83. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

Порушення норм валютного законодавства може тягнути за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України. До правопорушень банків, інших кредитно-фінансових установ, резидентів і нерезидентів валютне законодавство відносить:

— пропуск термінів розрахунків у валютних операціях, при виконанні зобов´язань за угодами тощо;

— здійснення валютних операцій без генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України;

— незаконне приховування в інших державах валютних цінностей, що належать резидентам;

— невиконання уповноваженими банками доручень резидентів щодо купівлі і продажу іноземної валюти;

— невиконання резидентами встановлених вимог щодо продажу валютних коштів, що надійшли на їхні рахунки;

— невиконання уповноваженими банками функції валютного контролю;

— несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тощо.

За вказані вище порушення передбачені такі санкції:

— штраф у розмірі, еквівалентному вартості валютних цінностей, на суму яких відбулось порушення;

— штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України;

— пеня;

— позбавлення ліцензії Національного банку України;

— виключення з реєстру банків та кредитно-фінансових установ.

Відповідальність за конкретні види правопорушень передбачена в Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (ст. 16), Законі України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземних валюті", положенні Національного банку України про валютний контроль та в інших актах.

Так, здійснення банками операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей з виключенням банку з Реєстру банків або без такого виключення. Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують індивідуальної ліцензії НБУ, без її одержання тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей.

Торгівля іноземною валютою банками без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей з виключенням банку з Реєстру банків або без такого виключення.

Невиконання уповноваженими банками зобов´язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов´язань резидентів тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента.

4. Система органів, що здійснюють фінансову діяльність держави.

Залежно вiд характеру дiяльностi, повноважень у сферi фiнансової дiяльностi, всi органи, що беруть участь у нiй, подiляють на двi групи:

1) Перша група органiв, що здiйснюють фiнансову дiяльнiсть, належить до органiв загальної компетенцiї. У цiй ситуацiї вони реалiзують повноваження в галузi фiнансової дiяльностi поряд з iншими типами повноважень. Здiйснюючи дiяльнiсть за багатьма напрямами, вони реалiзують i фiнансову в тому числi (Верховна Рада України, Кабiнет Мiнiстрiв тощо), що не є для них основною чи єдиною.

2) Другу групу становлять органи спецiалъної компетенції, створенi державою й надiленi повноваженнями виключно для здiйснення фiнансової дiяльностi (органи Державного казначейства, контрольно-ревiзiйнi органи тощо).

Державну полiтику в фiнансовій сферi здiйснює Верховна Рада України, що затверджує загальнодержавнi програми, Державний бюджет i внесення змiн до нього, здiйснює контроль за використанням Державного бюджету України приймає рiшення щодо звiту про його виконання. Виключно законами України регулюють найважливiшi питання в фiнансовiй сферi.

Органи виконавчої влади, що здiйснюють управлiння фiнансами, подiляють на:

1) органи управлiння загальної компетенції (Кабiнет Мiнiстрiв України, мiсцевi державнi адмiнiстрацiї, органи мiсцевого самоврядування);

2) органи управлiння спецiальної (галузевої, мiжгалузевої компетенцiї, що включають двi пiдгрупи:

Президент України має певнi повноваження стосовно фiнансової сфери: призначення мiнiстра фiнансiв; подання на затвердження до Верховної Ради кандидатур Голови Нацiонального банку України (далi — Нацбанку України).

Оперативне управлiння фiнансами здiйснюють через спецiальнi державнi органи виконавчої влади.

Систему фiнансових органiв України очолює Мiнiстерство фiнансiв (далi — Мiнфiн України) — центральний орган виконавчої влади з управлiння фiнансами. Мiнфiн України прогнозує розвиток економiки, розробляє проект Державної програми економiчного й соцiального розвитку, проект Державного бюджету.

Особливим центральним органом виконавчої влади, статус якого прирiвняно до державного комiтету України, є державне казначейство України.

Основними завданнями державного казначейства України є: органiзацiя виконання державного бюджету України; контроль за його виконанням i регулювання вiдносин мiж державним бюджетом України та позабюджетними фондами; короткостроковi прогнози обсягiв державних фiнансових ресурсiв і надання iнформацiї Верховнiй Радi та Президенту України.

Державна податкова адмiнiстрацiя України є центральним органом виконавчої влади.

Основними завданнями Державної податкової адмiнiстрації України є: здiйснення контролю за дотриманням податкового законодавства; правильнiстю нарахування й сплати податкiв; прийняття рiшень щодо накладення фiнансових санкцiй i адмiнiстративних штрафiв; прийняття нормативних i методичних документiв iз питань оподаткування.

Органом державного фiнансово-економiчного контролю, створеним Верховною Радою України є Рахункова палата Верховної Ради України, що здiйснює свою дiяльнiсть самостiйно, незалежно вiд будь-яких органiв держави. Рахункова палата i забезпечує єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України й використанням позабюджетних фондів.

Здійснення контролю за проведенням грошово-кредитної полiтики покладено на Нацбанк України.

20. Перевірка: зміст, види.

Перевíрка  — обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їхніх підрозділів. 

