logo search
Фоломкина_Административный менеджмент Конспект

2.4 Законність та відповідальність у державному управлінні

Для надання дієвості нормативно-законодавчим актам необхідно ви­робити певний механізм забезпечення їх практичної реалізації.

Досконалість дій органів державної влади та органів місце­вого самоврядування визначається тим, наскільки вони забез­печують:

Правове регулювання будь-якого процесу, відносин, явища, будь-яких їх взаємозв'язків втрачає сенс, якщо воно не підкріп­лене силою влади, авторитету, традиції, звичаю, громадської думки тощо. Закон (у широкому розумінні) не може існувати без законності — механізму і засобів втілення його в життя.

Реальна проблема полягає в тому, щоб навчитись, в одному напрямку, розробляти актуальні та перспективні закони (об'єктивізувати законотворчість), а в другому — послідовно і напо­легливо втілювати закони в життя (об'єктивізувати законодав­ство).

У демократичній державі закон є наслідком певного компро­місу і балансу інтересів, він містить певні цілі й інтереси, за­гальні (абстраговані й концентровані) потреби суспільства. Механізми і засоби забезпечення практичної реалізації законів є об'єктивною необхідністю підтримки суспільства в нормальному стані.

Під законністю в державному управлінні розуміють метод і режим діяльності органів державної влади та органів місцево­го самоврядування.

Трактуючи як метод, законність зводять до сукупності спо­собів, прийомів і засобів, за допомогою яких управлінська діяльність спрямовується на виконання законів, причому у встановлених законами формах і визнаними законами мето­дами.

Основними ознаками режиму законності є: верховенство за­кону, за якого всі дії і всі нормативні акти застосовуються від­повідно до закону і не суперечать йому; неминучість покарання за порушення закону; незаперечність закону, коли закон має виконуватись всіма, незважаючи на переконання, думки, об­ставини; справедливість, в основі якої лежить рівність усіх пе­ред законом.

Важливе значення законності у діяльності органів держав­ного управління зумовлене такими обставинами:

Законністю називають процес здійснення законів, що фор­мує правовий режим суспільних відносин у державі, яким за­безпечується повне й неухильне додержання, безумовне вико­нання і точне застосування всіма громадянами чинних норм права.

За такого підходу законність має відповідати певним влас­тивостям:

Результатом дотримання законності є правопорядок — сис­тема стабільних правових зв'язків, які існують у державі, су­спільстві, між людьми і забезпечують їх потреби, інтереси і цілі, сприяючи гармонізації і раціоналізації суспільного роз­витку.

Визначальна роль у забезпеченні законності в державному управлінні відводиться судовій владі. Особливий статус ор­ганів цієї влади робить її функціонування незалежним від ін­ших підсистем державної влади і перетворює їх на справжньо­го стража законності. Так, у Конституції України (ст. 124) зазначається: "Юрисдикція судів поширюється на всі правовід­носини, що виникають у державі". Великі можливості для за­безпечення законності в державному управління має Консти­туційний Суд України, який згідно зі ст. 147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Розгортання у правовій державі судового контролю за за­конністю в державному управлінні не знижує, а навпаки, під­вищує роль у цьому процесі прокуратури.

Особливе місце в підтриманні законності в державному управлінні займають органи виконавчої влади. У системі ви­конавчої влади використовують різні засоби забезпечення за­конності в державному управлінні. Їх сутність зводиться до того, що в даній системі створюються контрольні механізми, які дають змогу відстежувати управлінські рішення та дії під кутом зору їх відповідності законам та іншим нормативним правовим актам.

Йдеться перш за все про зовнішній контроль, який у системі виконавчої влади одні органи здійснюють стосовно інших.

Оскільки виконавча влада має строгу ієрархію, в ній вищі за ор­ганізаційно-правовим статусом органи контролюють законність управлінської діяльності нижчих за статусом органів. Це так званий загальний контроль, який полягає в нагляді за закон­ністю реалізації встановленої компетенції кожним органом.

Крім того, має місце спеціалізований зовнішній контроль за певними видами управлінської діяльності органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування. Такий конт­роль покладається на уповноважені стосовно його ведення ор­гани і їх підсистеми, наприклад митний контроль, антимонопольний контроль, контроль якості продуктів і товарів народного вжитку, екологічний контроль тощо.

