34. Поняття та види доказів в адміністративному судочинстві

Визначення поняття доказів та видів засобів доказування (джерел доказів), що можуть використовуватися в адміністративному процесі надає ст. 69 КАС України.

«Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів».

Таким чином, докази - це інформація про обставини у справі, яка одержана судом із визначених законом джерел.

Засоби доказування є зовнішнім вираженням доказів.

Відп. до ч.1 ст. 69 КАС України:

1) пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників (стаття 76);

2) показання свідків (стаття 77);

3) письмові докази (стаття 79);

4) речові докази (стаття 80);

5) висновки експертів (стаття 82 КАСУ).

Найчастіше засобами доказування в адміністративних справах є письмові докази і пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників з приводу змісту рішення та його обґрунтування, оскільки все ж таки більша частина адмін. справ пов’язана із оскарженням правових актів.

Отже, доказом є власне зміст пояснень, показань, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів, тобто інформація про обставини, що міститься у них і має значення для вирішення справи.

Класифікація доказів в АС

1. За зв'язком доказів із обставинами, що належить встановити:

1) прямі докази - однозначно вказують на наявність чи відсутність певної обставини (наприклад, висновок експерта чітко вказує на наявність бухгалтерської помилки у розрахунках податку);

2) непрямі докази - дозволяють зробити лише припущення про наявність чи відсутність тієї чи іншої обставини (наприклад, за висновком експерта не виключається, що причиною дорожньо-транспортної пригоди могла бути несправність гальмівної системи, але встановити це однозначно не видається можливим).

2. За процесом формування відомостей про обставини розрізняють:

1) первинні докази - першоджерела (наприклад, показання свідка, який був очевидцем події);

2) похідні докази - ті, що відтворюють зміст іншого доказу (наприклад, показання свідка, який не був безпосереднім очевидцем події, але одержав інформацію про неї від учасника цієї події, який помер до розгляду справи в суді; висновки експерта).

3. За цілями доказування докази можна поділити на:

1) основні докази - ті, що підтверджують наявність чи відсутність певної обставини;

2) протилежні докази (контрдокази) - ті, що спростовують основний доказ.

35. Показання та допит свідка.

Стаття 77. Показання свідка

1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Джерела обізнаності свідка можуть бути різними - безпосереднє сприйняття певної обставини (тоді показання свідка будуть первинним доказом), сприйняття інформації про обставину з інших джерел (похідний доказ).

Свідком може бути лише фізична особа. Юридична особа не може бути свідком.

Зазвичай суд одержує показання свідка під час судового розгляду на етапі дослідження доказів у справі.

Показання свідка у зазначених випадках фіксуються у протоколі про вчинення окремої процесуальної дії - протоколі допиту свідка - і можуть бути зафіксовані технічними засобами.

Суд оцінює показання свідка у сукупності з іншими доказами та з урахуванням ступеня довіри до нього, яка формується під час спостереження за поведінкою свідка, заслуховування думки осіб, які беруть участь у справі, щодо показань свідка тощо.

Стаття 78. Допит свідка за місцем або у місці його проживання (перебування)

1. Суд може допитати свідка за місцем або у місці його проживання (перебування) з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

2. За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не може з поважних причин прибути в судове засідання і проживає (перебуває) за межами територіальної підсудності адміністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду, який знаходиться за місцем проживання (перебування) свідка.

3. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Ініціювати допит свідка за межами приміщення адміністративного суду, що розглядає адміністративну справу, за частиною першою коментованої статті можуть:

1) суд, який розглядає справу, - за наявності даних, що свідок з об'єктивних причин не може з'явитися до суду;

2) особа, яка бере участь у справі, - шляхом подання клопотання про це (зазвичай одночасно з клопотанням про допит свідка);

3) свідок, який одержав повістку про виклик до суду, - шляхом подання клопотання.

У клопотанні особа, яка бере участь у справі, чи свідок повинні обґрунтувати причини, з яких свідок не може з'явитися до суду, що розглядає справу.

3. Допит свідка за межами приміщення адміністративного суду, що розглядає справу, відбувається за ухвалою суду з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі, про дату, час та місце допиту.

Різниця між поняттями "за місцем" й "у місці" проживання (перебування)

Допит свідка за місцем проживання (перебування) означає його допит у приміщенні адміністративного суду (місцевого загального суду чи окружного адміністративного суду), у межах територіальної підсудності якої проживає чи перебуває свідок. Допит свідка у місці проживання (перебування) означає його допит у приміщенні, де свідок проживає чи перебуває.

Стаття 141. Порядок допиту свідків

1. Кожний свідок допитується окремо.

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати у залі судового засідання під час судового розгляду. Судовий розпорядник вживає заходів, щоб свідки, яких допитали, не спілкувалися з тими, яких суд не допитав.

3. Перед допитом свідка головуючий у судовому засіданні встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання, відношення до справи і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права та обов'язки, встановлені статтею 65 цього Кодексу, з'ясовує, чи не відмовляється він з підстав, встановлених законом, від давання показань, і під розписку попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань.

4. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги. Присяга проголошується свідком усно, після чого він підписує текст присяги. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати свідкові питання в будь-який час його допиту.

Допитаний свідок залишається у залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити такому свідку залишити залу судового засідання до закінчення розгляду справи.

Суд може призначити одночасний допит двох чи більше свідків для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях.

Головуючий також повинен повідомити, що особу не може бути допитано як свідка, якщо вона:

1) є недієздатною або перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатна через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;

2) була представником у судовому процесі, захисником у кримінальних справах - щодо обставин, які стали їй відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

3) була священнослужителем - щодо відомостей, одержаних нею на сповіді віруючих;

4) була професійним суддею, народним засідателем та присяжним - щодо обставин обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

5) якщо є інші обставини, які згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, виключають допит особи як свідка.

Стаття 142. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків

1. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

2. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить їх до присяги.

3. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

4. У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

Свідком може бути будь-яка особа, яка може правильно сприймати, зберігати в пам'яті та відтворювати інформацію про ті чи інші обставини. У зв'язку з цим як свідка можна залучати й дитину (особу віком до 18 років) за умови, що вона досягла рівня розвитку, який дає їй можливість правильно сприймати інформацію та донести її до інших осіб.