131. Визначення обсягу та порядку дослідження доказів у судовому слідстві.

Встановлення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судо­вому засіданні, і визначення найбільш раціонального порядку їх зби­рання і перевірки дозволяє ефективно провести судове слідство.

Вирішуючи питання про обсяг доказів, які слід досліджувати в су­довому слідстві, суд має право, якщо проти цього не заперечують сто­рони, відмовитися від дослідження доказів щодо тих фактичних об­ставин, які не заперечуються сторонами, а також відносно розміру цивільного позову, що ніким не заперечується.

Обов'язковою умовою обговорення питання про можливість відмо­витися від дослідження доказів щодо всіх або частини фактичних об­ставин є визнання підсудним своєї вини у вчиненні тих діянь, щодо яких можна відмовитися від збирання і перевірки доказів. Якщо під­судний себе винним не визнає, стверджує, що він не вчиняв діяння, в якому обвинувачується, або вчинив інше діяння, збирання і перевірка доказів щодо таких діянь є обов'язковою.

Якщо ж підсудний себе винним визнає і не заперечує фактичні об­ставини діяння, викладені в обвинувальному висновку, суд пропонує сторонам обговорити питання про обсяг доказів, які мають бути дослі­джені в судовому слідстві. Сторони можуть запропонувати суду від­мовитися від перевірки доказів і обмежитися допитом підсудного, а можуть запропонувати досліджувати тільки окремі докази, напри­клад, допитати потерпілого або окремих свідків або оголосити прото­коли слідчих дій, які проводилися на досудовому слідстві. У тих ви­падках, коли підсудному ставиться в вину вчинення декількох злочи­нів або декількох епізодів злочинної діяльності, що мають загальну кваліфікацію, можлива відмова від дослідження доказів відносно дея­ких злочинів або деяких епізодів, щодо яких підсудний не заперечує фактичні обставини.

Перш ніж прийняти рішення про відмову від дослідження деяких доказів, суд повинен з'ясувати, чи правильно розуміють підсудний і потерпілий, цивільний позивач і відповідач зміст і значення тих об­ставин, від дослідження яких вони відмовляються, чи є визнання об­винуваченим своєї вини і відмова від дослідження доказів добровіль­ними. Крім того, головуючий повинен роз'яснити сторонам, що у разі їхньої відмови від дослідження доказів вони будуть позбавлені права заперечувати в апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, щодо яких не були досліджені докази.

Визнавши недоцільним дослідження доказів у судовому слідстві, суд повинен допитати підсудного, якщо він не відмовляється давати показання.

Питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню в судово­му слідстві, може бути вирішене і після допиту підсудного. Якщо під­судний заявив, що він визнає себе винним і не заперечує фактичних обставин діяння, викладених в обвинувальному висновку, але у своїх показаннях викладає ці обставини інакше, причому розходження це істотно, суд не повинен скорочувати обсяг доказів, які слід зібрати і перевірити в судовому засіданні.

У тих випадках, коли підсудний не визнає себе винним, заперечує фактичні обставини, коли сторони наполягають на дослідженні в суді доказів, головуючий пропонує сторонам викласти свою думку щодо порядку дослідження доказів у справі. Першим свою пропозицію про порядок дослідження доказів висловлює сторона обвинувачення (про­курор, потерпілий, його представник, цивільний позивач чи його представник). Після них свою думку висловлює сторона захисту (за­хисник, підсудний, його законний представник і цивільний відпові­дач). Пропозиції сторін звичайно викладаються усно, але можуть бути сформульовані й у письмовому виді та на їхнє прохання приєднані до справи.

Кримінально-процесуальне законодавство не містить вказівок про порядок дослідження доказів. Тільки в ст. 308 КПК передбачено, що допит потерпілого провадиться перед допитом свідків.

Визначити порядок дослідження доказів у справі — значить вирі­шити, у якій послідовності провести судові дії, тобто в якому порядку допитати підсудних, потерпілих і свідків, на якому етапі судового слідства призначити експертизу, в який момент і які оголосити доку­менти та ін. В складних, багатоепізодних справах з декількома підсудними суддя звичайно складає приблизний план судового слідства, який може бути уточнений, змінений з урахуванням думки сторін. Дослідження доказів у таких справах може провадитися щодо окре­мих епізодів або щодо окремих підсудних. У першому випадку сторо­ни і суд досліджують всі докази, якими обґрунтовується або спросто­вується винуватість осіб, обвинувачених у вчиненні одного із злочи­нів, що входять до сукупності (або одного з епізодів злочинної діяль­ності). В другому випадку сторони і суд збирають і перевіряють докази, якими підтверджується або спростовується вина одного з підсудних у всіх інкримінованих йому злочинних епізодах.

