logo search
OTVETY_na_GOS_ekzamen

85 Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі.

Сучасні погляди вчених стосовно процесу доказування теж не мають єдності. Так, М. Й. Штефан під доказуванням вбачав процесуальну і розумову діяльність суб’єктів доказування, що здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку та спрямована на з’ясування дійсних обставин справи, прав й обов’язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, зб На думку В. В. Комарова, судове доказування – це процесуальна діяльність суду й інших учасників процесу, спрямована на встановлення істини з конкретної справи і вирішення спору між сторонами

Судове доказування – це не лише єдність логічної і процесуальної форм діяльності, а логічна діяльність, здійснена в рамках процесуальної форми.

Судові докази – це не інформація як така, а система логічно організованих у процесуальній формі доводів, що використовують процесуальні засоби для формування в суді переконання щодо істинності фактів предмета доказування. Останнім часом серед науковців точаться дискусії щодо розмежування термінів «теорія доказів» та «теорія доказування».

Теорія доказування – процесуальна і розумова діяльність суб’єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому адміністративно-судочинному процесуальному порядку та спрямована на з’ясування дійсних обставин справи, прав й обов’язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також їх подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження та оцінки.

Теорія доказів є частиною науки процесу, предмет вивчення якої становлять методологічні та правові підстави, поняття і правові властивості доказів, їх належність і допустимість, предмет і межі доказування, теоретичне та практичне значення класифікації доказів, природа окремих видів доказів, особливості доказування на різних стадіях процесу, шляхи забезпечення ефективності й достовірності висновків тощо. У науці про доказування використовуються досягнення різних наук, у тому числі логіки, психології, психіатрії. Важливу роль у розвитку теорії доказів відіграє також вивчення судової практики.

Теорія доказів розкриває зміст пізнавальної діяльності в судовому процесі з урахуванням встановлених ЗУ процесуальних правил, вказує шляхи перевірки законного та правильного отримання доказів, умови формування достовірних висновків по справі. Процедура доказування розмежовує поняття факту та обставини. Вчений- процесуаліст С. Я. Фурса зазначає, що в окремому провадженні засобом захисту охоронюваних ЗУ інтересів є рішення суду про констатацію юридичного факту, тобто з набранням судовим рішенням законної сили юридичні обставини перетворюються на юридичні факти, а охоронюваний ЗУ інтерес стає підставою для отримання особою певних прав, які визначаються ЗУ на підставі встановленого юридичного факту. Суд лише в рішенні може надати оцінку обставинам, що розглядаються, і лише після цього вони набудуть ознак факту.

Колектив авторів наукова-практичного коментаря Кодексу адміністративного судочинства України за редакцією С. В. Ківалова під доказуванням в адміністративному судочинстві розуміють урегульовану правовими нормами діяльність адміністративного суду та учасників адміністративного процесу із збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. Зазвичай виділяють такі етапи доказування: формування предмета доказування, у тому числі посилання на фактичні обставини справи, збір та подання доказів, їх дослідження й оцінка.

Предмет доказування – це система (сукупність) фактичних обставин, що підлягають доказуванню по справі для її правильного вирішення це сукупність фактів, що мають матеріально-правове значення, тобто юридичні факти, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення по справі, це факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує можливість виникнення, зміни або припинення матеріально-правових відносин між їх суб’єктами.

Предмет доказування – це те, що необхідно доказувати стосовно кожної адміністративної справи. Правильне встановлення предмета доказування по конкретній справі – умова цілеспрямованої діяльності суду, забезпечення повноти, всебічності, об’єктивності дослідження обставин справи. Встановлення фактичних обставин справи (юридична кваліфікація фактичних обставин) – це стадія підготовча, але надзвичайно відповідальна, оскільки іноді має вирішальне значення. Недаремно законодавець відніс як вимогу до позовної заяви необхідність зазначення в ній обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Повнота позовної заяви залежить від викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Останні – це підстава позову, тобто юридичні факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Згідно з Кодексом адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Однак в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини, яка покладає на суб’єкта владних повноважень обов’язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов’язок суб’єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність під час прийняття рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності. Дослідження доказів є стадією процесу доказування, яка полягає в безпосередньому сприйнятті, вивченні судом інформації про факти, що містяться у передбачених ЗУ джерелах доказів.

