12.3. Умови цивільно-правової відповідальності

Сукупність умов, які необхідні для настання цивільно-правової відповідальності, називають складом цивільного правопорушення.

За загальним правилом цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов (підстав):

• протиправність;

• шкода;

• вина;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і наслідками.

Протиправною є поведінка, яка порушує норму права або умови укладеного між контрагентами договору. Протиправними можуть бути не лише дії, а й бездіяльність. Наприклад, ветеринар не надав своєчасно допомоги худобі, яка захворіла; зберігач не потурбувався, щоб захистити майно від дощу.

Шкода може бути заподіяна і правомірними діями. Так, право мірними вважаються дії, пов'язані із здійсненням прав та виконанням обов'язків (наприклад, працівники санепідемстанції знищують хворих тварин; пожежники, гасячи пожежу, заливають сусідні квартири); у разі згоди потерпілого на заподіяння шкоди (потерпілий попросив зламати сарай, щоб побудувати гараж); у випадку протиправної поведінки самого потерпілого (шкода заподіяна в стані необхідної оборони). '

Протиправність є неодмінною умовою настання цивільно-правової відповідальності, тому її називають юридичною підставою відповідальності.

Під шкодою в цивільному прав розуміють загибель, втрату або зменшення певного майнового або немайнового блага.

В юридичній літературі інколи використовуються поняття "шкода" і "збитки". Ці поняття не є тотожними і не збігаються. Шкода за своїм змістом ширше поняття, оскільки вона може бути заподіяна як майновим, так і немайновим інтересам.

Майнова шкода може настати у вигляді як реальних збитків, так і упущеної вигоди. Коли ж шкода заподіюється особистим немайновим благам, то поняття "збитки" законодавець не використовує, оскільки неможливо поновити в повному обсязі немайнові права в тому вигляді, в якому вони існували до порушення (наприклад, коли шкода, заподіяна особі при розголошенні таємниці усиновлення, смертю близького родича, честі та гідності тощо). В цих випадках йдеться не про відшкодування збитків, а про відшкодування шкоди.

Вина боржника. Вина — це психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. Залежно від того, чи бажав правопорушник настання протиправних наслідків, розв'язується питання щодо поділу вини на дві форми: умисну чи необережну.

Необережну вину в цивільному праві традиційно поділяють на легку (просту) необережність та грубу необережність. Під простою (легкою) необережністю розуміють таке ставлення особи до своєї поведінки, коли вона не передбачала і не бажала тих наслідків, які фактично настали, хоча, виходячи Із" конкретних обставин, об'єктивно могла і зобов'язана була їх передбачити.

Груба необережність має місце, коли особа не бажала настання несприятливих наслідків, але передбачала їх і ставилася до цього байдуже або намагалася їх самовпевнено уникнути. Тобто це такий вчинок, нерозумність якого є очевидною.

Скажімо, особа залишила корову пастися біля залізничного переїзду, не потурбувавшись прив'язати її; електромонтер поліз на стовп усувати несправність, не одягнувши гумові рукавички. Проте зазначена класифікація на впливає на вирішення питання щодо стягнення збитків, оскільки вони повинні відшкодовуватися в повному обсязі за наявності будь-якої форми вини.

На відміну кримінального права, де діє презумпція невинуватості, у цивільному діє презумпція винності боржника, тобто зобов'язана особа вважається винною, доки не доведе відсутність своєї вини.

Водночас форма вини кредитора (потерпілого) може впливати на розмір відшкодування, яке стягується.

Так, у ст. 1193 ЦК передбачено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Згідно з ч. 2 ст. 616 цього Кодексу суд вправі зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

За загальним правилом цивільно-правова відповідальність настає за наявності вказаних вище чотирьох умов. На відміну від кримінально-правової, цивільно-правова відповідальність може наставати і без вини, якщо це прямо передбачено законом чи договором.

Так, володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності за заподіяну шкоду лише у випадках непереборної сили або умислу потерпілого (ст. 1187 ЦК). Тобто відсутність вини не звільняє його від відповідальності.

Загальними підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є непереборна сила (форс-мажор) та випадок (казус).

Непереборна сила (форс-мажор) — це надзвичайна і непереборна за певних обставин подія, настання якої неможливо було передбачити і відвернути доступними засобами. Під поняття непереборної сили підпадають як руйнівні сили природи (землетрус, повінь), так і деякі суспільні явища (військові дії, масові заворушення, страйки тощо).

Випадок (казус) — це обставина, яка свідчить про відсутність вини контрагентів. Цю обставину хоча і можна відвернути, але її неможливо передбачити. Так, ательє своєчасно не виконало замовлення наречених, оскільки вночі зловмисники проламали дах ательє і викрали матеріал, з якого треба було шити весільну сукню.

Причинний зв'язок — це зв'язок, який об'єктивно існує між протиправною поведінкою боржника і невигідними наслідками, які настали. Так, замовлені на Новий рік ялинки були відвантажені з порушенням строків в березні місяці. Тут причинний зв'язок між діями постачальника і збитками замовника очевидний.

РОЗДІЛ II. РЕЧОВЕ ПРАВО