logo
finansove (1)

89. Декрет кму «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» був прийнятий 19 лютого 1993 року.

Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Структурно він складається з 4 роздлів і 17 статтей.

Розділ І налічує лише одну статтю, яка присвячена визначенню термінів, які устрічаються в даному законі. Зокрема тут дається визначення валюти України: «валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України.

Розділ ІІ має назву «ОПЕРАЦІЇ З ВАЛЮТНИМИ ЦІННОСТЯМИ» і визначає статус валюти України, право власності на валюту, порядок використання надходжень у іноземній валюті. В даному розділі також регламентовано порядок торгівлі іноземною валютою і дано характеристику валютому курсу.

Розділ ІІІ має назву «ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ І ФУНКЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ». В цьому розділі визначаються повноваження Національного банку щодо регулювання валютних відносин в Україні і Кабінету міністрів України; визначається сфера валютного регулювання. Даний розділ також регламентує функції державних органів у у сфері валютного регулювання.

Розділ IV має назву «ІНШІ ПИТАННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ» і визначає підстави відповідальності за порушення валютного законодавства, окреслює порядок формування державних та місцевих валютних фондів. До даного розділу входитьі статтю «Заключні положення».

10. Предмет і метод фінансового права.

Фiнансове право становить сукупнiсть правових норм, що регулюють суспiльнi вiдносини в сферi формування, розподiлу й використання централiзованих i децентралiзованих грошових фондiв держави й територiальних громад.

Предметом фiнансового права є суспiльнi вiдносини в сферi фiнансової дiяльностi держави й територiальних громад iз приводу формування, розподiлу й викорис тання централiзованих i децентралiзованих фондiв публiчних фiнансiв.

Вiдносини, що становлять предмет фiнансового права, вiдрiзняються низкою рис:

1) складаються в сферi фiнансової дiяльностi держави;

2) реалiзуються в процесi руху (формування, розподiлу й використання) грошових фондiв гпублiчного характеру;

З) об’єктом вiдносин є грошовi фонди держави й територiальних громад;

4) припускають виключну роль держави в цих вiдносинах.

Метод правового регулювання - це сукупнiсть прийомiв, способiв впливу права на суспiльнi вiдносини.

Основним методом фiнансово-правового регулювання є iмперативний. Вiн допускає нерiвнiсть суб’єктiв вiдносин, що за безпечує надзвичайний стан і роль держави. Цей метод виявляється у владних приписах, наказах одним суб’єктам iз боку iнших, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод цiлком повторює метод регулювання адмiнiстративно-правових вiдносин, що також має владний, iмперативний характер. Однак, метод фiнансового права вiдрiзняється певною галузевою специфiкою:

1) на вiдмiну вiд адмiнiстративно-правового методу, вiн не грунтується на вертикалънiй субординацiї, спiвпiдпорядкованостi суб’єктiв, тодi як владнi вказiвки виходять вiд фiнансових органiв, з якими iншi суб’єкти вiдносин не перебувають у адмiнiстративнiй залежностi;

2) основна маса владних розпоряджень виходить вiд органiв, спецiально створених державою для фiнансової дiяльностi;

З) метод фiнансового права не допускає повного пiдпорядкування й залежностi одного суб’єкта вiд iншого, а стосується тiльки екокомiчного змiсту фiнансової норми;

4) фiнансово-правовий метод регулювання допускає твердий ступiнь iмперативностi на всiх рiвнях законодавчого регу лювання й не змiнюється, не знижується залежно вiд типу законодавчого акта (вiд закону до iнструкцiї);

5) специфiчний об’єкт, що регулює за допомогою фiнансово-правового методу публiчнi грошовi фонди.

Може скластися враження, що фiнансовому праву, поряд iз iмперативним, притаманнi й елементи диспозитивного методу.

Справдi, придбання державного цiнного папера здiйснюють на добровiльнiй основi, але всi вiдносини, що випливають з цього факту, регулюють державнi, однобiчнi велiння (термiни позики, вiдсотки, порядок погашення заборгованостi не можуть бути предметом договору, їх закрiплено законодавчо).

