Фоломкина_Административный менеджмент Конспект

8.3 Лідерство в управлінні органом виконавчої влади

У кожному органі виконавчої влади відбувається горизонтальний та вертикальний поділи праці, у процесі яких керівники отримують повноваження, тобто право впливати на поведінку підлеглих для забезпечення цілей діяльності органу державної влади. Наявність права впливати на діяльність підлеглих є неодмінною передумовою управління, але вона ще не гарантує ефективності такого впливу. Існують різні способи реалізації цього права: від жорсткого автократичного до найменшого (ліберального) втручання в діяльність підлеглих. Кожний з цих способів широко використовують на практиці.

Багатьох називають керівниками тільки тому, що вони знаходяться на вершині адміністративної піраміди. Але справжніх керівників вирізняє наявність такої специфічної властивості, як здатність підбирати для кожної конкретної ситуації найефективніший механізм впливу на підлеглих і здатність до ефективного лідирування.

Більшість людей не розрізняють поняття керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що, перебуваючи на керівній посаді, певна особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу досить різне.

Лідерство є ключовою ситуаційною змінною, визначається якостями керівника і підлеглих та ситуацією.

Лідерство – управлінські взаємовідносини між керівником і послідовниками, засновані на ефективному поєднанні різних джерел влади і спрямовані на спонукання людей до досягнення загальних цілей.

Виділяють формальне і неформальне лідерство. У випадку формального лідерства вплив на підлеглих чиниться з позицій займаної посади. Процес впливу на людей через особисті здібності, уміння та інші ресурси називають неформальним лідерством. Ідеальним для лідерства є поєднання двох основ влади: особистої та організаційної.

Найхарактерніші риси ефективного лідера:

бачення ситуації в цілому;
здатність до комунікації;
довіра співробітників;
гнучкість під час прийняття рішень.

Існує три підходи до визначення значущих чинників ефективного лідерства: підхід з позиції особистісних якостей, поведінковий підхід, ситуаційний підхід.

1) Підхід з позицій особистих|особовий| якостей керівника. Прихильники|прибічник| даного підходу зробили спробу визначити співвідношення між наявністю конкретних особистих|особовий| якостей і ефективністю керівництва. Найчастіше визначають наступні якості ефективного керівника, відсутність яких перешкоджає досягненню високих результатів в роботі:

Здатність|здібність| управляти собою.
Розумне сприйняття особистих|особовий| цінностей, розумне уявлення про те, що є|з'являтися,являтися| важливим|поважний| і цінним|коштовний| в житті.
Цілеспрямованість, тобто концентрація уваги і зусиль на бажаних результатах.
Прагнення до самоудосконалення.
Уміння вирішувати проблеми.
Винахідливість і здібність до інновацій.
Уміння впливати на тих, що оточують.
Знання основ сучасного менеджменту і володіння практичними навиками|навичка| їх використання.
Здатність|здібність| керувати.
Уміння навчати|виучувати|.
Здатність|здібність| формувати колектив.

2) Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва залежно від манери поведінки по відношенню до підлеглим:

Авторитарний стиль керівництва: у його основі – значна влада керівника, яка створює можливості|спроможність| для нав'язування своєї волі виконавцям. Виходячи з таких положень|становище|, автократ прагне максимально централізувати повноваження, структурує роботу підлеглих за допомогою різних процедур, правил, інструкцій, практично не дає підлеглим можливості|спроможність| брати участь у прийнятті |прийняття,приймання| рішень. Він також може чинити психологічний тиск на підлеглих і навіть вдаватися до погроз.

Содержание