Дослідження доказів у судовому слідстві найчастіше починається з допиту підсудного. Такий порядок цілком логічний. Після того, як був оголошений обвинувальний висновок (або його резолютивна час­тина), підсудний має можливість висловити своє ставлення до викла­дених в обвинувальному висновку обставин, запропонувати свою вер­сію події, пояснити мотиви своєї поведінки та ін. Оскільки підсудний має право давати показання в будь-який момент судового слідства, він може після допиту потерпілого або свідка ще раз дати показання, спростовуючи або пояснюючи по-своєму ті обставини, про які говори­ли потерпілі або свідки.

У тих же випадках, коли підсудний відмовляється давати показан­ня або заявляє, що він нічого не знає або не пам'ятає про обставини, пов'язані зі вчиненим злочином, дослідження доказів доцільно почи­нати з допиту потерпілого, а потім можуть бути допитані свідки або підсудний. У кожному разі потерпілий має бути допитаний раніше свідків. Якщо ж потерпілий не з'явився до початку судового засідання і суд за його відсутності почав дослідження доказів, допитав свідків, а потім з'явився потерпілий, то його допит після допиту свідків не мож­на розглядати як порушення вимог КПК. У тих випадках, коли дослі­дження доказів провадиться відносно окремих епізодів злочинної ді­яльності, мають бути допитані підсудні, потерпілі та свідки щодо окре­мого епізоду, що ставиться в вину одному або декільком підсудним, а потім допитуються підсудні, потерпілі та свідки щодо іншого епізоду.

Якщо необхідно провести допит декількох підсудних, має бути ухвалено рішення про послідовність таких допитів. При цьому потріб­но врахувати можливість впливу показань одних підсудних на інших.

Вирішуючи питання про час призначення експертизи, потрібно враховувати, що експерт, присутній у залі, повинен мати можливість ознайомитися з тими доказами, які необхідно буде врахувати при про­веденні експертного дослідження.

Визначити момент проведення оглядів і оголошення документів, дослідження речових доказів заздалегідь буває складно, оскільки такі дії провадяться тоді, коли виникає необхідність, пов'язана з дослі­дженням інших доказів. Так, при допиті підсудного, який, напри­клад, стверджує, що потерпілий його не впізнав, може бути оголоше­ний протокол пред'явлення для впізнання і вислухані пояснення під­судного відносно обставин, що зафіксовані у цьому протоколі. Тому в ухвалі або постанові суду, яким визначений порядок дослідження до­казів, може бути зазначено, що документи будуть оголошувати в судо­вому слідстві тоді, коли в цьому виникне необхідність.

Рішення про порядок дослідження доказів у справі суд формулює в ухвалі або постанові, яка може бути прийнята на місці або в нарадчій кімнаті. Якщо в ході судового слідства виникає необхідність змінити раніше встановлений порядок дослідження доказів, суд обгово­рює це питання зі сторонами і виносить із цього приводу ухвалу або постанову.

132. Допити у судовому слідстві.

Найбільш розповсюдженим засобом збирання та перевірки доказів у судовому слідстві є допити.

Допит підсудного в суді є не тільки засобом одержання доказів, а також засобом, що використовує підсудний для захисту своїх прав. Допит підсудного провадиться в усіх випадках, коли підсудний не від­мовився від свого права давати показання

Незалежно від того, визнає чи не визнає підсудний себе винним, його допит починається з пропозиції головуючого дати показання із приводу пред'явленого йому обвинувачення, а також із приводу всіх ін­ших відомих йому обставин справи. Підсудний має право використову­вати свої нотатки, записи про обставини, яких він торкається у своїх показаннях. Перебивати підсудного питаннями, коли він дає свої по­казання, за загальним правилом, не можна. Тільки в тих випадках, коли підсудний, наприклад, відволікається і говорить про обставини, що не стосуються справи, вживає нецензурні вирази, головуючий може зробити йому зауваження і запропонувати розповідати про те, що стосу­ється справи, не вживати нецензурних слів. Крім того, судді (зазвичай головуючий) під час викладення підсудним своїх показань можуть за­давати уточнюючі питання. Наприклад, якщо підсудний розповідає про будь-які події та не називає дату, місце, де відбувалися ці події, йому може бути задане питання про те, де відбулися описані ним події, у який день, час. Уточнюючі питання, які задають судді, не слід пере­творювати на допит підсудного, проведений судом раніше сторін.