Iмперативний метод фiнансово-правового регулювання доповнюють і пiдлеглi, похiднi вiд нього методи рекомендацiй, погоджень. Iхньою особливiстю є похiдний характер вiд основного iмперативного методу, в межах реалiзацій, виконання владного розпорядження. Дiйсно, узгодження мiж суб’єктами фiнансово-правових вiдносин можливi, але з приводу бiльш зручного, точного, своєчасного виконання iмперативного обов’язку, тобто погоджується не сама природа обов‘язку, а порядок, особливостi його виконання.

Рекомендації також доречнi в фiнан совому правi, однак вони або гарантованi, пiдкрiпленi iмпера тивними велiннями, або уточнюють їх.

26. Незалежний фінансовий контроль.

Незалежним фінансовим контролем в Україні є аудиторський контроль.

Основне завдання аудиторського контролю — отримання об’єктивної iнформацiї про фiнансовий стан суб’єкта, який перевiряють, вiдповiднiсть його господарської дiяльностi чинному законодавству. В iснуваннi такого виду контролю зацiкавленi як держава, так i пiдприємцi, вiн дозволяє сполучати їхнi iнтереси без додаткового навантаження на бюджет. Але слiд вiдзначити, що аудит у жодному разi не замiнює державний фiнансовий контроль.

Аудиторську дiяльнiсть в Українi врегульовано Законом України «Про аудиторську дiяльнiсть» вiд 22 квiтня 1993р.

Відповідно до вказаного закону:

Аудиторська діяльність - це підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Пiд час проведення перевiрки аудитори (аудиторськi фiрми) мають право:

— самостiйно встановлювати форми й методи аудита на основi чинного законодавства, наявних норм i стандартiв, умов договору з замовником, професiйних знань i досвiду;

— отримувати необхiднi документи щодо предмета перевiрки, якi знаходяться як у замовника, так i в третiх осiб;

— отримувати потрiбнi пояснення в письмовiй або уснiй формi вiд керiвництва й працiвникiв замовника;

— перевiряти наявнiсть майна, грошей, цiнностей, вимагати вiд керiвництва господарюючого суб’єкта проведення контрольних оглядiв, вимiрiв виконаних робiт, визначення якостi продукції, щодо яких проводять перевiрку документiв;

— залучати на договiрних умовах до участi в перевiрцi фахiвцiв рiзного профiлю.

Аудиторська перевiрка може бути:

1) добровiльною (iнiцiативною, проведеною за рiшенням самого господарюючого суб’єкта)

2) обов’язковою.

Вiдповiдно до ст. 10 Закону України «Про аудиторську дiяльнiсть» проведення аудиторської перевiрки є обов‘язковим для:

1) пiдтвердження вiрогiдностi й повноти рiчного балансу та звiтностi комерцiйних банкiв, фондiв, бiрж, iнших господарюючих суб’єктiв, незалежно вiд форм власностi й виду дiяльностi, звiтнiсть яких офiцiйно публікують;

2) перевiрки фiнансового положення засновникiв комерцiйних банкiв, пiдприємств з iноземними iнвестицiями, акцiонерних i довiрчих товариств, холдингових компанiй, iнвестицiйних фондiв та iнших фiнансових посередникiв;

3) емiтентiв цiнних паперiв;

4) державних пiдприємств при здачi в оренду цiлiсних майнових комплексiв, приватизацiї, корпоратизацiї та iнших змiнах форми власностi;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Однак, у будь-якому випадку, аудит проводять на пiдставi договору мiж аудитором (аудиторською фiрмою) й замовником.

Проведення аудиторської перевiрки можна роздiлити на три етапи: а) пiдготовчий; б) аналiтичний; в) пiдсумковий.

За результатами аудиторської перевiрки складають аудиторський висновок, дотримуючись вiдповiдних норм i стандартiв. Вiн повинен мiстити пiдтвердження або аргументоване вiдмовлення вiд пiдтвердження вiрогiдностi, повноти й вiдповiдностi законодавству бухгалтерської звiтностi замовника. Виконання договору на проведення аудита пiдтверджують актом прийому передачi аудиторського висновку.