logo
finansove (1)

43. Бюджетний запит:поняття, зміст, значення.

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів (ч. 1 ст. 34 БКУ).

Відповідно до ст. 2 Кодексу бюджетний запит – це документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступні бюджетні періоди.

Бюджетні запити були запроваджені в практику бюджетного процесу починаючи з 1998 р.

Вони подаються за встановленою формою з обов'язковим визначенням головними розпорядниками бюджетних коштів основної мети діяльності, завдань на плановий рік, а також з проведенням аналізу результатів діяльності, досягнутих у минулому році, та прогнозуванням очікуваних результатів діяльності у поточному році, обґрунтуванням розподілу граничного обсягу видатків за кодами функціональної класифікації та напрямами діяльності. 

У підготовленому запиті має міститися: інформація стосовно проекту граничного обсягу видатків, надання кредитів головного розпорядника коштів бюджету на наступний бюджетний період (рік) у цілому за бюджетною програмою та за функціональною й економічною класифікаціями показників мережі, штатів і контингентів, що обслуговуються бюджетною установою.

Визначаючи основну мету діяльності на черговий рік, головні розпорядники повинні відобразити результати фінансово-господарської діяльності попереднього року, що передує плановому, та середньострокову перспективу, а також навести детальні розрахунки та обґрунтування до них щодо потреби у бюджетних асигнуваннях на наступний рік.

Форми розрахунків, порядок і методика їх вкладання щорічно визначаються Міністерством фінансів.

При заповненні бюджетних запитів необхідно забезпечити реальне планування показників надходжень до спеціального фонду, враховуючи обсяги їх фактичного надходження у попередніх роках.

59. Податки з фізичних осіб.

Дане питання регулюється Розділом IV Податкового Кодексу.

І. Платниками податку (суб'єктами оподаткування) згідно з вищевказаним Законом є фізичні особи — громадяни України, особи без громадянства та громадяни іноземної держави —

  1. резиденти, які отримують як доходи з джерелом їхнього походження з території України, так і іноземні доходи та

  2. нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їхнього по­ходження з території України.

Резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична осо­ба має місце проживання також у іноземній державі, її вважа­ють резидентом, якщо така особа має місце постійного прожи­вання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також у іноземній державі, її вважають резидентом, якщо має тісніші особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інте­ресів) в Україні.

ІІ, Об'єкт оподаткування тісно пов'язано з категорією плат­ників податку, тому що обов'язки платника податків виника­ють за наявності в нього об'єкта оподаткування й за підстава­ми, встановленими законодавчими актами.

  1. Об'єктом оподаткування резидента є:

2. Об'єктом оподаткування нерезидента є:

ІІІ. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

IV. Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних, у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого відорганізатора азартної гри.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

75. Правові основи грошового обороту.

Грошовий оборот як правова категорія є врегульованою пра­вовими ми нормами сукупністю суспільних відносин, у межах яких відбувається безперервний процес руху грошей у готівковій і безготівковій формах.

У функціонуванні ринкової економіки головну роль відіграють гроші і грошовий обіг у державі.

Грошовий обіг— це рух коштів у внутрішньому обороті в готівковій і без­готівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в господарстві. Гро­шова система України становить організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством, і скла­дається з таких елементів: грошової одиниці та її найменуван­ня; масштабу цін; видів законних платіжних засобів; платіжного обороту та його організації; механізму регулюван­ня грошового обігу та органів, що його здійснюють. Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль в організації та функціонуванні її відіграють Верховна Рада України та Національний банк України.

Правові основи організації грошового обігу в Україні за­кладено в Конституції України та в Законах України “Про Національний банк України”, “Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні”.

Основними завданнями правового регулювання грошово­го обігу в Україні є:

а) забезпечення чіткого розмежування повноважень і від­повідальності в сфері грошового обігу між органами держави;

б) забезпечення органам держави за допомогою норм опе­ративно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні;

в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.

У ст. 92 Конституції України передбачено, що засади ство­рення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України.