Після того як підсудний розповів усе, що вважав за необхідне, йому можуть бути задані питання спочатку представниками сторони обви­нувачення — прокурором, потерпілим та його представником, цивіль­ним позивачем і його представником, а потім стороною захисту — ци­вільним відповідачем, законним представником неповнолітнього під­судного (ст. 441 КПК) і захисником. Потім головуючий пропонує ін­шим підсудним задати питання допитуваному. Останніми підсудного допитують судді та народні засідателі.

Відповідно до ст. 260 КПК, на головуючого покладено завдання усу­вати із судового слідства все те, що не стосується справи. Це дає йому право відводити питання, задані підсудному сторонами, але тільки в тих випадках, коли питання явно виходить за рамки розглядуваної справи або є навідним. Про питання, що відводиться, має бути обов'яз­ково зазначено у протоколі судового засідання. Якщо учасник судового розгляду, питання якого було відведене, заперечує проти дій головую­чого, його заперечення також слід внести до протоколу.

Питання, які задають судді, у тому числі й народні засідателі, го­ловуючий відводити не вправі.

Оскільки у підсудного є право давати показання, він може скорис­татися цим правом у будь-який момент судового слідства незалежно від того, що раніше його допит уже проводився. У всіх випадках, коли підсудний заявляє про своє бажання давати показання, він має бути допитаний. Допит у цьому разі не повинен переривати іншу дію, що проводиться в цей момент. Якщо підсудний під час допиту, наприклад свідка, заявляє, що він хоче дати пояснення у зв'язку з обставинами,

про які говорить свідок, таку можливість має бути йому надано після допиту цього свідка.

Підсудний присутній у судовому засіданні від початку і до кінця, саме це забезпечує можливість реалізації ним своїх прав. Видалення підсудного із залу судового засідання допускається тільки у випад­ках, коли він порушує порядок і не підкоряється розпорядженням го­ловуючого (ч. 1 ст. 272 КПК). Якщо підсудний був на зазначених під­ставах видалений із залу засідання на весь час розгляду справи до його допиту, то допит підсудного не провадиться.

Крім того, у виняткових випадках закон допускає можливість ви­далення одного підсудного із залу суду на час допиту іншого підсудно­го. Мотивовану ухвалу або постанову про це суд виносить за власною ініціативою або за клопотанням сторін. Підставою для прийняття та­кого рішення може бути необхідність забезпечити безпеку допитува­ного підсудного, уникнути можливого впливу на нього з боку іншого підсудного, якого суд видаляє із залу на час допиту.

Після повернення до залу судового засідання раніше видаленого підсудного йому мають бути оголошені ті показання, які було дано у його відсутності, і надана можливість задати питання допитаному під­судному, а також дати свої пояснення із приводу цих показань.

Оголошення показань, раніше даних підсудним під час дізнання, досудового слідства та в суді допускається тільки у випадках, зазна­чених у ст. 301 КПК, зокрема, за наявності істотних суперечностей між показаннями, які підсудний дав у судовому засіданні, і тими, які він давав раніше під час дізнання, досудового слідства і у суді.

Вирішити питання про наявність істотних суперечностей між по­казаннями підсудного, які він дає в судовому засіданні, і тими, які він давав під час провадження дізнання, досудового слідства або в поперед­ніх судових засіданнях у даній справі, можна тільки після того як буде проведений допит підсудного, йому будуть задані питання сторо­нами і суддями. Оголошення раніше даних показань до цього момен­ту, безпосередньо в ході допиту можна розглядати як спробу натисну­ти на підсудного.

Якщо суд провадить дослідження доказів за окремими епізодами злочинної діяльності, то після того як проведений допит підсудного за одним з епізодів і йому задані питання із приводу тих обставин, які стосуються досліджуваного епізоду, можуть бути оголошені раніше дані ним показання (за наявності істотних суперечностей) тільки щодо даного епізоду.

Після оголошення раніше даних показань головуючий пропонує підсудному пояснити причини суперечностей. У зв'язку із цими по­ясненнями сторони можуть задавати підсудному питання.