Суттєвим для забезпечення законності в державному управ­лінні є внутрішній контроль, який здійснюється в органах дер­жавної влади та органах місцевого самоврядування їх керівни­ками, а також виділеними з цією метою посадовими особами або підрозділами. Внутрішній контроль є недостатньо надій­ним, оскільки покладається на тих, хто сам приймає управлін­ські рішення або бере участь у їх підготовці. Проте розвиток правової культури державних службовців, зміцнення в цілому стану законності в державному управлінні здатне позитивно впливати і на внутрішній контроль.

Дедалі більшу роль у забезпеченні законності в державному управлінні саме демократичної держави має відігравати саме суспільство. Громадські об'єднання та інші структури грома­дян, засоби масової інформації, профспілкові організації, тру­дові колективи, соціальні прошарки і професійні групи мають навчатися захищати свої законні інтереси, конституційно га­рантовані права та свободи й активно, виступати проти пору­шень норм, вимог законності в рішеннях і діях органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, їх керівників та інших посадових осіб.

Без належної законності й правопорядку демократична, правова державність не може розвинутись. Якщо управлінська система не впорядкована, не введена в рамки законності та пра­вопорядку, допускає високу частку свавілля, корисливості, егоїзму і суб'єктивістських поглядів, то важко сподіватись, що вона може зробити щось корисне для керованої системи, пози­тивно вплинути на свідомість, поведінку і діяльність людей, су­спільства в цілому.

Законність і правопорядок у державному управлінні згурто­вують персонал державного апарату, створюють між його чле­нами належні формальні й неформальні відносини, посилюють координацію різних рівнів і видів управлінської діяльності, в цілому посилюють результативність і раціональність держав­ного управління.

Важливим засобом забезпечення законності, раціональності й правопорядку в державному управлінні, а через нього — і в суспільстві, є дисципліна.

Дисципліна — точне, своєчасне й неухильне додержання встановлених правовими та іншими спеціальними нормами правил поведінки в державному і гро­мадському житті. Дисципліну розглядають в інституціональному, поведінковому, організаційному, виконавському, мето­дичному аспектах.

В інституціональному аспекті дисципліна в державному управлінні характеризується як сукупність норм, правил, про­цедур, вимог, які вироблені й затверджені в управлінській сис­темі і підлягають виконанню кожним, хто в ній діє або з нею стикається.

Поведінковий аспект дисципліни виявляється у додержанні норм управлінського (службового) спілкування, виконавсько­го порядку, взаємовідносинах людей в управлінських проце­сах, морально-психологічному кліматі в колективі.

Організаційний аспект дисципліни виявляється у форму­ванні основних показників державного управління, організа­ції взаємодії багатьох елементів управлінської системи, гар­монізації управлінського впливу, підвищенні продуктивності управлінських зусиль, оптимізації організаційної структури.

У виконавському аспекті дисципліна в державному управ­лінні характеризується як підпорядкованість відповідному керівникові, відповідальне ставлення до посадових функцій та повноважень.

Методичний аспект дисципліни виражається в таких мо­ментах: характері регламентування діяльності, якості норму­вання, інструктуванні управлінської діяльності, повноті управ­лінської інформації, технічному забезпеченні, обслуговуванні службових місць, професійній підготовці кадрів, моральному та матеріальному стимулюванні.

Дисципліна в державному управлінні розглядається як фактична поведінка персоналу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка відображається в управлінських рішеннях і діях, а також в управлінському (службовому) спілкуванні. Вона формує такі основні показни­ки державного управління: системність, результативність, ефективність, раціональність.

За критерієм спрямованості і змісту дисципліну в держав­ному управлінні поділяють на: планову, договірну, фінансову, службову, штатну, обліково-статистичну, навчальну тощо.

Державне управління, в якому б формаційному суспільстві воно не здійснювалось, не може бути поза планомірністю і пла­новою дисципліною, яка його підтримує. Це означає, що необ­хідно дотримуватися встановленого порядку складання і дове­дення до виконавців планів і окремих планових завдань, ресурсного забезпечення, стійкості та виконання планових за­вдань, показників і нормативів, узгодження строків і порядку діяльності між різними управлінськими компонентами й об'єктами управління.