У ст. 100 Конституції України визначено, що основні заса­ди грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного банку України.

У Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України е гривня, забезпечення стабіль­ності якої є основною функцією Національного банку України.

При визначенні структури грошового обороту слід виділити основні критерії. Такими взаємопов'язаними критеріями є юри­дичні особливості правовідносин, об'єктом яких виступають гроші, а також сфера реалізації цих правовідносин.

1. Один з секторів грошового обороту — горизонтальний. Його складають обмінні відносини в сфері господарської діяльності під час здійснення товарно-грошових і нетоварних операцій. Рівність суб'єктів цих відносин є специфічною ознакою гори­зонтального сектору грошового обороту. За юридичною харак­теристикою ці відносини диспозитивні, оскільки виникають відповідно до волевиявлення суб'єктів.

2. Інший сектор включає сукупність відносин, що опосередко­вують безеквівалентний і безповоротний рух грошей. Цей сек­тор можна назвати бюджетно-податковим, одним із суб'єктів правовідносин у якому обов'язково виступає держава в особі вповноваженого органу. Ці правовідносини характеризують як відносини «влади-підпорядкування» й виникають у зв'язку з виконанням одним з суб'єктів обов'язку, встановленого в імпе­ративних правових нормах. Наприклад, виконання податково­го обов'язку обумовлює безеквівалентний і безповоротний рух грошових коштів від платника податків до відповідного бюдже­ту чи державного цільового фонду. В самому понятті податку закладено ознаки, ідентичні особливостям цього сектора гро­шового обороту. Рух грошових коштів у процесі бюджетного фінансування також позбавлено ознаки еквівалентності й поворотності.

3. Значну частину відносин у структурі грошового обороту ста­новлять розрахункові відносини, тобто відносини, що виникають між їхніми учасниками з приводу передачі (перерахуван­ня) певних грошових сум. Розрахункові правовідносини виникають що­разу, коли закон чи договір встановлює обов'язок конкретно­го суб'єкта щодо здійснення грошового платежу. Такий обов'я­зок може виникати на підставі: а) закону (сплата податків, зборів, інших обов'язкових платежів); 6) рішення державно­го органу (наприклад, стягнення адміністративного штрафу, нені в зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'я-зшіня); в) договору (перерахування грошової суми контраген­ту п цивільно-правових зобов'язаннях або виплата заробітної плати працівнику відповідно до умов трудового договору).

91. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Закон України «Про банки і банківську діяльність» був прийнятий 7 грудня 2000 року.

Даний закон є порівняно велким законом. Він налічує 92 статті, які об’єднуються в 16 глав, які у свою чергу об’єднуються у 5 розділів.

Основні положення даного закону.

Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції:

Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії. Банк має право розпочати здійснювати операції лише за умови дотримання вимог чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України, якими визначаються умови для здійснення відповідних операцій (у тому числі щодо наявності технічних умов, спеціальних підрозділів, їх керівників, відповідних спеціалістів та внутрішніх положень, що регламентують порядок здійснення операцій). Банки, філії банків здійснюють банківську діяльність у порядку, визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність", нормативно-правовими актами Національного банку, та відповідно до них розробленими статутами, внутрішніми положеннями банків. Філії банків здійснюють банківські та інші операції згідно з положенням про філію, на підставі банківських ліцензій та письмових дозволів, отриманих банками, і лише за умови наявності та у межах письмового дозволу, наданого банком.

Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у Законі України "Про банки і банківську діяльність", на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.

Без отримання банківської ліцензії не дозволяється одночасно здійснювати діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законодавством України.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. 

Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

12. Система фінансового права.

Система фінансового права - це об’єктивно обумовлена внутрішня побудова, обєднання і розміщення, фінансово-правових норм у певному зв’язку та послідовності.

Залежно від групування норм система фінансового права складається з таких елементів:

Виділяють такі частини фінансового права:

1) Загальна частина;

2) Особлива частина.

