168. Порядок зносин суддів, прокурорів, слідчих з компетентними органами іноземних держав.

Міжнародні договори виділяють два основних міжнародних су­б'єкта співробітництва, пойменованих, як правило, як Запитуюча (та, що має юрисдикцію щодо провадження у кримінальній справі) та За­питувана (та, що має юрисдикцію з вирішення питання, щодо якого запитується допомога) Сторони.

Однак учасниками взаємодії в межах такого міжнародного співро­бітництва виступають державні органи взаємодіючих держав, особли­ве місце серед яких займають т.зв. «центральні органи», через які без­посередньо відбуваються міжнародно-правові зносини. В Україні та­кими центральними органами, як правило, виступає Генеральна про­куратура України (щодо питань, що виникають на досудовому слідстві) та Міністерство юстиції України (щодо питань, що виникають під час судового провадження або виконання судових рішень у кримінальних справах), у складі яких діють спеціальні підрозділи з питань міжна­родного співробітництва (Міжнародно-правове управління Генпрокуратури України та Департамент міжнародного приватного права і між­народної правової допомоги Міністерства юстиції України).

Учасниками взаємодії з питань процесуального міжнародного спів­робітництва в кримінальному судочинстві виступають також суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, зокрема, процесуальні органи (органи досудового слідства, прокуратури, суду), у провадженні яких знаходяться кримінальні справи чи яким доручено виконувати відпо­відні міжнародні доручення (в Європейській конвенції про взаємодо­помогу в кримінальних справах 1959 р. вони названі судовими). Пере­лік адміністративних та судових органів, компетентних запитувати допомогу або виконувати доручення, може встановлюватися законами про ратифікацію договорів про правову допомогу, безпосередньо сами­ми міжнародними договорами чи міжвідомчими угодами.

Зв'язок між центральними та процесуальними органами однієї держави відбувається через т.зв. територіальні органи (прокуратури, управління юстиції, управління МВС України в областях) та цен­тральні апарати правоохоронних відомств (МВС України, ДПА Украї­ни, СБУ тощо). У зв'язку з цим виділяють т.зв. дипломатичний, цен­тралізований, децентралізований та безпосередній порядки зносин держав з питань кримінального судочинства (каналів передачі міжна­родних доручень) як щодо суб'єктного складу таких зносин, так і щодо характеру відповідних правовідносин. Особливості міжнародно­го співробітництва при розслідуванні і здійсненні кримінального пе­реслідування окремих видів злочинів можуть бути визначені угодами ad hoc, законами про ратифікацію міжнародних договорів про співро­бітництво, міжурядовими або міжвідомчими угодами, а також рішен­нями міжнародних організацій (наприклад, щодо переслідування те­рористичних актів — Рекомендацією № R (82) 1 Комітету Міністрів Ради Європи від 15.01.82 p.).

Слід мати на увазі, що міжнародне співробітництво в кримінально­му судочинстві та взаємодія державних органів з цього питання охоп­лює міжнародно-правові, адміністративно-правові та кримінально- процесуальні відносини, які виникають між визначеними міжнарод­ними договорами або законами про їх ратифікацію центральними ор­ганами держав, спеціалізованих міжнародних організацій, між цими органами та особами, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа, між цими особами та іншими учасниками кримінально-проце­суальної діяльності, що вказує на існування міжнародно-правових, адміністративно-правових та кримінально-процесуальних аспектів міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві та ство­рює проблему оскарження окремих рішень, що приймаються цен­тральними або територіальними органами з питань співробітництва у конкретних кримінально-процесуальних питаннях.

КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС УКРАЇНИ 1

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 3