Види перевірок. Можна видiлити такi пiдстави класифiкацiї видiв перевiрок, залежно вiд:

1) органiзацiйної ознаки:

— плановi перевірки - це перевірка, яка передбачена в плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням суб'єкта підприємництва чи за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.;

— позаплановi перевiрки (здiйснюють дещо раптово, поза планом, за наявностi вагомих пiдстав: вказiвки вищого фiнансового органу; при надходженнi скарг громадян або iншої iнформацiї про порушення фiнансової дисциплiни, недоглядах у роботi, що вимагають невiдкладної перевiрки);

2) пiдстави призначення:

- повторнi перевiрки (проводять через деякий час пiсля первинної фiнансової перевiрки у випадку визнання її неякiсно проведеною або з метою контролю за усуненням виявлених порушень. Цю перевiрку проводять за тими ж питаннями й охоплюють той же перiод часу, що i за первинної);

- додатковi перевiрки (здiйснюють для з’ясування питань, що не ставилися перед первинною перевiркою, найчастiше в зв’язку з обставинами, якi знов виникли);

3) обсягу:

— повнi перевiрки (всебiчно охоплюють фiнансово-господарську дiяльнiсть);

— частковi перевiрки (в ходi їх перевiряють окремий бiк фiнансово-господарської дiяльностi);

— комплекснi перевiрки (здiйснює переважно група фахiвців, до того ж перевiрцi пiдлягає дуже широке коло взаємозалежних питань). Як один з пiдвидiв комплексної перевiрки можна видiлити наскрiзну перевiрку, що охоплює фiнансово-господарську дiяльнiсть низки органiзацiй чи пiдприємств, пов’язаних мiж собою вiдносинами субординацiї;

— тематичнi перевiрки (або цiльовi, присвяченi визначеному колу питань, дiльницi роботи (темi), охоплюють окремий напрям дiяльностi суб‘єкта, що перевiряють, або визначений тип операцiй);

4) повноти охоплення:

— суцiльнi (фронтальнi) перевiрки (вивчають абсолютно всi документи й облікові записи за визначений перiод);

— вибiрковi перевiрки (контролю пiдлягає не весь суб’єкт, а його пiдроздiл чи окремий напрям дiяльностi, видiлений за визначеним принципом);

5) мiсця проведення:

— виїзнi перевiрки (здiйснюють за мiсцем розташування об’єкта контролю);

--- камеральнi перевiрки (проводять за мiсцем знаходження органу фiнансового контролю);

6) характеру контролюючих суб’єктiв:

- позавiдомчi перевiрки (здiйснюють органи iншого вiдомства або мiнiстерства стосовно органiзацiї, яку перевiряють);

— вiдомчi перевiрки (здiйснюють у межах того самого вiдомства або мiнiстерства, але працiвники вищого рiвня, вищої органiзацiї).

36. Сутність та методи бюджетного регулювання.

Оскiльки потреба в доходах кожного з бюджетiв часто змiнюється, держава кожного року здiйснює бюджетне регулювання, тобто перерозподiляє кошти всерединi бюджетної системи з метою збалансування всiх видiв бюджетiв.

Бюджетне регулювання - це надання коштiв iз загальнодержавних джерел, якi закрiплено за бюджетом вищих рiвнiв, бюджетам нижчих рiвнiв iэ метою збалансуван ня їх на рiвнi, потрiбному для здiйснення вiдновiдних повноважень, виконання планiв економiчного й соцiального розвитку на певнiй територiї.

До того ж, розмежування доходiв у процесi бюджетного регулювання здiйснюють iз урахуванням певних чинникiв, а саме: економiчного, соцiального й екологiчного станiв вiдловiдних територiй країни.

У процесi бюджетного регулювання застосовують такi методи:

1) процентнi вiдрахування вiд територiальних надходжень загальнодержавних податкiв i зборiв за нормативами, якi щорiчно встановлює рада вищого рiвня,

2) дотації, субвенцiї, субсидiї, якi сьогоднi можна визначити одним словом — трансферти. Їхнiй перелiк i розмiри визначають кожного року окремо в Законi про Державний бюджет України та рiшеннi про мiсцевий бюджет на поточний рiк.

Дотацiя — це видiлення коштiв з бюджету для покриття запланованих збиткiв або збалансування нижчих бюджетiв, пiдприємств i органiзацiй. Вона має загальний характер, оскiльки її сутнiсть полягає саме в нецiльовому характерi й наданнi у випадках перевищення витрат над доходами бюджету, а також не пiдлягає поверненню до бюджету, з якого її було надано (сам термiн походить вiд латинського слова dotatio — дар).

Субвенцiя — це форма фiнансової допомоги держави мiсцевим органам, яку надають iз метою забезпечення ними реалiзацiї конкретних заходiв або програм за умови дольового фiнансування.

Субсидiя — форма фiнансової допомоги, яку надає держа ва, юридична чи приватна особа iншим особам (юридичним або фiзичним), а також iншим державам i має конкретний цiльовий характер. На вiдмiну вiд дотацiї, субвенцiї та субсидiї мають цiльовий характер. Це передбачає, що у випадках використання не за цiльовим призначенням їх мають повернути до бюджету, з якого їх було надано. Рiзниця мiж субвенцiєю та субсидiєю полягає в тому, що субвенцiя має дольовий характер - частину коштiв на певну мету надає вищий суб’єкт, а частину тим, хто її отримує; також передбачає як обов’язкову умову повернення видiлених у разi їхнього невикористання протягом бюджетного року.

Бюджетний кодекс містить дещо iншi поняття субвенцiї i дотацiї, а також закрiплює порiвняно новi категорiї трансферт i мiжбюджетний трансферт. Термiн субсидiя в Бюджетному кодексi України не використовують.

Наприклад, згiдно зi ст. 9 Бюджетного кодексу трансферт визначають як кошти, отриманi вiд iнших органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, iнших держав чи мiжнародних органiзацiй на безоплатнiй i безповоротнiй основi. У ст. 2 цього Кодексу мiжбюджетнi трансферти визначають як кошти, що безповоротно й безоплатно передають iз одного бюджету в iншiй, а ст. 96 встановлює їх види: 1) дотацiя вирiвнювання; 2) субвенцiя; 3) кошти, що передають у Державний бюджет України й мiсцевi бюджети з iнших мiсцевих бюджетiв; 4) iншi дотацiї.