Договірна дисципліна полягає в дотриманні договірних зобов'язань між органами державної влади та органами місце­вого самоврядування, підприємницькими структурами, гро­мадськими об'єднаннями тощо. Її порушення в будь-якій формі підриває довіру до державної влади, спричиняє загрозу реалі­зації управлінських рішень.

Фінансова дисципліна пов'язана з бюджетним процесом, грошовим обігом, банківською діяльністю, податками, креди­тами, інвестиціями, оплатою праці, пенсійним забезпеченням, митними зборами та іншими явищами соціально-економічного життя держави і суспільства.

Службова дисципліна — це добросовісне і відповідальне ви­конання функцій, прав, обов'язків і повноважень на займаній посаді державного службовця.

Штатна дисципліна, яка стосується в основному керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, полягає в дотриманні певних типових моделей організації від­повідних органів. Порушення штатної дисципліни загрожує зниженням ефективності державного управління, нераціо­нальним використанням бюджетних коштів.

Обліково-статистична дисципліна зумовлює використання для характеристики тих чи інших явищ уніфікованих показ­ників, коректне і типове ведення численних документів.

Оскільки в державному апараті відбуваються відносини трудового найму, діють правила внутрішнього трудового роз­порядку, то в ньому зберігає свою роль трудова дисципліна, яка означає поведінку відповідно до умов трудової угоди і тру­дового законодавства.

Навчальна дисципліна передбачає дотримання відповідних правил, у тому числі організаційних і методичних, при на­вчанні персоналу державного апарату.

Дотримання дисципліни в державному управлінні є важли­вим засобом недопущення корумпованості влади, гарантом ви­щої довіри до неї суспільства.

Законність і дисципліна в державному управлінні великою мірою визначаються відповідальністю, яка є відносинами, що забезпечують інтереси і свободу взаємопов'язаних сторін та га­рантуються суспільством і державою. Вона формується на ос­нові послідовної взаємодії трьох складових: 1) усвідомлення обов'язку; 2) оцінки поведінки; 3) накладання санкцій.

Для забезпечення належної повноцінності відносин відпові­дальності необхідно створити і розумно використовувати такі умови:

З теоретичного і нормативного поглядів найбільш дієвою є юридична відповідальність, тобто відповідальність за пору­шення конкретних норм законів, яка застосовується в певних процесуальних формах уповноваженими органами державної влади і місцевого самоврядування. Юридична відповідальність безпосередньо пов'язана з неправомірними рішеннями, вчин­ками і діями людей, а в суб'єкті державного управління — з правопорушеннями з боку посадових осіб та інших державних службовців.

Правопорушення — це відхилення від норми (пра­вил) поведінки, встановленої в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Про юридичну відповідальність передусім йдеться, коли розглядають відповідальність державних службовців.

Законодавство передбачає в міру необхідності застосування юридичної відповідальності державних службовців, а саме: дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та криміналь­ної.

Відповідальність державних службовців настає за порушен­ня законності та службової дисципліни, невиконання або нена­лежне виконання ними посадових обов'язків.

Вона полягає в застосуванні до державних службовців тих чи інших покарань, стягнень, передбачених законодавством, за винне вчинення ними правопорушень, тобто за провини та дії, що юридично визнані протиправними. Як відомо, правопо­рушення поділяються на злочини та провини (делікти).

Протиправне винне невиконання чи неналежне виконання державним службовцем покладених на нього обов'язків (пору­шення трудової дисципліни), яке не тягне за собою криміналь­ної відповідальності, прийнято називати посадовою (дисциплі­нарною) провиною.

Дисциплінарна відповідальність — це застосування заходів дисциплінарного впливу в порядку службового підпорядку­вання за винні порушення правил державної служби, що не підпадають під дію кримінальної відповідальності. Для державних службовців установлено підвищену відповідаль­ність, домірність відповідальності обійманій посаді, санкції, що можуть бути застосовані тільки до них (наприклад: попе­редження про неповну службову відповідність, затримання присвоєння чергового рангу).

