Конституційно-правові норми, їх особливості План

1.Загальне поняття „норма права”.

2.Поняття конституційно-правової норми, її особливості.

3.Структура конституційно-правових норм.

4.Класифікація конституційно-правових норм.

Література

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30.

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

4.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

5.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 33-41

6.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 14-20

7.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 16-24

8.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 9

9.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

10.Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – с. 123-129

11.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1. Норма права – це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу. Норма права є найменшою частинкою права, яка містить правило фізичної поведінки і встановлює покарання за його невиконання.

Норма права має певну структуру. Структура норми права являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв’язок компонентів, які її утворюють:

• гіпотеза;

• диспозиція;

• санкція.

Гіпотеза – частина норми, в якій зазначаються обставини, за яких ця норма буде здійснюватися. Такими обставинами можуть бути дії людей чи події.

Диспозиція – частина норми, в якій зазначаються права чи обов’язки суб’єктів права.

Санкція – частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу у разі порушення диспозиції.

Наведемо приклад визначення структури правової норми – стаття 148 ККУ: „Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк.” Диспозиція – „підміна чужої дитини”, гіпотеза – „вчинена з корисливих або інших особистих мотивів”, санкція – „карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк”.

Стаття закону та норма права відрізняються. Іноді у статті нормативного акту може бути сформульовано по кілька норм або лише частина норми.

2.Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Конституційно-правові норми – це особливий різновид норм системи національного права України. Їм властиві риси, притаманні для всіх правових норм, а саме:

• вони встановлюються чи санкціонуються державною;

• виражають державну волю українського народу;

• є формально визначені, загальнообов’язкові правила поведінки;

• закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами;

• мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин;

• передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники.

Разом з тим конституційно-правовим нормам властивий цілий ряд специфічних якостей, ознак і особливостей, що є одним із факторів виділення конституційного права в окрему галузь національного права.

Особливості конституційно-правових норм:

• особлива вага і значення конституційно-правових норм в системі національного права України. Вони регламентують серцевину суспільних відносин – відносин, що складаються в процесі основ повновладдя українського народу, що забезпечує їх домінуюче становище та беззаперечний вплив на правові норми і правові відносини інших галузей права;

• вони виконують інтеграційні функції в правовій системі України, тобто об’єднують її в одне цілісно-системне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрямки вдосконалення і розвитку;

• конституційно-правовим нормам притаманна особлива юридична природа, вони мають найвищу юридичну силу, найбільшу стабільність у порівняння з іншими галузями права, підвищений рівень охорони з боку держави, особливий механізм реалізації;

• нормам конституційного права властивий політичний характер, оскільки предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються в сфері функціонування держави.

3. До специфічних особливостей норм конституційного права належать особливості їхньої структури. Як відомо, правова норма складається з трьох частин – гіпотези, диспозиції, санкції.

Більшість конституційно-правових норм та їх основа – конституційні норми не мають повної структури. У багатьох з них відсутня санкція, деякі складаються лише з диспозиції.

Якщо проаналізувати наявність елементів структури конституційно-правових норм, то можна дійти таких висновків.

Гіпотеза як частина правової норми містить у собі умови, обставини, з настанням яких можливо або необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези – визначати сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Щодо конституційно-правових норм, то гіпотеза частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників правовідносин, що містяться у даній нормі. У Конституції України є й гіпотези, загальні для цілої групи державно-правових норм і інститутів.

Диспозиція – це частина юридичної норми, в якій зазначаються права або обов’язки суб’єктів правовідносин. Вони являють собою центральну, основну частину норми, яка вказує дозволену (можливу), обов’язкову і заборонену (неприпустиму) поведінку суб’єктів. Зміст впливу диспозиції конституційно-правових норм більш багатогранний; він виявляється у регулюванні, орієнтації, ідеологічній, політичній оцінці явищ і процесів тощо.

Санкція являє собою частину норми, в якій зазначено заходи державного примусу в разі невиконання або порушення її диспозиції. Тому і призначення санкції – забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми. У конституційному праві санкції мають свою специфіку. Дуже часто в них встановлюються загальні принципи відповідальності і підпорядкованості (наприклад, відповідальність народного депутата за невиконання принципу несумісності посад), внаслідок чого ці норми є обов’язковими. У ряді випадків у конституційно-правових нормах містяться відсилки до норм поточного законодавства з приводу конкретних санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів.

Для конституційно-правових норм характерне неоднакове поєднання згаданих елементів. Досить рідко трапляються норми, які містять у собі всі елементи структури. Значно частіше конституційно-правові норми містять диспозицію і досить рідко виражають гіпотезу.

4.Класифікацію конституційно-правових норм здійснюють за різними підставами з метою вивчення їх особливостей та аналізу на предмет ефективної реалізації.

За змістом конституційно-правові норми поділяють на:

• норми, що закріплюють засади конституційного ладу;

• норми, що закріплюють основи правового статусу людини і громадянина;

• норми, що закріплюють систему органів державної влади тощо.

За ступенем визначеності припису конституційно-правові норми бувають:

• диспозитивні – це такі норми, які надають право обрання варіанту поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конкретної заборони (наприклад, право на свободу совісті);

• імперативні – це такі норми, що передбачають єдино можливий варіант поведінки (наприклад, прийняття до громадянства України – це виключна прерогатива Президента України).

За призначенням у механізмі правового регулювання конституційно-правові норми поділяються:

• матеріальні – це норми, що виражають зміст діяльності державних органів, визнаючи їх правовий статус;

• процесуальні – норми, що закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації норм матеріального права. Матеріальні норми відповідають на питання „що робити?”, а процесуальні – „як робити?”, іншими словами, взаємозв’язок між ними – це зв’язок змісту і форми.

За характером припису, що міститься в нормі конституційно-правові норми бувають:

• зобов’язальні – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії (наприклад, Конституція України зобов’язує здійснювати законодавче регулювання і контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України);

• забороняючі – це такі норми, які при здійсненні статичної регулятивної функції покладають на особу пасивні обов’язки – утримуватись від певних дій (наприклад, згідно з Конституцією України кожен із нас повинен утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками);

• уповноважуючі – норми, які встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій (наприклад, Конституція України уповноважує Президента України здійснювати цілу низку дій на реалізацію його конституційно-правового статусу).