146. Поняття та види договорів у сфері розпорядження майновими правами ів

Стаття 1107. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

1. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1)  ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2)  ліцензійний договір;

3)   договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4)  договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5)   інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

2. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

1. Об'єкт права "інтелектуальна власність" — це абстрактне поняття, що використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної і, передусім, творчої діяльності, а також прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг.

Згідно із Законом України "Про власність" від 26.03.1991 р., об'єктами права інтелектуальної власності громадян визнаються твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. Причому до результатів науково-дослідних робіт та інших результатів інтелектуальної праці потрібно віднести й комп'ютерні програми, бази даних, топографії інтегральних мікросхем, найменування місць походження товарів, фірмові найменування, ноу-хау тощо.

В коментуємій статті дається перелік видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. До них належать.

— ліцензія як спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності;

— ліцензійний договір як угода про передання об'єкта права інтелектуальної власності;

— договір про створенння на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

— договір про передання виключних майнових прав інтелектуалної власності.

Даний перелік не є вичерпним. Коментована стаття передбачає інші види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Суб'єктами договорів щодо розпорядження майнових прав інтелектуальної власності є власник цього майна і особа, що отримує їх.

Власника запатентованого винаходу, що дає дозвіл, називають ліцензіаром, а фізичну чи юридичну особу, яка одержує дозвіл, — ліцензіатом.

Ліцензія — це надання власником запатентованого винаходу іншій фізичній або юридичній особі дозволу на здійснення однієї або більше дій, на які має виключні права власник винаходу.

Якщо мова йде про ліцензію як юридичний документ, що свідчить про дозвіл, виданий власником запатентованого винаходу, то використовується спеціальна назва "ліцензійний договір", оскільки мають місце два типи юридичних актів або угод. По-перше, надання власником запатентованого винаходу іншій фізичній або юридичній особі дозволу на виконання однієї або кількох дій, що підпадають під виключні права на запатентований винахід. По-друге, ліцензія звичайно дається на певних умовах, обумовлених у письмовому документі, яким оформляється ліцензія ліцензіату.

Одна з цих умов стосується виплати з боку ліцензіата коштів за надану ліцензію. Так ліцензіат може бути зобов'язаний сплатити фіксовану суму в певний час у майбутньому або ж суму, розмір якої залежатиме від застосування запатентованого винаходу.

Інша умова може полягати в тому, що винахід буде використовуватися ліцензіатом тільки для виробництва продуктів, призначених для певного використання, наприклад, для виготовлення фармацевтичних препаратів для людини, а не тварин. Ще одна умова може полягати в тому, що ліцензіат використовуватиме винахід тільки на певних фабриках або в певних застережених регіонах.

Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного строку однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності укладається на створення конкретного твору, за яким автор зобов'язується створити твір відповідно до умов договору і передати його замовнику. У рахунок обумовленої договором винагороди замовник зобов'язаний виплатити автору аванс. Розмір і строки виплати визначаються угодою сторін. Сторона, що не виконала або виконала неналежним чином свої зобов'язання, повинна відшкодувати потерпілій стороні заподіяні збитки, включаючи і упущену вигоду. У разі відступлення автора від вимог, що містяться в договорі, замовник твору має право вимагати відповідної доробки.

Найбільш поширеним договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є авторський договір на створення і використання комп'ютерних програм. Специфічними умовами договорів даного типу є: можливість перевідступлення авторського договору; визначення типів персональних комп'ютерів, для яких може бути використана комп'ютерна програма, їх кількість і місцезнаходження; права сторін на подальші модифікації і удосконалення; кількість виготовлених копій; забезпечення доступу до вихідного коду; порядок використання твору третіми особами; строки і порядок навчання користувача; інші (особливі) умови, які сторони визнають за необхідне передбачити в авторському договорі. Авторський договір на створення і використання комп'ютерних програм може включати такі документи: текст договору; технічне завдання; технічні умови; календарний план або програму робіт; специфікації; опис використовуваного обладнання; угоду між авторами про розподіл винагороди.

Коли всі виключні права, що надаються патентом на винахід, передані власником винаходу іншій фізичній або юридичній особі без обмеження в часі і будь-яких інших умов, говорять, що мало місце передання прав.

Договір про передання виключних майнових прав — це юридичний акт, за допомогою якого власник запатентованого винаходу передає свої виключні права іншому. Ця дія засвідчується письмовим документом, який називається "актом передання патентних прав" або "переданням прав". Особу, яка передає права, тобто власника запатентованого винаходу, називають стороною, що передає, а іншу, що приймає, фізичну або юридичну особу, яка отримує всі виключні права, називають стороною, яка одержує. Після завершення передання сторона, яка передає, уже не має прав на запатентований винахід. Сторона, яка одержує, або одержувач, стає новим власником запатентованого винаходу і отримує всі виключні права, що виникають у зв'язку з видачею патенту на винахід.

2. Істотною умовою щодо договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є форма договору.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Однак законом допускаються випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.