Якщо підсудний пояснює протиріччя тим, що на досудовому слід­стві до нього застосовувалися недозволені методи, мали місце пору­шення його прав, суд повинен перевірити такі його твердження.

Суд повинен оцінити показання підсудного, дані в судовому засі­данні і ті, які він давав раніше, у сукупності з іншими доказами і свій висновок про те, які показання, у якій частині він вважає достовірни­ми, докладно мотивувати у вироку.

Ще однією підставою для оголошення показань підсудного є його відмова від дачі показань у судовому засіданні. Після оголошення по­казань підсудному можуть бути задані питання. Відповідати або не відповідати на питання — вирішує підсудний.

Справа може бути розглянута у відсутності підсудного тільки у ви­падках, зазначених у законі (ст. 262 КПК). У разі смерті підсудного можливий розгляд його справи для вирішення питання про його реа­білітацію. У цих випадках у судовому засіданні також мають бути ого­лошені показання, які були раніше дані підсудним.

Рішення про оголошення показань підсудного суд приймає за влас­ною ініціативою або за клопотанням сторін. Якщо на досудовому слід­стві застосовувався звукозапис або відеозапис допиту обвинуваченого, то такі записи можуть бути відтворені після оголошення протоколу допиту.

Якщо судом було ухвалено рішення про недоцільність дослідження доказів у справі у зв'язку з тим, що сторони не заперечують фактичні обставини справи і розмір цивільного позову, головуючий після допи­ту підсудного відповідно до вимог ст. 317 КПК опитує учасників судо­вого розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме.

У тих випадках, коли показання підсудного свідчать про те, що він фактично заперечує обставини, викладені в обвинувальному виснов­ку, істотно змінює свої показання в порівнянні з тими, які давав на досудовому розслідуванні, суд може знову повернутися до обговорен­ня питання про обсяг доказів, які необхідно дослідити в судовому за­сіданні.

Якщо відповідно до ч. 4 ст. 299 КПК після допиту підсудного було ухвалене рішення обговорити питання про обсяг доказів, що підляга­ють дослідженню, головуючий після проведення допиту пропонує сто­ронам висловити свою думку з даного питання. Рішення суд приймає відповідно до вимог ст. 299 КПК.

Допит свідків та потерпілих відбувається на тих же засадах, що і допит підсудного, з урахуванням їхнього процесуального статусу.

Перед допитом потерпілого та свідка головуючий повинен встано­вити дані таких осіб — їхні прізвища, імена та по батькові, вік, місце народження, громадянство, дані про освіту і професію, місце роботи і проживання. Крім того, головуючий встановлює, чи володіють потер­пілий і свідки мовою, якою провадиться судочинство. Якщо виника­ють сумніви щодо даних про особу потерпілого або свідка, необхідно запропонувати їм подати суду для огляду паспорт або інший доку­мент, що засвідчує їх особу.

Справжні дані про особу потерпілого і свідка, відносно яких засто­совуються заходи щодо забезпечення безпеки, у суді не з'ясовуються.

Потерпілому його права, передбачені ст. 267 КПК, мають бути роз'яснені в підготовчій частині судового засідання. Перед допитом йому потрібно роз'яснити його право давати показання, вказавши, що він зобов'язаний давати правдиві показання, а також попередити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих по­казань за ст. 384 КК.

Свідкові мають бути роз'яснені його права, передбачені ст. 69-1 КПК, крім права власноруч викладати свої показання, знайомитися із протоколом допиту і клопотатися про внесення до нього змін, допов­нень і зауважень, а також власноруч робити такі доповнення і заува­ження (пункти 4 і 7 ст. 69-1 КПК).

З'ясовуючи дані про особу свідка, головуючий повинен установити, чи не є даний свідок особою, яка відповідно до ст. 69 КПК не підлягає допиту як свідок, або особою, яка має право відмовитися давати пока­зання. Якщо свідок належить до числа осіб, перелічених у п. 1 ч. 1

ст. 69 КПК, то необхідно з'ясувати, чи звільнено цю особу від обов'язку зберігати професійну таємницю або чи може вона бути звільнена від такого обов'язку.

Не перешкоджає допиту особи як свідка той факт, що ця особа пе­ребувала в залі судового засідання, якщо клопотання про її допит було заявлено в ході судового слідства, або в тому разі, коли свідок помил­ково залишився в залі судового засідання і не був видалений із залу разом з іншими свідками. Дана обставина має бути врахована при пе­ревірці та оцінці показань такого свідка.

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допита­них свідків.