Дисциплінарні стягнення можуть накладатися на дер­жавного службовця за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов'язків (посадова провина). При цьому необхідно врахувати, що дисциплінарну відповідальність може бути накладено і на тих державних службовців, хто надав ін­формацію, що спонукала до незаконних дій.

Найбільш серйозними посадовими провинами є ті, що приз­водять до порушення або невиконання законів, указів Прези­дента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та рішень судів. Найчастіше посадовими провинами постають порушення порядку реалізації та термінів виконання доручень, встановлення непередбачених законами чи іншими нормативно-правовими актами процедур реалізації прав особи та громадянина, у виконанні норм та доручень не в повному об­сязі або перекрученні їх змісту.

Видами дисциплінарних стягнень є зауваження, догана, су­вора догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення.

Звільнення як міра дисциплінарного покарання державного службовця допускається лише за наяв­ності підстав, наведених у Законі України "Про державну службу".

Дисциплінарне стягнення накладається органом держав­ної влади або його керівником, які мають право на призначен­ня державного службовця на посаду. Державний службовець, який скоїв службову провину, може бути тимчасово (не більше місяця), до вирішен­ня питання про його дисциплінарну відповідальність, відсто­ронений від виконання службових обов'язків зі збереженням заробітної плати.

Дисциплінарну відповідальність треба відрізняти від ад­міністративної відповідальності.

Як правило, державні службовці (посадові особи) є спеці­альними суб'єктами адміністративної відповідальності. Під­ставою для адміністративної відповідальності посадових осіб є порушення загальнообов'язкових правил, передбачених зако­нами України прямої дії, іншими нормативними актами, якщо дотримання цих правил визначено за посадовий обов'язок дер­жавного службовця. Підставою для адміністративної відпові­дальності службовців є діяння, яке водночас може бути як ад­міністративною, так і посадовою провиною. До державних службовців застосовуються лише два види адміністративних покарань — попередження і штраф, які накладаються суб'єк­тами функціональної влади (представниками влади, посадови­ми особами контрольно-наглядових органів).

Адміністративна відповідальність застосовується органами або посадовими особами, з якими порушник не пов'язаний від­носинами підлеглості по роботі чи по службі (наприклад: суд­дями, державними інспекторами з охорони праці, інспектора­ми державної протипожежної служби, головними санітарними лікарями та ін.).

Чинним законодавством передбачено кримінальну відпові­дальність посадових осіб за зловживання посадовими пов­новаженнями, перевищення посадових повноважень, відмову в наданні інформації, присвоєння повноважень посадової осо­би, незаконну участь у підприємницькій діяльності, одержан­ня хабара, дачу хабара, службовий підлог і халатність. Залеж­но від характеру цих суспільно небезпечних дій суд призначає різні міри кримінального покарання, у тому числі позбавлен­ня права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю.

До державних службовців має також застосовуватися ма­теріальна відповідальність. Матеріальна відповідальність передбачає відшкодування вин­ним службовцем завданих ним збитків.

Рішення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств та їх об'єд­нань, громадських об'єднань чи посадових осіб, державних службовців можуть бути оскаржені через суд, якщо внаслідок цих дій:

Громадянин має право оскаржити також бездіяльність по­садових осіб, державних службовців, якщо це призвело до на­званих вище наслідків. Кожний громадянин має право одер­жати, а посадові особи, державні службовці зобов'язані надати йому можливість ознайомитися з документами та матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод, якщо немає передбачених законом обмежень на інформацію, що міститься в цих документах і матеріалах.

Суд, встановивши обґрунтованість скарги громадянина, визначає відповідальність посадової особи, державного служ­бовця за рішення, що спричинили порушення прав і свобод гро­мадянина. Щодо державних службовців, які прийняли рішен­ня, що визнані незаконними, суд визначає передбачену законом міру відповідальності, аж до подання про звільнення. Відпові­дальність може бути накладена як на тих, чиї рішення визнано незаконними, так і на тих, хто надав інформацію для незакон­них дій.

Розвиток адміністративної юстиції має в законодавчому по­рядку визначити порядок розгляду скарг державних службов­ців. Окрім адміністративного порядку розгляду скарг, можли­вий також судовий порядок оскарження дій керівників органів державної влади, посадових осіб, державних службовців.