаємопов’язані відносини, які утворюють досить відокремлену і сталу групу;

• сукупність відносно обумовлених норм конституційного права України, що регулюють однорідні суспільні відносини всередині галузі права;

• об’єднання норм конституційного права за характером і змістом тощо.

Схожі визначення існують і в інших галузевих юридичних науках.

Отже, за В.Ф. Погорілком, інститут конституційного права – це основний складовий елемент системи конституційного права України, який об’єднує об’єктивно сформовану, цілісну і відносно уособлену групу функціонально взаємообумовлених і структурно взаємопов’язаних норм конституційного права, які регулюють найбільш споріднені суспільні відносини, що є предметом конституційного права.

Інституту конституційного права властиві такі загальні юридичні ознаки:

• єдність нормативного матеріалу;

• цільність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, що є предметом конституційного права;

• однорідність суспільних відносин (тобто певного сегменту цих відносин), які є об’єктом впливу норм об’єднаних у конкретний інститут конституційного права;

• єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту;

• автономність існування нормативного матеріалу в межах інституту;

• функціональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту;

• зовнішнє уособлене закріплення інститутів права у вигляді окремих розділів Конституції України, самостійних законів, самостійних розділів законів чи підзаконних нормативно-правових актів тощо.

Інститути конституційного права різноманітні за своїми юридичними властивостями. Зокрема, за предметом слід виділяти такі:

• інститут основ конституційного ладу;

• інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина;

• інститут форм безпосередньої демократії;

• інститут парламентаризму;

• інститут глави держави;

• інститут виконавчої влади;

• інститут судової влади;

• інститут конституційної юстиції;

• інститут контрольно-наглядової влади;

• інститут територіального устрою;

• інститут місцевого самоврядування тощо.

В.В.Кравченко визначає конституційно-правовий інститут як відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Конституційно-правові інститути суттєво відрізняються між собою кількістю правових норм, предметом правового регулювання тощо. В сучасній літературі, з позицій системного підходу, виокремлюють три різновиди конституційно-правових інститутів:

• загальні (генеральні);

• головні;

• початкові.

Загальні конституційно-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути об’єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них належать такі інститути:

• загальних засад конституційного ладу України;

• основ правового статусу людини і громадянина;

• прямого волевиявлення (вибори, референдум);

• конституційної системи органів державної влади;

• територіального устрою України;

• конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

Головні конституційно-правові інститути в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути:

• громадянства України;

• принципів правового статусу людини і громадянина;

• основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина;

• гарантій основних прав і свобод;

• правового статусу іноземців в Україні;

• політичного притулку.

Початкові конституційно-правові інститути (субінститути) в межах головних інститутів об’єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут втрати громадянства України.

Юридичні властивості інститутів конституційного права України визначаються якостями норм конституційного права України, що об’єднуються в межах цих інститутів.

6.Конституційне право України як навчальна дисципліна викладається в юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах, а її обсяг і зміст визначається навчальними програмами, які самостійно розробляються кафедрами та затверджуються науковими радами відповідних закладів освіти.

Мета навчальної дисципліни – ознайомити студентів з основними поняттями, якими оперує наука конституційного права, розкрити положення вчення про Конституцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз конституційно-правових інститутів.

Конституційне право України вивчає основні положення науки конституційного права, зокрема:

• зміст предмета галузі конституційного права;

• основні положення вчення про Конституцію;

• засади конституційного ладу України, конституційно-правове закріплення суверенітету українського народу, форми Української держави;

• питання прав і свобод людини і громадянина, відповідність конституційно-правового регулювання основ правового статусу людини і громадянина міжнародним нормам прав людини;

• форми здійснення народовладдя, предмет і види референдумів в Україні, виборче право та виборча система України;

• конституційна система, принципи організації та діяльності органів державної влади, правовий статус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України;

• конституційні принципи територіального устрою України;

• конституційно-правові засади організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні.

Глибоке засвоєння студентами положень науки конституційного права, конституційного законодавства України має важливе значення для формування у них належної професійної культури юриста і демократичного світогляду, для усвідомлення тих загальнолюдських цінностей, на яких базується Конституція України.