Перед допитом свідка головуючий попереджає його про криміналь­ну відповідальність за ст.ст. 384 і 385 КК, з'ясовує, які взаємини були у свідка з підсудним і потерпілим. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти все, що йому відомо в справі, а потім йому можуть бути поставлені питання сторонами і судом у порядку і послідовності, передбаченій ст. 303 КПК.

Якщо свідок був викликаний з ініціативи прокурора (зокрема, був включений до списку при обвинувальному висновку), питання йому спочатку задають прокурор, потерпілий і його представник, цивіль­ний позивач і його представник, а потім цивільний відповідач і його представник, захисник, підсудний і його законний представник. Як­що свідок викликаний за клопотанням одного із суб'єктів, що пред­ставляють сторону обвинувачення (потерпілого, його представника, цивільного відповідача або його представника), то спочатку свідка до­питує цей суб'єкт, потім інші особи з боку обвинувачення, а потім — сторона захисту. Якщо свідок викликаний за клопотанням одного із суб'єктів зі сторони з захисту, то першим йому задає питання той, за чиїм клопотанням він викликаний, а потім інші суб'єкти, що пред­ставляють сторону захисту, потім його допитують суб'єкти, що здій­снюють обвинувачення. Після допиту сторонами питання свідкові за­дають суд ді та народні засідателі.

Судді у всіх випадках задають питання останніми, однак протягом всього допиту свідка сторонами судді можуть задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

У ст. 304 КПК закріплене право сторін задавати свідкові питання після того, як він вже відповів на питання всіх учасників судового роз­гляду і на питання суддів. Право задавати додаткові питання нале­жить сторонам, тому після того, як сторони і суд задали свідкові пи­тання, головуючий повинен запитати учасників судового розгляду, чи є в них додаткові питання.

Відповідно до ч. 6 ст. 303 КПК, допитані свідки, як правило, повин­ні залишатися в залі судового засідання. Це дає можливість провести додатковий або повторний допит свідка або провести з його участю очну ставку. Свідок може покинути зал судового засідання до закін­чення засідання тільки з дозволу головуючого. Якщо кримінальна справа розглядається протягом декількох днів, суд з урахуванням думки сторін вирішує, чи повинен допитаний свідок з'явитися в судо­ве засідання в наступні дні.

Додатковий допит свідка проводиться в тих випадках, коли вини­кає необхідність допитати свідка, задати йому питання про обставини, про які він не говорив на початковому допиті в суді. Необхідність у до­датковому допиті свідка може виникнути у зв'язку з допитом інших

свідків або дослідженням інших доказів. Додатковий допит може бути проведений і тоді, коли в ході судового слідства з'ясується, що при початковому допиті свідка були недоліки, свідок розповів не про всі відо­мі йому обставини справи і йому не були задані необхідні питання.

Повторний допит свідка проводиться в тих випадках, коли необ­хідно перевірити і уточнити показання свідка про обставини, про які він уже давав показання при початковому допиті.

У судовому засіданні може бути також проведена очна ставка між свідками, між свідком і потерпілим, свідком і підсудним. Очна ставка може бути проведена також між потерпілим і підсудним, між кілько­ма потерпілими або кількома підсудними.

Порядок проведення очної ставки в суді КПК не регулює. З ураху­ванням правил проведення очної ставки на досудовому слідстві, а та­кож особливостей судового розгляду цей порядок може бути таким. Очну ставку можна провести тільки між особами, які допитані в судо­вому засіданні. Очна ставка полягає в постановці перед допитуваними особами питань про ті обставини, про які вони давали суперечливі по­казання. Причому питання можуть задавати сторони і суд, послідов­ність постановки питань має бути такою ж, як і при звичайному до­питі. Умови судового розгляду дозволяють провести очну ставку не тільки між двома особами, але й провести на очній ставці одночасний допит трьох і більше осіб.

У судовому засіданні може бути проведений і так званий перехрес­ний допит; він полягає в тому, що свідкові задають питання про певні обставини справи суб'єкти, що представляють сторону обвинувачен­ня, і суб'єкти, що представляють сторону захисту.

Під час допиту свідок має право використовувати нотатки в тих ви­падках, коли йому доводиться у своїх показаннях приводити дані, які важко втримати в пам'яті, дані, що містять велику кількість цифр, розрахунків. Таке правило не суперечить умові про усність судового розгляду, оскільки свідок всі дані повідомляє усно. Використання письмових нотаток в інших випадках недопустимо. Не можна, напри­клад, дозволити свідкові записати свої показання і прочитати записа­не в судовому засіданні.

