109. Примусове відчуження прав.

Стаття 30 ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»

1. Якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови власника прав від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі).

Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання винаходу (корисної моделі) зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу (корисної моделі) з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту. При цьому право власника патенту надавати дозволи на використання винаходу (корисної моделі) не обмежується.

2. Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) власнику пізніше виданого патенту, якщо винахід (корисна модель) останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав власника раніше виданого патенту. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання винаходу (корисної моделі) власником пізніше виданого патенту. При цьому власник раніше виданого патенту має право отримати ліцензію на прийнятних умовах для використання винаходу (корисної моделі), що охороняється пізніше виданим патентом.

3. З метою забезпечення здоров'я населення, оборони держави, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може дозволити використання запатентованого винаходу (корисної моделі) визначеній ним особі без згоди власника патенту (деклараційного патенту) у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії на використання винаходу (корисної моделі). При цьому:

1) дозвіл на таке використання надається виходячи з конкретних обставин;

2) обсяг і тривалість такого використання визначаються метою наданого дозволу, і у випадку напівпровідникової технології воно має бути лише некомерційним використанням органами державної влади чи виправленням антиконкурентної практики за рішенням відповідного органу державної влади;

3) дозвіл на таке використання не позбавляє власника патенту права надавати дозволи на використання винаходу (корисної моделі);

4) право на таке використання не передається, крім випадку, коли воно передається разом з тією частиною підприємства чи ділової практики, в якій здійснюється це використання;

5) використання дозволяється переважно для забезпечення потреб внутрішнього ринку;

6) про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі) власнику патенту надсилається повідомлення одразу, як це стане практично можливим;

7) дозвіл на використання відміняється, якщо перестають існувати обставини, через які його видано;

8) власнику патенту сплачується адекватна компенсація відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі).

Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі), строк і умови його надання, відміну дозволу на використання, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту можуть бути оскаржені в судовому порядку.

4. Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель може видати ліцензію на використання його винаходу (корисної моделі) тільки особі, що має дозвіл доступу до цього винаходу (корисної моделі) від Державного експерта.

Якщо зазначена особа не може досягти із власником такого патенту згоди щодо видачі ліцензії, Кабінет Міністрів України має право дозволити їй використання секретного винаходу (корисної моделі) відповідно до частини третьої цієї статті.

5. Спори щодо умов видачі ліцензій і виплати компенсацій та їх розміру вирішуються у судовому порядку.

110. Ц.-п. відповідальність за порушення патентних прав

Відповідальність за порушення патенту - один з видів цивільно-правової, деліктної відповідальності. Підставою її настання є саме правопорушення як юридичний факт. До умов деліктної відповідальності відносяться: заподіяння шкоди, протиправність поводження деліквента, наявність причинного зв'язку між протиправним поводженням і заподіяною шкодою, провина правопорушника. При покладанні відповідальності на порушника патенту всі ці умови повинні бути присутнімит. За порушення патенту в законодавстві України про інтелектуальну власність передбачені міри цивільно-правової відповідальності: вимога припинення порушення (заборона правопорушення) і відшкодування заподіяних збитків. На жаль, законодавець не пішов по шляху розширення переліку цивільно-правових мір відповідальності, як це прийнято у світовій патентній практиці (наприклад, накладення арешту на об'єкти, що порушують патент, їхня конфіскація й ін.).

Позивачами в суді можуть виступати і власники виняткової ліцензії, якщо інше не передбачено ліцензійним договором. Отже, власники невиняткових ліцензій, у тому числі примусових, офіційних і відкритих, неправомочні пред'являти позови в суди про порушення своїх прав. У таких випадках їм доведеться звертатися до патентовласників для того, щоб останні збудили справа в суді.

Захист прав і законних інтересів авторів, патентоволодільців та інших осіб, що є власниками прав на запатентовані винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, здійснюється шляхом використання передбачених законом форм, засобів і способів захисту прав. Захист патентних прав здійснюється переважно в юри-сдикційній формі. Неюрисдикційна форма, тобто прийняття потерпілим заходів самозахисту порушених прав, трапляється рідко і здебільшого зводиться до відмови від вчинення дій, що суперечать укладеному ліцензійному договору.

