Національне зак-во про правову охорону результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Правовідносини у сфері права інтелектуальної власності регулюються відповідним законодавством у цій сфері. Згідно із ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно із ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України “Про міжнародні договори України” встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про міжнародні договори України” міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною згідно із нормами міжнародного права.

Таким чином, найвищу юридичну силу у сфері правової охорони інтелектуальної власності має Конституція України.

Другий рівень складають міжнародні конвенції, учасницею яких є Україна та міжнародні угоди. Зокрема, Конвенція про утворення ВОІС, Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., Всесвітня конвенція про авторське право, Угода ТРІПС, Угода про співробітництво у галузі охорони авторського та суміжних прав тощо.

Третій рівень складають закони України. Це у сфері авторського права, насамперед –

• Цивільний кодекс України;

• Господарський кодекс України;

• Закони України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції Закону України від 11 липня 2001 р. № 2627-III, з подальшими змінами та доповненнями), "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про видавничу справу" (зі змінами та доповненнями), "Про телебачення і радіомовлення", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування",

у сфері права промислової власності –

• Цивільний кодекс України,

• Господарський кодекс України,

• Закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (у редакції Закону України від 1 червня 2000 р. № 1771-III, з подальшими змінами та доповненнями), "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" (у редакції Закону України від 17 січня 2002 р. № 2986-III), "Про науково-технічну інформацію", "Про лікарські засоби", "Про захист економічної конкуренції", "Про рекламу" (у редакції Закону України від 11 липня 2003 р. № 1121-IV), "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем". 

Слід наголосити, що переважно це норми матеріального права. Норми процесуального права також застосовуються до відносин у галузі ПІВ, основні з яких: Цивільно-процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кримінально-процесуальний кодекс України. Норми процесуального права забезпечують належний механізм захисту порушених прав чи інтересів.

Четвертий рівень – це підзаконні нормативно-правові акти, які запроваджують механізми реалізації зазначених законів, більш детальніше регламентують правовідносини у цій сфері, роз’яснюють деякі їх положення тощо.

Також чимало норм може бути встановлено за домовленістю сторін у договорах, які встановлюють індивідуальний режим для певного об’єкта права інтелектуальної власності та його суб’єктів. Зазначимо, що саме цей рівень зараз потребує вдосконалення, позаяк, якщо на законодавчому рівні все ж таки працюють фахівці, то на рівні правозастосування діють особи, які можуть не мати юридичної освіти.

Відтак, саме сукупність цих актів й становить систему національного законодавства України у сфері охорони права інтелектуальної власності.

Слід додати, що кількість законодавчих актів у сфері права інтелектуальної власності вражає та свідчить про вельми високу актуальність цієї проблеми.