logo search
Посібник для іспиту крим

10. Кримінально-процесуальні відносини. Структура кримінально-процесуальних відносин.

Кримінально-процесуальна діяльність суб'єктів кримінального процесу здійснюється у формі правовідносин, оскільки є правовою за своїм характером.

Кримінально-процесуальними відносинами є врегульовані норма­ми кримінально-процесуального права суспільні відносини, що вини­кають між учасниками кримінально-процесуальної діяльності, які мають процесуальні права та виконують процесуальні обов'язки.

Кримінально-процесуальні відносини мають певні галузеві особ­ливості:

Кримінально-процесуальні, як і будь-які інші правовідносини скла­даються з трьох елементів: об'єкта, суб'єктів та змісту правовідносин, які характеризуються певними особливостями. Об'єктом кримінально- процесуальних відносин, як правило, виступає поведінка суб'єктів кримінального процесу. Суб'єктами кримінально-процесуальних від­носин можуть бути лише передбачені кримінально-процесуальними нормами особи. Зміст кримінально-процесуальних відносин слід роз­глядати в двох аспектах: формальний (юридичний) зміст правовідно­син — встановлені кримінально-процесуальним законом права і обов'­язки суб'єктів правовідносин, а також фактичний зміст — конкретні процесуальні дії, що вчинюються суб'єктами кримінально-процесу­альних відносин. Розмежування змісту правовідносин на фактичний та юридичний елементи, відповідно до якого під фактичним змістом пра­вовідносин розуміються реально здійснювані учасниками правовідно­син дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. До юридичного змісту включається традиційне його визна­чення як сукупності прав і обов'язків їхніх учасників (М.С. Строгович), як можлива їхня поведінка (П.С. Елькінд).

11. Кримінально-процесуальна форма. Диференціація кримінально-процесуальної форми.

Кримінально-процесуальна форма — особливий, установлений за­коном процесуальний порядок порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, який полягає у визначенні: а) послі­довності стадій кримінального процесу і умов переходу справи з од­нієї стадії в іншу; б) загальних умов провадження в конкретній ста­дії; в) підстав, умов і порядку провадження окремих процесуальних дій, за допомогою яких державні органи і посадовці реалізують свої процесуальні повноваження, а громадяни і юридичні особи здійсню­ють свої права і виконують обов'язки; г) видів, змісту і форми проце­суальних рішень, які можуть бути прийняті у кримінальній справі.

Порушення кримінально-процесуальної форми має результатом ви­знання процесуальних дій незаконними і скасування процесуальних рішень у кримінальній справі. У судовій практиці склався підхід, за яким не будь-яке порушення вимог кримінально-процесуального зако­ну (а відповідно — і процесуальної форми), а лише істотне, тягне скасу­вання процесуального рішення у справі. Так, відповідно до ст.ст. 366, 370 КПК підставою для скасування вироку, постанови суду є істотне по­рушення кримінально-процесуального закону, під яким розуміється таке порушення вимог закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, об­ґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

У кримінальному судочинстві застосовуються різні кримінально- процесуальні форми: загальна форма, що характерна для проваджен­ня у більшості кримінальних справ, ускладнена форма (для провадження у справах про злочини неповнолітніх та провадження у спра­вах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримі­нальної відповідальності; провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру), спрощена, пов'язана з провадженням у справах з протокольною формою досудової підготов­ки матеріалів або у справах приватного обвинувачення (у зв'язку з тим, що кримінальна справа не проходить у цих провадженнях окремі стадії). Спрощення або ускладнення процесуальної форми може від­буватися і на окремих стадіях або в окремих частинах стадії. Напри­клад, ст. 299 КПК України встановлює спрощену (скорочену) форму судового слідства. Ускладнена процесуальна форма має місце у спра­вах про злочини неповнолітніх, у справах про суспільно-небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, у справах про застосування примусових заходів медичного характеру.

Диференціація кримінально-процесуальної форми дозволяє забез­печити потрібну ефективність кримінального судочинства за умови допустимої процесуальної економії та належної охорони прав і закон­них інтересів осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальній ді­яльності.

12. Поняття та значення кримінально-процесуальних гарантій.

Кримінально-процесуальними гарантіями є передбачені кримі­нально-процесуальним правом правові засоби забезпечення реалізації прав та обов'язків суб'єктів кримінального процесу, засоби реалізації завдань кримінального процесу.

До процесуальних гарантій належать:

— процесуальна форма;

У кримінально-процесуальній науці також є досить поширеними класифікації процесуальних гарантій; причому класифікуванню під­даються не лише гарантії прав і законних інтересів особистості, але й гарантії правосуддя, встановлення істини, досягнення мети й завдань по кримінальній справі. Класифікаційні підстави є різними й досить традиційними.

У теорії кримінально-процесуального права відомі також класифі­кації гарантій прав і законних інтересів особистості, розроблені за кількома підставами (Ю.О. Гурджі). Зокрема:

яких ведеться провадження про застосування примусових заходів ме­дичного характеру; німих, глухих, сліпих та інших осіб, які через свої фізичні недоліки не можуть самостійно здійснювати захист власних інтересів; певних посадових осіб і представників влади; нарешті, осіб, що користуються певним імунітетом (С.Г. Волкотруб) та ін.);

-г відповідно до цільового призначення виділяються: превентивні кримінально-процесуальні гарантії, що слугують попередженню по­рушень процесуального статусу осіб і забезпеченню можливості реалі­зації прав і законних інтересів, а також відновлювальні кримінально- процесуальної гарантії, що забезпечують виявлення й усунення вже припущених порушень прав і інтересів осіб (С.М. Гробов).