Якщо свідкові під час допиту сторони задають питання, що вимага­ють будь-яких розрахунків (про обсяг будівельних робіт, про суми, що підлягають відрахуванню у вигляді податків, та ін.), свідок може ско­ристатися своїми нотатками або попросити час для того, щоб зробити відповідні розрахунки.

Нотатки, які свідок використав під час його допиту, на вимогу суду мають бути представлені для огляду суду, а за клопотанням сторін ці нотатки можуть бути передані їм для ознайомлення. Якщо суд визнає за необхідне, такі нотатки можуть бути приєднані до справи. Якщо за обставинами, відбитими у нотатках свідка, призначається експерти­за, нотатки свідка можуть бути передані експертові.

Якщо у своїх показаннях свідок посилається на будь-які докумен­ти, він може ці документи зачитати. Такі документи мають бути пред'­явлені суду, на прохання сторін документи мають бути пред'явлені і їм для ознайомлення. Якщо суд визнає це за необхідне, то своєю ухвалою або постановою він приєднує такі документи до справи.

Умови про безпосередність і усність судового розгляду вимагають, щоб свідки були допитані в судовому засіданні, а судді і сторони могли вислухати їхні показання, задати необхідні питання (крім випадків, коли відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК суд визнав недоцільним дослі­дження доказів відносно обставин, що не заперечуються сторонами). Тому замінити допит свідка в суді оголошенням його показань, даних на досудовому слідстві, як правило, не можна.

Перелік випадків, коли допускається оголошення показань, наве­дений у ст. 306 КПК, є вичерпним.

Показання свідка, дані при провадженні дізнання, досудового слідства або в суді, можуть бути оголошені за наявності істотних су­перечностей між цими показаннями і показаннями, які дає свідок у судовому засіданні. Істотними можуть бути визнані суперечності в по­казаннях у тих випадках, коли свідок по-різному викладає обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (на досудово­му слідстві стверджував, наприклад, що бачив, як підсудний вчинив злочин, а в суді заявляє, що він цього не бачив).

Вирішити, чи є в показаннях свідка суперечності, наскільки вони істотні, можна тільки після того як свідок дасть показання і відпо­вість на питання сторін і суддів. Тоді й може бути ухвалене рішення про оголошення показань. Головуючий може оголосити показання свідка повністю або тільки ту частину показань, у якій свідок інакше, ніж у суді, викладав істотні обставини.

Якщо під час дізнання і досудового слідства при допиті свідка за­стосовувався звукозапис або відеозапис, то потрібно не обмежуватися оголошенням протоколу допиту свідка, а відтворити звукозапис або відеозапис.

Після оголошення показань головуючий запитує свідка про причи­ни суперечностей. Свідкові можуть задати питання з приводу оголо­шених показань і сторони. Пояснення свідка про причини суперечнос­тей мають бути судом перевірені.

Показання свідка можуть бути оголошені у разі неявки свідка, якщо забезпечити його явку з тих або інших причин неможливо. Так, суд може оголосити показання померлого свідка. Причинами, з яких явка свідка в судове засідання є неможливою, може бути тяжке захво­рювання свідка, його перебування в тривалому відрядженні у віддале­ній місцевості, у далекому плаванні, виїзд за межі України. У цих ви­падках можна оголосити показання свідка, причому потрібно їх ого­лосити повністю. Після цього сторони і судді можуть задати питання підсудному, потерпілому та іншим свідкам з приводу тих обставин, про які йшлося в оголошених показаннях.

У тих випадках, коли свідок не з'явився без поважних причин, а показання його мають значення в справі, суд повинен вжити заходів до забезпечення його явки до суду.

Якщо свідок не з'явився до суду з поважної причини (несвоєчасно одержав повістку, хворий, однак хвороба не є тривалою), а показання його мають істотне значення, суд повинен відкласти розгляд справи і повторити виклик свідка. У цьому разі не можна замінити показання свідка в суді оголошенням його раніше даних показань.

Якщо при відкладенні справи відповідно до правил, передбачених ст. 292-1 КПК, провадився допит свідка, то суд має право оголосити ці його показання при розгляді справи. Якщо ж сторони наполягають на виклику цього свідка і проведенні його повторного допиту, про прове­дення за його участю очної ставки, слід не обмежуватися оголошен­ням показань, а ще раз викликати і допитати свідка.