Дослідження доказів здійснюється під час судового розгляду справи. Ознайомлення зі змістом доказів поза процесом не має жодного значення. Судове рішення є обґрунтованим, якщо воно ухвалено судом на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України). Дослідження доказів повинно відповідати вимогам безпосередності, всебічності, повноти та об’єктивності, оскільки воно проводиться під час судового розгляду справи, в якому беруть участь (мають право брати участь) усі особи, які беруть участь у справі, останні є і учасниками дослідження доказів, безпосередньо сприймаючи разом із судом зміст доказів, зібраних по справі.

Наступним етапом доказування є оцінка доказів – це логічний процес встановлення наявності й характеру зв’язків між доказами, визначення ролі, значення, достатності та шляхів використання доказів для встановлення істини. Оцінку судових доказів суд проводить після судових дебатів.

Оцінка доказів судом здійснюється за його внутрішнім переконанням і впевненістю у правильності його висновків. Внутрішнє переконання під час оцінки доказів повинно ґрунтуватися на всебічності, повноті та об’єктивності дослідження, що є невід’ємною умовою встановлення істини у справі. Усі докази, які оцінюються судом, мають для нього однакову силу. Жодні докази не мають для адміністративного суду наперед встановленої сили. Оцінка доказів – розумова, пізнавальна діяльність адміністративного суду, що полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі принципів адміністративного судочинства. Під оцінкою доказів слід розуміти висновок органу або посадової особи, яка розглядає справу, про достовірність або недостовірність одержаних фактичних даних щодо обставин цієї справи. На підставі оцінки доказів вони приймають відповідне рішення

Доказування в адміністративному судочинстві – це подання для аналізу суду інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), яку надають суб’єкти адміністративного процесу, чи витребування судом такої інформації за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою суду. Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності, яка іменується етапами доказування, а саме: формування предмета доказування, у тому числі посилання на фактичні обставини справи, збір та подання доказів, їх дослідження й оцінка. Кожна з наведених стадій доказування має виключне процесуальне значення.

Предмет доказування. Підстави для звільнення від доказування.

Предмет доказування – це система (сукупність) фактичних обставин, що підлягають доказуванню по справі для її правильного вирішення;

це сукупність фактів, що мають матеріально-правове значення, тобто юридичні факти, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення по справі, це факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує можливість виникнення, зміни або припинення матеріально-правових відносин між їх суб’єктами. Предмет доказування – це те, що необхідно доказувати стосовно кожної адміністративної справи. Правильне встановлення предмета доказування по конкретній справі – умова цілеспрямованої діяльності суду, забезпечення повноти, всебічності, об’єктивності дослідження обставин справи. Суд в адміністративному судочинстві є суб’єктом доказування. Так, виходячи з аналізу Кодексу адміністративного судочинства України, докази в справі надаються:1) особами, що беруть участь у справі (ч. 2 ст. 69 КАС України):– за власною ініціативою;

– яким суд запропонував надати додаткові докази;

– у яких суд витребував додаткові докази за клопотанням осіб, що беруть участь у справі, або за власною ініціативою;

2) судом за власною ініціативою (ч. 5 ст. 71 КАС України). Отже, суб’єктами доказування у адміністративному процесі, відповідно до положень чинного національного процесуального законодавства, належать:1) адміністративний суд, який відповідно до чинного законодавства, уповноважений розглядати та вирішувати публічно-правові спори (ст. ст. 17-20 КАС України);

2) сторони – позивач та відповідач, треті особи (ст. 47 КАС України);

3) представники сторін та третіх осіб, органи та особи, яким ЗУ надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді (ст. ст. 47, 56, 60 КАС України);

