2.1 Державне управління як системне суспільне явище

Складність, масштабність, багатогранність державного управління як суспільного явища обумовлює необхідність його розгляду через призму системного підходу.

Відповідно до системного підходу, система — це певна мно­жина взаємопов'язаних елементів, що утворюють єдність і цілісність, володіють інтегруючими властивостями та законо­мірностями. Системність є властивістю державного управлін­ня та основною передумовою його дієвості внаслідок забезпе­чення належної узгодженості, координації, субординації, цілеспрямованості, раціональності його елементів.

Державне управління належить до виду соціальних систем, тому під час його розгляду слід враховувати властивості, при­таманні останнім:

• цілісність - ха­рактеризується силою поєднання, зв'язків між елементами системи, між суб'єктом і об'єктом управління;

• адаптивність - зумовлює необхідність забезпечення зовнішньої адаптації сис­теми та приведення всіх її елементів до вимог і запитів зовніш­нього середовища;

• структурність - полягає у взаємодії елементів по вертикалі; в умовах унітарної форми державного устрою, яка характерна для України, налагодження взаємодії між органами державної влади різних організаційно-правових рівнів, формування ієрархічної вертикалі є ключовими завдан­нями удосконалення системи державного управління;

• здатність до самоуправління, самоорганіза­ції - їхнє урахування під час формування управ­лінських механізмів виступає важливою передумовою забез­печення ефективності системи державного управління.

Система державного управління може бути представлена як єдність таких складових:

• організації і функціонування суб'єкта управління — дер­жави в особі органів державної влади;

• об'єктів управління — суспільства в цілому та його ком­понентів, які підпадають під управлінський вплив держави, сприймають його і беруть участь у формуванні механізмів управління;

• структури взаємозв'язків управлінської системи із су­спільною системою — керованими об'єктами.

Суб'єкт управління - система, наділена певною компетен­цією і державно-владними повноваженнями, що дають можливість їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обо­в'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.

У державному управлінні до суб'єктів управління належать: органи ви­конавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керів­ний склад цих органів (політичні діячі; посадові особи; службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Об'єкт управління - це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто сис­тема, якою управляють.

Слід зазначити, що між суб'єктом і об'єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб'єктом відносно того чи іншого об'єкта, сама, в свою чергу, може бути об'єктом управління з боку іншого суб'єкта. Так, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу на регіональному рівні, є суб'єктом управління щодо районних державних адміністрацій відповідної області, одночасно будучи об'єктом управління відносно уряду, останній, в свою чергу, є об'єктом управління з боку глави держави і парламенту.

Суб'єкт управління забезпечує реалізацію інтересів певної соціальної спільноти - народу, певної верстви суспіль­ства, нації, професії тощо. Існує певна ієрархія інтересів, яка відображає структурованість суспільства, що закріплена Конституцією та іншими пра­вовими актами. Механізм погодження та гармонізації інтересів розрахова­ний на подолання суперечностей з метою досягнення загальних соціаль­них цілей. Такий механізм, звичайно, спирається на діючі структури державного управління.

Об'єктам управлінської діяльності органів державної влади притаманні такі властивості:

• цілеспрямованість;

• самоактивність;

• здатність до самоуправління своєю життєдіяльністю і своїм розвитком;

• адаптивність до умов і факторів природного й соціаль­ного буття;

• залежність від об'єктивних умов і факторів суспільної життєдіяльності й відтворення їх у своєму функціонуванні й організації.

Суб'єкт і об'єкт управління перебувають у постійній динамічній взає­модії, у процесі якої виникають управлінські відносини. Взаємодіючи, суб'єкт і об'єкт утворюють процес управління.

Державно-управлінські відносини - це особливий вид суспільних відносин, що виникають у процесі державного управління, діяльнос­ті свідомо-вольового та організаційного характеру, встановлюють­ся в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, ви­значається економічними та політичними основами суспільного устрою.

Відносини між суб'єктами і об'єктами можуть мати субординаційний та координаційний характер.

Субординація є вертикальною взаємодією органів державної влади, коли один орган державної влади підпорядковується ін­шому, а також наявні владні повноваження у державного орга­ну вищого рівня у системі управління щодо нижчого. Водночас підпорядкованість характеризується різним рівнем повноти: повна підпорядкованість (підлеглість), часткова підпорядкованість; лінійне підпорядкування, функціональна підпорядкованість; загальне підпорядкування, безпосереднє підпорядкування, оперативне підпорядкування, співпідпорядкування.

Координацією називають взаємодію сторін, коли вони є рівноправними учасниками відносин, яка означає погодження та об'єднання дій з метою найбільш швидкого і найбільш пра­вильного розв'язання завдань з найменшими витратами сил, коштів та матеріальних цінностей. Ви­окремлюють два види координації: вертикальну (між вищим і нижчим органами виконавчої влади) і горизон­тальну (між двома або більше органами державної влади, що перебувають на одному органі­заційному рівні управлінської системи).

Реор­динаційні відносини розглядаються як управлінські відносини, за яких здійснення управлінського впливу є правом або обов'язком керованого суб'єкта, нижчого органу державної вла­ди щодо керуючого суб'єкта, вищого органу, який у свою чергу зобов'язаний на них відреагувати, та пов'язані з розробленням і втіленням державної політики стосовно забезпечення вико­нання законів, управління сферами суспільного життя. Отже, особливістю су­часного державного управління є те, що об'єкт не тільки підпорядковуєть­ся, але й відповідним чином впливає на органи влади, вимагає від них певних дій.

Виокремлюються також «формальні» (офіційні) і «неофіційні», а також відносини «організації» та «дезорганізації».