Суд може оголосити показання свідка в зазначених випадках за власною ініціативою або за клопотанням сторін.

Допит неповнолітнього свідка, тобто особи, яка не досягла на мо­мент допиту 18 років, проводиться за загальними правилами допиту свідків з урахуванням тих особливостей, які встановлені КПК. Якщо суд визнає за необхідне провести допит неповнолітнього свідка, то по­трібно забезпечити такі умови допиту, щоб не нанести шкоди неповно­літньому. Допит повинен проводитися в спокійній, доброзичливій об­становці, питання мають бути поставлені в доступній розумінню дити­ни формі.

Допит неповнолітнього старше 16 років, якщо він не виявляє ознак психічного розладу, розумової відсталості, проводиться за загальни­ми правилами допиту свідка. Вік свідка враховується при оцінці його показань.

Допит свідків, які не досягли 14 років, а за розсудом суду — свід­ків, які не досягли 16 років, повинен провадитися за участю педаго­га, при необхідності забезпечується також присутність батьків або інших законних представників. Допит малолітніх краще проводити в присутності одного або обох батьків, дитина буде почувати себе спо­кійніше і впевненіше (звичайно, якщо в дитини нормальні відноси­ни з батьками). Для участі в допиті неповнолітнього може бути за­прошений лікар — спеціаліст у галузі дитячої та юнацької психоло­гії. Педагог і лікар є спеціалістами, їхні права і обов'язки визначені ст. 128-1 КПК.

Завдання цих спеціалістів полягає в тому, щоб допомогти постави­ти перед дитиною питання в доступній для її розуміння формі, допо­могти в оцінці показань такого свідка, визначивши, чи відповідають форма і стиль викладу свідком своїх показань рівню розвитку дитини. Якщо дитина дає показання, вживаючи явно не властиві їй вислови, терміни, це може бути наслідком впливу дорослих.

Педагог і лікар з дозволу головуючого можуть задавати питання неповнолітньому свідкові для того, щоб краще усвідомити, яким є рі­вень розвитку дитини, наскільки він розуміє характер тих обставин, про які дає показання.

Перед початком допиту неповнолітнього свідка головуючий вста­новлює його особу, з'ясовує, які відносини дитини з підсудним і по­терпілим. Свідкам віком до 16 років головуючий пояснює, що вони повинні дати правдиві показання. Свідки старше 16 років попереджа­ються про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384 і 385 КК. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти про відомі йому обста­вини. Після вільної розповіді свідкові задають питання сторони і суд. Так само як і при допиті повнолітнього свідка, головуючий може під час допиту неповнолітнього задавати уточнюючі питання. Всі питан­ня мають бути поставлені в зрозумілій для дитини формі.

У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи або для забезпечення безпеки неповнолітнього свідка, його допит може провадитися у відсутності підсудного. Підставою для такого рі­шення можуть послужити дані про можливий негативний вплив під­судного на неповнолітнього свідка або про те, що неповнолітній боїть­ся підсудного і за його присутності не буде давати показання, та ін. Якщо суд прийняв таке рішення, підсудний видаляється із залу судо­вого засідання на час допиту свідка. Після повернення підсудного в зал головуючий знайомить його з показаннями, даними за його відсутності, і надає підсудному можливість задати питання свідкові. Якщо є побоювання, що своїми питаннями підсудний може налякати малолітнього, вплинути на нього, доцільно запропонувати підсудному сформулювати питання до свідка в письмовому вигляді. Відповідати на ці питання (які можуть бути поставлені таким чином, щоб дитина їх зрозуміла) неповнолітній буде у відсутності підсудного, як це перед­бачено ч. 11 ст. 303 КПК. Після того як свідок відповість на питання підсудного, той має бути повернутий до залу, головуючий знайомить його з відповідями свідка і надає можливість дати пояснення із при­воду показань і відповідей на питання неповнолітнього свідка.

Після допиту неповнолітній свідок, за загальним правилом, вида­ляється із залу судового засідання. Він може бути залишений у залі за розсудом суду або за клопотанням сторін, якщо надалі може виникну­ти необхідність у повторному або додатковому допиті такого свідка. Присутність у залі малолітніх небажана, тому краще видалити їх із залу навіть у тих випадках, коли може виникнути потреба їх додатко­вого або повторного допиту. Малолітні можуть якийсь час перебувати в приміщенні суду, чекаючи на допит, але не в залі засідання.