4) свідок, експерт, спеціаліст, перекладач (ст. 62 КАС України). Однак права та обов’язки (повноваження) таких суб’єктів щодо доказування різняться між собою залежно від їх а) адміністративно-процесуального статусу і б) процесуальної мети. Серед усіх суб’єктів доказування у справі, які мають право доказування, правом офіційної й обов’язкової оцінки доказів з погляду їх відносності, допустимості, вірогідності й достатності наділений лише суд. Як вказує Ф. Н. Фаткуллін, доказування досягає своєї мети тільки у випадках правильного визначення предмета доказування, його меж і суб’єктів Визначення предмета доказування слугує:а) встановленню істини у справі;

б) індивідуалізації та справедливості рішення, що приймається в конкретній справі. Крім того, визначення предмета доказування надає дослідженню визначеності, конкретності, цілеспрямованості, заощаджує сили суду й кошти держави. Відповідно до ст. 138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Практики не використовують термін «предмет доказування». Разом із тим предмет процесуального доказування – це епіцентр процесуально-правового конфлікту, що виник між суб’єктами доказування й вирішується правозастосовчим суб’єктом.

В адміністративних справах, для яких не характерне чітке законодавче визначення кола обставин, що підлягають доказуванню у справі, предмет доказування встановлюється судом на основі законодавства й інтересів суб’єктів, що сперечаються, в кожній конкретній справі (категорії справ). Предмет доказування – це абстрактний об’єкт, на якому суб’єкт доказування відтворює модель спірних юридично значущих для вирішення конкретної справи фактів (або їх відсутність), що допускає їх юридичне трактування. Особлива ознака предмета доказування у справі – сукупність або сума таких фактів (тез), в окремих випадках доповнених юридичним трактуванням. Одноразове, окреме їх встановлення, якщо необхідна сума таких фактів, не здатне вплинути на вирішення процесуального спору. Сукупність юридичних фактів, від встановлення яких залежить вирішення справи, називається предметом доказування. Юридичний факт становить підставу для виникнення, зміни й припинення правовідносин. Теорія держави й права поділяє юридичні факти на події та дії. Розподіл відбувається залежно від волі людей, яка наявна при діях і відсутня при подіях. До юридичних фактів також належить і бездіяльність, зміст якої полягає в невчиненні особою тих або інших запропонованих йому нормами права дій, у результаті чого виникають юридичні наслідки. Для правильного розгляду справи суд повинен встановити всі юридичні факти, які мають значення у справі.

Предмет процесуального доказування – це абстрактний об’єкт, на якому суб’єкт процесуального доказування відтворює модель спірних юридично значущих для вирішення конкретної справи фактів (або їх відсутності), яка допускає їх юридичне трактування.

Предмет доказування в адміністративному судочинстві – це система (сукупність) фактичних обставин, що підлягають доказуванню в адміністративній справі для її правильного вирішення;

це сукупність фактів, що мають матеріально-правове значення, тобто юридичні факти, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення в адміністративній справі. Це факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує можливість виникнення, зміни або припинення правових відносин між їх суб’єктами. Усі юридично значущі факти, що входять до предмета доказування в адміністративній справі, утворюють фактичний склад у справі, який формується, виходячи з підстав позову і заперечень відповідача, а також із застосовуваних норм матеріального права. Фактичний склад може змінюватися в процесі розгляду справи, оскільки, по-перше, позивач має право доповнити або змінити підстави позову, а відповідач – навести на обґрунтування своїх заперечень додаткові юридично значущі факти. Суд також має право вказати сторонам у справі на необхідність встановлення факту, що має правове значення, на який вони не посилалися раніше, і зажадати надання необхідних доказів.

Із предметом доказування тісно пов’язане інше поняття, яке також є інструментом забезпечення оцінки всебічності, повноти, об’єктивності дослідження обставин справи. Йдеться про такі межі останнього, які забезпечують повне й достовірне встановлення всіх обставин, що можуть мати значення у справі. Інакше кажучи, межі доказування – це необхідна й достатня сукупність доказів,