1. Загальна частина акумулюс iнститути, що закрiплюють загальнi пiдходи до регулювання фiнансової системи, якi стосуються всiх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, якi нiби винесено за дужки. У дужках — iнститути Особливої частини, й саме до них застосовують положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, обумовленому характером iнституту. До Загальної частини належать фiнансово-правовi норми, що закрiплюють основні принципи, форми й методи фiнансової дiяльностi; поняття й функцiї фiнансiв; систему фiнансових органiв, iхнi повноваження; правове поло ження iнших суб’єктiв фiнансового права; загальні положення органiзацiї фiнансового контролю.

2. Норми 3агальної частини конкретизовано в Особливiй частинi, яка складається з декiлькох роздiлiв, пiдгалузей, що включають вiдповiднi iнститути. Регулюючи бiльш вузъкi й однорiднi за змiстом фiнансово-правовi iнститути, вони утворюють певнi пiдгалузi й роздiли. Особливу частину становлять фiнансово-правовi норми, що регулюють вiдносини в сферi 6юджетної системи; державних доходiв i видаткiв; обов’язкового державного страхування; кредитування; публiчного регулювавня банкiвсь кої дiяльностi; валютного регулювання.

28. Поняття бюджету та його складові частини.

Поняття бюджету розглядається в 2 значеннях: 1) економічному і 2) правовому

1) Як економiчна категорiя бюджет є централiзованим грошовим фондом, який акумулюється на рiвнi певного утворення (держави або територiально громади) та яким розпоряджається вiдповiдний орган державної влади.

2) Як правова категорія бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (ст. 2 Бюджетного Кодексу України).

Як правовiй категорiї бюджету притаманно кiлъка особливостей:

1) бюджет затверджує вiдповiдний представницький орган державної влади

2) термiн дiї акта, що затверджує вiдповiдний бюджет, дорiвнює бюджетному перiоду;

3) бюджет як фiнансовий план закрiплює юридичнi права та обов’язки учасникiв бюджетних вiдносин.

Складові частини бюджету. Бюджет складається із загального та спеціального

фондів.

1. Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

3) фінансування загального фонду бюджету.

2. Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

44. Зміст закону про державний бюджет України.

Зміст Закону про Державний бюджет України у концептуальному розрізі

визначається Бюджетним кодексом України (ст. 38), Правилами оформлення проекту закону України про Державний бюджет України та Регламентом Верховної Ради України.

Фактично зміст державного бюджету визначений в ч. 2 ст. 38 Бюджетного кодексу України.

Зміст Державного Бюджету включає:загальну суму доходів і загальну суму видатків (із розпо­ділом на загальний та спеціальний фонди, а також із розподілом видатків на поточні й капітальні);

  1. граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Держав­ ного бюджету в наступному бюджетному періоді й державного боргу на кінець наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих га­рантій;

  2. бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету за бюджетною класифікацією;

  3. доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

  4. бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

  5. додаткові положення, що регламентують процес виконан­ня бюджету.

60. Податки зі змішаним платником.

Податок зі змішаним платником – податок, який може стягуватись як з фізичної, так і з юридичної особи (податок із власників транспортних засобів, земельні податки і т. ін.).

Змішані податки можна поділити на такі, що визначаються:

- наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

- діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

1. Так відповідно до ст. 180 Податкового Кодексу України платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню. Тобто для подаьків зі змішаним платником характерним є те, що оподаткуванняю підлягають як фізичні, так і юридичні особи.

Особа зобов'язана зареєструватися як платник ПДВ (крім особи, яка є платником єдиного податку) у разі, якщо загальна сума від здійснення нею операцій із постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 тис. грн. (без урахування ПДВ).

  1. Наступним прикладом податку зі змішаним платником є плата за землю.

Об'єктами оподаткування є:

Платниками податку є:

Платники цього податку - підприємства, установи та організації, що є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби. Об'єктами оподаткування є: трактори (колісні); автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб; автомобілі легкові; автомобілі вантажні; автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних) ; мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з двигуном (крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см3); яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних); човни моторні і катери (крім човнів з підвісним двигуном, крім спортивних); інші човни (крім спортивних).