Допит потерпілого провадиться за тими ж правилами, що й допит свідка, з урахуванням особливостей становища потерпілого як сторо­ни в процесі. Потерпілого необхідно допитати перед допитом свідків.

Перед тим як потерпілий дасть показання по суті, головуючий з'ясовує, які відносини між потерпілим і підсудним. Потім потерпіло­му пропонується розповісти все відоме йому в справі. Після того як потерпілий викладе відомі йому обставини у формі вільної розповіді, йому можуть бути задані питання сторонами в такій послідовності, як свідкам, які викликані прокурором. Головуючий протягом всього до­питу може задавати уточнюючі питання.

При проведенні допиту, при перевірці та оцінці показань потерпі­лого потрібно враховувати зацікавлевість потерпілого у вирішенні справи, а також ту обставину, що потерпілий знайомий з матеріалами справи.

Потерпілому, як і свідкові, можуть бути задані додаткові питання, може бути проведений додатковий і повторний допит потерпілого, а також допит на очній ставці. Показання, раніше дані потерпілим при провадженні дізнання, досудового слідства і у суді, можуть бути ого­лошені на тих же підставах, що і показання свідка.

У зв'язку із забезпеченням безпеки свідка або потерпілого суд має право у виняткових випадках звільнити їх від обов'язку з'являтися в судове засідання і обмежитися письмовим підтвердженням показань, які свідок чи потерпілий давали раніше (ч. 2 ст. 290, ч. 2 ст. 292 КПК). У цьому разі головуючий також оголошує повністю показання, які свідок чи потерпілий давали раніше. Дане правило, на наш погляд, потребує певних зауважень. Перш за все, йдеться про виключення з принципу безпосередності, тому його можна застосувати саме у винят­кових випадках. По-друге слід врахувати, що відповідно до ст. 6 Євро­пейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод підсудний має право на участь у допиті свідків, які свідчать проти ньо­го. Отже, якщо підсудний наполягатиме на допиті свідків чи потерпі­лих, то суд повинен забезпечити можливість реалізації підсудним його права, і провести такий допит. КПК передбачає можливість про­ведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду. Такий допит передбачав право сторін задавати допитуваним запитання. В разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супрово­джуватися створенням акустичних перешкод. Якщо допитати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок видаляється із залу судово­го засідання (ч.ч. 6-8 ст. 303 КПК). Оскільки відповідно до ст. 308 КПК потерпілий допитується за правилами допиту свідків, всі розгля­нуті правила стосуються і потерпілого.

133.Пред'явлення для впізнання у судовому слідстві.

Пред'явлення для впізнання в судовому слідстві регулюється ст. 309 КПК, в якій передбачено, що свідкові, потерпілому або підсудному мо­жуть бути пред'явлені для впізнання особа чи предмет. В судовій прак­тиці пред'явлення для впізнання проводиться рідко. Якщо така дія була проведена на досудовому слідстві, то повторення її в судовому засіданні не має сенсу. Якщо пред'явлення для впізнання особи на досудовому слідстві не провадилося, то й тоді недоцільно пред'являти, наприклад, підсудного для впізнання потерпілому або свідкові, які бачили його в підготовчій частині судового засідання.

Можливе пред'явлення для впізнання предмета, який приєднаний до справи як речовий доказ, якщо раніше він не пред'являвся для впізнання свідкові або потерпілому.

Щодо порядку пред'явлення для впізнання в судовому слідстві в літературі висловлені різні думки. Деякі автори вважають, що при пред'явленні для впізнання в суді необхідно застосувати правила, пе­редбачені ст.ст. 174, 175 КПК, які регулюють порядок пред'явлення для впізнання на досудовому слідстві, крім правила про участь поня­тих. Тобто йдеться про необхідність пред'явити для впізнання особу чи предмет відповідно разом з іншими особами, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу (не менше трьох осіб), чи в числі одно­рідних предметів.

Інша думка полягає в тому, що в ст. 309 КПК врегульовано поря­док пред'явлення для впізнання саме в умовах судового слідства і цей порядок відрізняється від того, що передбачений для досудового слід­ства. В судовому слідстві свідок або потерпілий під час допиту доклад­но описують предмет, називають його ознаки, за якими вони можуть впізнати такий предмет. Потім головуючий пропонує їм оглянути предмет і вказати на ньому ті ознаки, за якими свідок або потерпілий впізнає цей предмет.