Юрисдикційна форма захисту патентних прав у свою чергу включає судовий і адміністративний порядки захисту цих прав Проте домінуючим є судовий порядок, позаяк адміністративний захист патентних прав здійснюється лише у випадках, прямо вка заних у законі.

Істотним недоліком чинного законодавства України про промислову власність є відсутність у ньому конкретних санкцій за ті чи інші порушення. Як правило, патентні закони містять норми про відповідальність, які мають надто загальний характер. Так, Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції від 21 грудня 2000 р.) містить лише декілька норм загального цивільно-правового характеру: про припинення правопорушення, про стягнення заподіяних останнім збитків, відшкодування моральної шкоди, а також вжиття інших, передбачених законодавчими актами, заходів, пов'язаних із захистом прав власника патента.

Передусім, постає питання: що це за заходи, пов'язані із захистом прав власника патента, передбачені законодавством. Вище уже підкреслювалося, що всі санкції, які стосуються захисту патентних прав, мають бути у законі про той чи інший об'єкт промислової власності. Зазначені санкції не можуть бути в інших законодавчих актах. З формулювання цієї норми невідомо, в якому акті міститься та чи інша санкція або той чи інший захід, пов'язані із захистом прав власника патента. Взагалі ст. 34 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» має декларативний характер. Вона не передбачає конкретної цивільно-правової відповідальності за те чи інше порушення патентних прав. Посилання на ст. 28 цього Закону також не вичерпує всіх можливих порушень названих прав, ... оскільки у ній йдеться лише про майнові права. Але ж власник патента має й особисті немай-нові права, встановлені пп. 4 і 5 ст. 8 даного Закону. Про відповідальність за їх порушення у Законі не згадується. Є тільки норма про те, що спори з приводу авторства розглядаються в судовому порядку. Які дії визнаються порушенням права авторства на винахід чи корисну модель, протягом якого строку надається захист праву авторства та інші питання, у Законі не знайшли належного закріплення.

Закон «Про охорону прав на промислові зразки» містить такі ж формулювання зазначених норм. Є лише одна відмінність — цей Закон не має норми про відшкодування моральної шкоди. Очевидно, автори промислових зразків, на думку законодавців, не зазнають моральної шкоди.

Закон «Про охорону прав на сорти рослин» взагалі не містить будь-яких санкцій за порушення прав на сорт рослини, а відсилає до відповідного законодавства. Таке формулювання означає тільки одне: його творці намагалися уникнути розв'язання цієї проблеми з тих чи інших причин. Як би там не було, а конкретних засобів захисту прав власників патентів на сорт Закон не визначає.

Закон «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» містить більш розгорнуті норми щодо захисту прав на зазначені топографії. За своїм змістом захист прав володільців свідоцтв на топографії наближається до захисту авторського права і суміжних прав. Водночас названий Закон також не передбачає права на відшкодування моральної шкоди.

На підставі наведеного короткого огляду патентних законів України про промислову власність можна зробити певні висновки. Розмаїття норм про захист прав на об'єкти вказаної власності свідчить, що єдиної системи захисту прав на такі об'єкти немає. Немає й системи для захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності в цілому. Отже, необхідно розробити єдину систему захисту права інтелектуальної власності. В цьому плані всі об'єкти останньої як об'єкти захисту є однаковими. Звичайно, окремі з них мають особливості, які й можуть бути враховані при розробленні єдиної системи захисту інтелектуальної власності. Існуюча система захисту промислової власності не відповідає сучасним вимогам.

Єдина система захисту інтелектуальної власності має передбачати, безперечно, єдину систему санкцій за порушення інтелектуальних прав. При цьому мають бути розроблені більш суворі санкції за порушення інтелектуальної власності. Технічні засоби відтворення, використання та розповсюдження об'єктів останньої надають можливість спритним «підприємцям» безперешкодно використовувати зазначені об'єкти без дозволу власника і без виплати йому належної винагороди. Ці фактори зумовлюють необхідність суворішого захисту права інтелектуальної власності.

Така єдина система захисту має встановлювати компенсацію моральної шкоди за порушення права на будь-які об'єкти інтелектуальної власності. Адже всі суб'єкти прав на об'єкти промислової власності зазнають моральної шкоди при порушенні їх прав. Тому вони повинні мати право на її відшкодування.